Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

А тепер, гучно й виразно, треба сказати правду: теорія переривчастої рівноваги чітко вкладається в неодарвіністський синтез. І завжди вкладалася. Щоб нейтралізувати шкоду, заподіяну надмірно роздутою риторикою, знадобиться час, але вона неодмінно буде нейтралізована. Теорію переривчастої рівноваги почнуть сувимірно вважати цікавим, але незначним штрихом на поверхні неодарвіністської теорії. Вона, безумовно, не дає жодних підстав для будь-якого «падіння бойового духу неодарвіністів», як і для заяв Ґулда, що синтетична теорія (інша назва неодарвінізму) «є геть мертвою». Це як скористатися відкриттям, що Земля є не ідеальною сферою, а трохи сплющеним сфероїдом, і видати гучну заяву під заголовком:

КОПЕРНИК ПОМИЛЯВСЯ. ТЕОРІЮ ПЛАСКОЇ ЗЕМЛІ ДОВЕДЕНО!

Однак заради справедливості слід зазначити, що зауваження Ґулда було націлене не так на буцімто «ґрадуалізм» дарвіністського синтезу, як на інше з тверджень Дарвіна. Елдредж і Ґулд виступають проти твердження, що вся еволюція, навіть на найбільшій геологічній часовій шкалі, є екстраполяцією подій, що відбуваються в межах популяції чи виду. На їхню думку, існує якась вища форма відбору, яку вони називають «видовим відбором». Цю тему я відкладаю до наступного розділу, в якому розгляну також іншу школу біологічної думки, що на однаково хитких підставах проходить у деяких випадках як антидарвіністська, — так званих «трансформованих кладистів». Ця школа належить до загальної галузі таксономії, науки про класифікацію.

Розділ 10. Єдино правильне дерево життя

Ця книжка переважно розповідає про еволюцію як розв’я­зання проблеми складного «задуму» — еволюцію як правдиве пояснення тих явищ, які, на думку Пейлі, доводять існування божественного годинникаря. Саме тому я весь час говорю про очі та ехолокацію. Але теорія еволюції пояснює й цілу низку інших речей. Це явища розмаїття — схеми розподілу по світу різних видів тварин і рослин, а також розподілу серед них характерних особливостей. Хоча я здебільшого зосереджуюся на очах та інших деталях складних механізмів, не слід нехтувати цим іншим аспектом ролі еволюції, що здатен допомогти нам зрозуміти природу. Тож цей розділ буде присвячений таксономії.

Таксономія є наукою про класифікацію. У деяких людей вона має незаслужену репутацію нудної, підсвідомо асоціюється з музейним пилом і запахом формаліну, ніби її майже переплутали з таксидермією. По суті ж, вона є якою завгодно, тільки не нудною. З причин, які мені до кінця не зрозумілі, вона є однією з найбільш саркастично суперечливих галузей у всій біології. Вона цікавить водночас філософів та істориків. Вона відіграє важливу роль у будь-якій дискусії стосовно еволюції. А з лав таксономістів вийшли деякі найвидатніші сучасні біологи, що називають себе антидарвіністами.

Хоча таксономісти здебільшого вивчають тварин чи рослини, класифікувати можна й будь-які інші об’єкти — гірські породи, військові кораблі, бібліотечні книжки, зорі, мови. Упорядкована класифікація часто подається як якесь мірило зручності, практична необхідність, і в цьому є частка правди. Велика бібліотека є майже непридатною для роботи, якщо вона не організована якимось невипадковим чином так, аби книжки з конкретного предмета можна було за потреби легко знайти. Наука (чи, може, мистецтво) бібліотечної справи якраз і є проявом прикладної таксономії. З аналогічних міркувань життя здається біологам легшим, якщо вони можуть розподілити тварин і рослини по узгоджених категоріях із відповідними назвами. Але сказати, що це — єдина причина для класифікації тварин і рослин, означало б випустити з уваги головне. На думку еволюційних біологів, із класифікацією живих організмів пов’язане щось дуже особливе, не притаманне жодному іншому виду систематизації. Воно випливає з еволюційного уявлення, що існує лише одне унікально правильне розлоге генеалогічне дерево, яке охоплює всі живі організми й на якому можна базувати нашу таксономію. На додачу до її унікальності така таксономія має надзвичайну властивість, яку я називатиму ідеальною вкладеністю. Власне, що це означає й чому це так важливо, і є основною темою цього розділу.

