Читати книгу - "Чтиво"

— Вибачте, що турбую вас,— сказав Пфефферкорн.

Яромир щось прогарчав і помахав рукою.

— Ви вже давно разом? — поцікавився Пфефферкорн.

Яромир показав десять пальців, а тоді іще один.

— Ого! — здивувався Пфефферкорн.— Чудово. Мазал тов.

Яромир посміхнувся.

— І e-e... Яка у вас професія?

Яромир загарчав, підшукуючи потрібне слово. Посміхнувся і клацнув пальцями.

— Мудак,— сказав він.

Фйотор повернувся з клаптиком паперу.

— Вона тут.

Пфефферкорн подивився на адресу.

— Це «Метрополь».

Фйотор кивнув.

Пфефферкорн побачив номер кімнати. На чотири більше, ніж номер, де він жив.

— Будьте на набережній не пізніше трьох,— сказав він.— Яромир відвезе вас на світанку.

Пфефферкорн перевів погляд на Яромира.

— А-а,— зрозумів він.— Точно. Моряк!

— Це він сказав? — Фйотор відчитав Яромира злабійською.— Він капітан.

Яромир скромно знизав плечима.

Пфефферкорн потиснув Яромирові руку і подякував обом. Фйотор його обійняв і проводив до дверей. Перед тим як випустити, запитав:

— Скажіть мені, друже, чи це правда, що в Америці чоловіки можуть іти по вулиці разом і не соромитися?

Пфефферкорн глянув йому прямо в очі.

— Я не американець,— сказав він.— Але я про таке чув.

іч була туманною і вологою. У цей час крім солдатів майже не було перехожих. Підготовка до свята йшла на повний хід. Тротуари підмели. Сяяли і пульсували яскраві банери. Вздовж маршруту параду вишикувалися алюмінієві барикади. Пфефферкорн зрозумів, що помпи буде більше, ніж звичайно, бо святкували особливу річницю. Щоб не привертати уваги, він завернув у провулочок і йшов, не прискорюючи кроку. Голову він опустив, руки засунув у кишені. Розраховував лише на вуса.

Як правило вдень біля «Метрополю» чекало кілька тройок, але зараз вулиця була порожньою, лише самотній солдат запалював цигарку. Солдат байдуже глянув на Пфефферкорна, затягнувся і подивився в іншому напрямку. Пфефферкорн підійшов до готелю і крізь скляні двері побачив нічного адміністратора, що читав журнал. Вирішив увійти. Перетнув вестибюль, попрямував до ліфта. Майже дійшов до нього, коли адміністратор гукнув до нього злабійською:

— Прошу!

Пфефферкорн застиг.

Адміністратор наказав йому повернутися.

Пфефферкорн зробив обурений вигляд і підійшов до стійки.

— Уій муйєгхо лйубвімого уйймжвтвйенно отцхталийі жтаржейегох бврудху гхліжтий,— рявкнув він.

Адміністратор розхвилювався. Пфефферкорн і сам би розхвилювався, якби чоловік з такими вусами в пастушому вбранні крикнув на нього, що у його улюбленого, але розумово відсталого старшого брата, глісти.

— Глісти,— повторив Пфефферкорн для повноти враження. Потім додав, що вже тиждень чекає на вентилятор. І грюкнув кулаком по стойці.

Адміністратор підстрибнув. Пфефферкорн зневажливо, немов йому забракло терпіння мати справу з таким слабоумним, поліз у кишеню і дістав згорнуті в рулончик гроші. Витяг звідти банкноту в п’ятдесят ружі, помахав нею перед обличчям адміністратора, немов хотів сказати: «Я можу дати тобі хабаря прямо зараз, відкрито, і ніхто нічого не зробить. Тож уяви собі, яка я важлива людина. Дуже важлива. Тож не чіпай мене». Принаймні хотілося сказати саме це. Але цей жест можна було трактувати і як: «Візьми ці гроші та стули пельку». В будь-якому разі, адміністратор схопив гроші й посміхнувся.

— Месьє,— сказав він.

алець Пфефферкорна завис над кнопкою пентхауза. Але він сказав, що досить із нього неприємностей. Він переживе, якщо знатиме, що Драгомир Жульк живий і здоровий. І Пфефферкорн натиснув кнопку четвертого поверху.

Ліфт важко поповз угору, і Пфефферкорн уявив, що зробить, коли відчиняться двері. «Метрополь» був старим і досить химерним, кожна кімната була оздоблена у власному стилі. Хоча певні речі були в кожній. Був маленький передпокій із шафою з одного боку і ванною з іншого. Було ліжко. Був стіл. На столі стояв телевізор. Був столик біля ліжка, телефон, годинник, радіатор і лампа. Був і вентилятор, хоча скоріше за все він не працював.

Ліфт зупинився. Двері розчинилися. Він обережно вийшов у коридор.

Там буде Карлотта. Важливо про це