Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1919"

діяльністю правих у ЦК КП(б)У, його нерішучістю у здійсненні лінії партії. На результатах голосування відбилося і те, що делегати з підпілля були недостатньо ознайомлені з розбіжностями у керівному ядрі КП(б)У і нерідко керувалися емоціями, виявляли почуття революційного нетерпіння, революційного романтизму.

Гостра полеміка, якою супроводжувалося обговорення на з'їзді звіту ЦК, стосувалася головним чином минулої діяльності КП(б)У і значно меншою мірою виявлялася у визначенні поточної і перспективної політики.

Делегати із захопленням привітали повідомлення, що надійшло 3 березня 1919 р., про перші перемоги Червоної армії над військами Антанти під Миколаєвом і Херсоном, надіслали Задніпровській дивізії вітальну телеграму.

III з'їзд КП(б)У розглянув питання про вироблення Конституції УРСР (доповідач — нарком юстиції України О. Хмельницький).

У прийнятій з'їздом резолюції визнавалося необхідним взяти за основу Конституцію Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, доповнивши її змінами, зумовленими місцевими, українськими, умовами.

У доповіді Я. Яковлева (Епштейна) про ставлення до дрібнобуржуазних партій, у виступах делегатів діяльність цих партій оцінювалася у цілому як ворожа інтересам робітничо-селянської влади, інтересам трудящих. Однак у певній тактичній лінії більшовиків України щодо деяких з них виникали розбіжності. Я. Яковлев відзначив, що у зв'язку з ростом авторитету ленінської партії і зміцненням Радянської влади дрібнобуржуазні партії, у яких відбувається процес розкладання і розпаду, неухильно втрачають вплив на робітничі маси, визначився поворот їхніх окремих елементів убік пролетаріату і закликав більшовиків використовувати цю обставину. Тому, піддавши суворій критиці політику меншовиків, есерів, українських національних партій, він висловився за можливість входження до складу радянських органів лівих українських есерів- боротьбистів.

Однак представник «лівих» А. Іванов, що виступив зі співдоповіддю, заперечував необхідність подібних кроків, вважаючи, що боротьбисти не мають на селі жодного впливу і що всі революційні елементи селянства об'єднані навколо більшовицької партії. Така думка не відповідала реальній ситуації, оскільки боротьбисти насправді користувалися помітним авторитетом у селянському середовищі. В результаті гострої дискусії 101 голосом проти 93 було прийнято резолюцію, запропоновану А. Івановим і відхилено проект резолюції Я. Яковлева (Епштейна). У прийнятому документі зокрема говорилося про неприпустимість будь-яких угод із дрібнобуржуазними партіями в тактичних питаннях і про неможливість надати їхнім представникам місця у радах. Ця резолюція виходила з перебільшеної оцінки досягнутих більшовицькою партією успіхів і була результатом впливу сектантських тенденцій певної частини «лівих», їхнього невміння використовувати коливання дрібнобуржуазних мас.

В. Ленін, ЦК РКП(б), як відомо, допускали можливість угод із дрібною буржуазією і її партіями, що визнавали радянську владу і користувалися впливом у масах. ЦК РКП(б) на своєму засіданні 25 березня 1919 р. скасував резолюцію III з'їзду КП(б)У з цього питання як таку, що суперечить тактичній лінії партії.

Зміцнення радянської влади в Україні в період громадянської війни величезною мірою залежало від правильного розв'язання земельного питання. У резолюції «Про земельну політику», ухваленій без обговорення на доповідь наркома земельних справ В. Мещерякова, відзначалося, що приватна власність на землю скасовується: земля, ліси, води і надра тепер проголошувалися загальнонародною власністю; поміщиків і їх повірених, нетрудових орендарів слід негайно виселити зі своїх маєтків. «Найголовнішим завданням земельної політики, — наголошувалося в резолюції, - є перехід від одноосібного господарства до колективного. Радянські господарства, комуни, суспільна обробка землі та інші види колективного землекористування є найкращими засобами для досягнення соціалізму у землеробстві; тому на одноосібне землеробство варто дивитися як на тимчасове і відживаюче»1. Передусім робився висновок про те, що конфісковані землі необхідно використовувати для землеробства колективного, суспільного, і лише потім — для потреб одноосібних землекористувачів. У резолюції також намічалися практичні заходи, що стосувалися землеупорядкування, організації сільської бідноти, об'єднання навколо неї селян-середняків і посилення боротьби з куркульством. Однак їхня успішна реалізація перебувала у певній невідповідності з визначеними принципами земельної політики.