Скористаймося бібліотекою як прикладом небіологічної таксономії. Одного-єдиного, унікально правильного рішення для проблеми класифікації книжок у бібліотеці чи книгарні не існує. Один бібліотекар може розподілити свої фонди на такі основні категорії, як «наука», «історія», «література», «інші види мистецтва», «іншомовні видання» тощо. Кожен із цих основних розділів бібліотеки, у свою чергу, поділятиметься на менші. Наукове крило бібліотеки можна поділити на відділи біології, геології, хімії, фізики та інші. Книжки в біологічній секції наукового крила можна розставити по полицях, присвячених фізіології, анатомії, біохімії, ентомології тощо. Нарешті, на кожній полиці книжки можуть бути вишикувані в алфавітному порядку. Інші основні відділи бібліотеки — історичний, літературний, іншомовних видань тощо — упорядковуватимуться за аналогічним принципом. Бібліотека, таким чином, ієрархічно організовується у спосіб, що дає читачу можливість знаходити потрібну книжку. Ієрархічна класифікація зручна, бо вона дає змогу відвідувачу швидко зорієнтуватись у наявних книжкових фондах. З тих самих міркувань в алфавітному порядку розташовані слова у словниках.

Однак єдиної ієрархії, за якою обов’язково мають бути організовані книжки в бібліотеці, не існує. Інший бібліотекар може упорядкувати ті самі книжкові фонди в інший (але так само ієрархічний) спосіб. Він може, наприклад, не відводити окреме крило під іншомовні видання, а віддати перевагу розподілу книжок незалежно від мови друку за тематикою: німецькомовні біологічні книжки помістити в розділ біології, німецькомовні історичні — в розділ історії і т. д. Третій бібліо­текар може дотримуватися радикальної політики і розставити всі книжки із будь-якого предмета в хронологічному порядку видання, покладаючись у пошуку на картотеки (або їх комп’ютерні еквіваленти).

Ці три плани організації бібліотеки суттєво відрізняються один від одного, але всі вони, мабуть, працювали б непогано, і їх вважали б прийнятними багато читачів. Звісно, за винятком одного холеричного літнього члена лондонського клубу, що його я якось почув по радіо, коли він лаяв керівництво свого клубу за рішення найняти на роботу бібліотекаря. Їхня бібліотека впродовж сотні років існувала без жодної організації, і він не бачив причини, чому б то їй знадобилась організація тепер. Ведучий передачі м’яко поцікавився, як же, на його думку, слід упорядкувати книжки. «Найбільші — ліворуч, найменші — праворуч!» — без вагань прогарчав він. Популярні книгарні зазвичай класифікують свої книжки за темами, що відображають попит покупців. Замість науки, історії, літератури, географії й т. п. основними розділами в них є садівництво, кулінарія, телепередачі, окультизм… А одного разу я взагалі побачив полицю з яскравим написом «РЕЛІГІЯ ТА НЛО».

Отже, не існує жодного правильного рішення проблеми класифікації книжок. Бібліотекарі можуть не погоджуватись один з одним щодо класифікаційної політики, але серед критеріїв, за якими їхні аргументи виграють чи програють у суперечці, не буде таких, як «істинність» чи «правильність» однієї системи класифікації відносно іншої. Критеріями, що застосовуватимуться до таких аргументів, будуть радше «зручність для користувачів», «швидкість пошуку книжок» і т. п. У цьому сенсі таксономію книжок у бібліотеці можна назвати довільною. Це не означає, що розроблення доброї системи класифікації не важливе — зовсім ні. Насправді це означає, що не існує якоїсь однієї системи класифікації, яка у світі ідеальної інформації сприймалася б усіма як єдино правильна. З іншого боку, таксономія живих істот, як ми побачимо нижче, якраз має