Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- А більше нічого не бачив?

- Ні, - відповів Рон. - Я...

І завагався, дивлячись на двоє дерев, що росли близько одне біля одного.

- ...я не думаю, що там щось рухалося, просто я в той час уже біг до озера, бо ти зник і не виринав, тому я не мав часу перевіряти... гей!

Гаррі вже біг до того місця, на яке вказав Рон. Два дуби росли зовсім поруч. Відстань між стовбурами на рівні очей була буквально кілька сантиметрів, тобто це було ідеальне місце, щоб підглядати й залишатися непоміченим. Але на землі біля коріння не було снігу, тож Гаррі ніяких слідів не побачив. Повернувся до Рона, що стояв, тримаючи в руках меча й горокракс.

- Щось там було? - запитав Рон.

- Ні, - відповів Гаррі.

- А як цей меч сюди потрапив?

- Мабуть, його кинув у воду той, хто вичаклував патронуса.

Хлопці дивилися на пишно оздоблений срібний меч, руків’я якого виблискувало рубінами при світлі Герміониної палички.

- Думаєш, справжній? - запитав Рон.

- Є спосіб перевірити, - відповів Гаррі.

Горокракс і далі гойдався у Ронових руках. Медальйон легенько смикався. Гаррі розумів - те, що всередині, знову стривожене. Воно відчуло присутність меча й намагалося вбити Гаррі, щоб меч не потрапив йому в руки. Часу для довгих розмов не було. Настала мить знищити медальйон, раз і назавжди. Гаррі озирнувся на всі боки, піднявши Герміонину чарівну паличку, і побачив відповідне місце - плаский камінь-валун під явором.

- Ходи сюди, - сказав він і підійшов до валуна, змів з нього сніг і простяг руку по горокракс. Але коли Рон подав йому ще й меч, Гаррі похитав головою.

- Ні, це маєш зробити ти.

- Я? - розгублено перепитав Рон. - Чому?

- Бо це ти витяг меч з озера. Я вважаю, що це право належить тобі.

Тут не йшлося про люб’язність чи щедрість. Так само, як він знав, що лань не заподіє йому зла, так тепер він знав, що саме Рон повинен узяти в руки меча. Дамблдор принаймні встиг навчити Гаррі дечого про певні види магії, про непередбачувану силу певних дій.

- Я його відкрию, - сказав Гаррі, - а ти рубай. Миттєво. Бо те, що там усередині, не здасться без бою. Частинка Редла, що була в щоденнику, намагалася мене вбити.

- А як ти його відкриєш? - здивувався Рон. Його охопив жах.

- Я звелю йому відкритися парселмовою, - пояснив Гаррі. Ця відповідь сама злетіла з його вуст, так, ніби він у глибині душі завжди її знав. Можливо, він усвідомив її завдяки недавньому зіткненню з Наджіні. Він подивився на вигнуту літеру «С», інкрустовану блискучими зеленими камінчиками. Було досить легко уявити, що це крихітна змійка, яка лежить, скрутившись, на холодному валуні.

- Ні! - вигукнув Рон, - ні, не відкривай! Серйозно!

- Чому? - здивувався Гаррі. - Треба позбутися цієї гидоти, бо ми вже кілька місяців...

- Я не зможу, Гаррі, чесно... зроби сам...

- Але ж чому?

- Бо ця штука погано на мене впливає! - вигукнув Рон, задкуючи від медальйона на валуні. - Я нічого не можу вдіяти! Гаррі, я не виправдовуюся за те, що втік, але він на мене впливає гірше, ніж на тебе чи на Герміону. Я починаю думати різні дурниці, про які я й так би думав, але він усе погіршує, мені важко це пояснити, бо коли я його знімаю, то все стає на свої місця, але потім знову доводиться його начіпляти... Гаррі, я не зможу! - Він знову позадкував, тягнучи меча по землі й хитаючи головою.

- Ти зможеш, - сказав Гаррі, - зможеш! Ти щойно здобув меча, я знаю, що саме ти маєш ним рубати. Будь ласка, Роне, рубай!

Звучання його імені подіяло на Рона як стимулятор. Він ковтнув слину і, важко дихаючи довгим носом, повернувся до валуна.

- Скажеш коли, - прохрипів він.

- На рахунок «три», - відповів Гаррі, дивлячись на медальйон, примруживши очі. Він зосередився на літері «С», уявляючи змію, а медальйон торохтів, наче в ньому попався в пастку тарган. Його можна було б і пожаліти, якби не пекли так порізи на шиї.

- Раз... два... три... відкрийся!

Останнє слово він наполовину просичав, наполовину прогарчав, і золота кришечка медальйона тихо клацнула й розкрилася. За скляними віконечками на обох половинках медальйона кліпали очі, темні й гарні, такі, як були в Тома Редла до того, як перетворилися на яскраво-червоні з зіницями-щілинами.

- Рубай! - звелів Гаррі, притискаючи медальйон до валуна.

Рон підняв меча тремтячими руками. Його вістря нависло над очима, що крутилися, як скажені, а Гаррі міцно тримав медальйон, уявляючи, як зараз бризне зі спорожнілих віконечок кров.

І тут з горокракса засичав голос.

- Я бачив твоє серце, а це моє.

- Не слухай! - крикнув хрипко Гаррі. - Рубай його!

- Я бачив твої мрії, Рональде Візлі, і бачив твої страхи. Усі твої бажання можуть збутися, але все, чого ти жахаєшся, теж може збутися...

- Рубай! - заволав Гаррі. Його голос відбився луною від навколишніх дерев, вістря меча затремтіло, а Рон не зводив погляду з Редлових очей.

- Тобі завжди не вистачало материнської любові, бо мати обожнювала дочку... тепер тобі не вистачає дівочої любові, бо вона віддала перевагу твоєму другові... ти завжди був другий, вічно залишався в затінку...

- Роне, та вдар же ти його! - загорлав Гаррі. Він відчував, як затрусився під його руками медальйон, і боявся того, що зараз станеться. Рон ще вище підняв меча, а Редлові очі зблиснули яскраво-червоним сяйвом.

З віконечок медальйона, прямо з тих очей, наче дві гротескні бульбашки, виросли химерно викривлені голови Гаррі й Герміони.

Рон перелякано заверещав і відсахнувся, а з медальйона виростали постаті - спочатку груди, потім талії, ноги, і нарешті вони стали пліч-о-пліч у медальйоні, наче двоє дерев зі спільним корінням, погойдуючись над Роном і справжнім Гаррі, котрий відсмикнув пальці від медальйона, бо той раптом почав пекти й розжарився до білого.

- Роне! - закричав він, але Редл-Гаррі вже говорив Волдемортовим голосом, а Рон, мов заворожений, дивився йому в обличчя.

- Чого ти повернувся? Нам було без тебе краще, веселіше, ми були раді, що тебе немає... ми сміялися з твоєї тупості, боягузтва, зарозумілості...

- Зарозумілості! - вторила йому