З'їзд заслухав доповідь наркомпрода України О. Шліхтера, у якій висвітлювалися продовольче становище, діяльність профорганів республіки, визначалися основні завдання продовольчої політики радянської влади. За браком часу в обговоренні питання взяло участь всього 3 делегати, хоча бажаючих було багато. У прийнятій резолюції наголошувалося на тому, що найближчими практичними заходами у цій галузі, перевіреними на досвіді радянської Росії, є «державна монополія на заготівлю хлібних та інших найважливіших продовольчих продуктів за твердими цінами, встановлення

'Третій з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України… — С. 202. твердих цін на всі інші продукти [і] фабрикати першої необхідності і націоналізація торгівлі»[562]. Тобто, для розв'язання продовольчої проблеми пропонувалося, впроваджувати методи «воєнного комунізму». З'їзд схвалив перші кроки наркомпрода республіки і зобов'язав його на основі «воєнно-комуністичних» принципів докласти максимум зусиль для якнайшвидшої заготівлі хліба й інших продуктів. Особливий наголос робився на тому, що при розподілі продовольства необхідно виділяти «…якомога більшу частину для відправлення у першу чергу голодуючим братам Радянської Росії».

У резолюції «Сучасний момент і завдання партії» давався принциповий аналіз внутрішнього і міжнародного становища України і чітко визначилися першочергові завдання радянської влади і КП(б)У «Основною тактичною лінією Комуністичної партії України, — відзначив з'їзд, — є лінія встановлення єдності фронту УРСР з усіма радянськими республіками взагалі і РРФСР, особливо проти світової імперіалістичної контрреволюції. Відстоювання рішуче здійснюваної диктатури пролетаріату проти диктатури буржуазії, керованої нині фінансовим капіталом країн Згоди, є найголовнішим завданням моменту»2. У галузі господарської політики висувалася мета експропріювати капіталістів і поміщиків, передати всі засоби виробництва державі, встановити жорсткий контроль над виробництвом і забезпечити міцну трудову дисципліну. У військовій галузі першочергова увага надавалася таким питанням, як розгром інтервентів Антанти, білогвардійців і сил Директорії, зміцнення союзу з іншими радянськими республіками, посилення роботи зі створення частин Червоної армії, надання допомоги трудящим західноукраїнських земель. З метою зміцнення Радянської влади на селі планувалася ізоляція й економічний розгром куркульства шляхом посиленого соціалістичного будівництва, жорсткого проведення антикуркульської продовольчої політики, організації комітетів бідноти.

Здійснення цих завдань пов'язувалося з подальшим ідейним і організаційним зміцненням КП(б)У. Як наголошувалося у резолюції, «завдання зміцнення і розширення нашої партії набуває особливо важливе значення»[563]. Першочергового значення надавалося, зокрема, утворенню парторганізацій в усіх робітничих організаціях. Передбачалося також значно підсилити партійну роботу на селі і серед червоноармійців.

III з'їзд КП(б)У обрав Центральний Комітет у складі 15 членів і 6 кандидатів, а також ревізійну комісію у складі 3 членів.

6 березня 1919 р. перший організаційний Пленум ЦК КП(б)У, обраний III з'їздом, обговорив питання про структуру Центрального Комітету КП(б)У. На пропозицію В. Затонського у складі ЦК було вирішено створити Політичне й Організаційне бюро. На Політичне бюро (Політбюро) ЦК КП(б)У покладалося вирішення невідкладних завдань політичного характеру, замінюючи в окремих випадках Пленум ЦК. Організаційне бюро (Оргбюро) ЦК КП(б)У мало здійснювати поточну роботу і направляти організаційну діяльність партії.

Пленум обрав