Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

свої обов'язки в лісі, і він відповів, що, на його думку, не нехтував ними. Я сказав йому, що прикро, коли тебе переслідує жінка, нащо він відповів, що не в його владі її спинити. Тоді я натякнув на розголос і його неприємні наслідки. «Еге ж, — сказав він. — Краще б вони самі бавилися в ліжку, замість того, щоб слухати всяку всячину про те, як це роблять інші».

Він сказав це з певною гіркотою, і, без сумніву, тут було зерно правди. Однак спосіб, у який це було сказано, не є ні делікатним, ні шанобливим. Я натякнув на це, і знову почув, як деренчить прив'язана до хвоста бляшанка. «Не вам, сер Кліфорд, дорікати мені, що в мене стручок між ногами».

Такі речі, що він говорить усім без винятку й розбору, звичайно, зовсім не на його користь, і пастор, і Лайнлі, і Бероуз, усі вважають, що краще б цьому чоловікові звільнитися.

Я запитав його, чи правда, що він у своєму будинку розважався з жінками, а він тільки сказав: «А що вам до того, сер Кліфорд?» Я відповів, що прагну порядності на моїх землях, на що він відповів: «Тоді вам тра прищемити жінкам язики». Коли я наполіг, аби він розповів, що там діється в його будинку, він сказав: «Звичайно, ви можете роздути чутки про мене і мою суку Флосі. Щось тут ви недогледіли». Він таки справді є неперевершений зразок зухвальства.

Я запитав його, чи йому легко знайти іншу роботу. Він сказав: «Якщо ви натякаєте, що хочете викинути мене з цієї роботи, я піду, ви й оком не змигнете». Отож він зовсім не проти покинути нас у кінці наступного тижня і, ймовірно, хоче посвятити молодого хлопця, Джо Чемберза, в усі можливі таємниці свого ремесла. Я сказав йому, що виплачу йому платню ще за один місяць наперед, коли він поїде. Він відповів, що краще мені зали шити собі мої гроші, тому що в мене немає підстав полегшувати своє сумління. Я запитав його, що він має на увазі, і він сказав: «Ви мені нічого зайвого не винні. Якщо вам здається, що в мене вилізла сорочка, просто скажіть мені».

Отож на якийсь час цьому настав кінець. Жінка зникла невідомо куди, та її можуть заарештувати, коли вона покажеться в Тевершелі. А я чув, що вона смертельно боїться тюрми, адже так її заслуговує. Мелорз виїжджає в суботу, і все знову впорядкується.

Тим часом, дорога моя Коні, якщо ти залишишся у Венеції чи в Швейцарії до початку серпня, я буду радий, що ти не застала всієї цієї неприємної колотнечі, яка зовсім скінчиться до кінця місяця.

Отже, бачиш, ми — страховиська морських глибин, і коли омар ходить по твані, він каламутить воду для всіх. Треба намагатися сприймати це по-філософськи».

Роздратування і відсутність будь-якого співчуття у Кліфордовому листі неприємно вразили Коні. Та вона зрозуміла все краще, отримавши од Мелорза такого листа:

«Кішка вирвалася з мішка разом з іншими кицьками. Ти знаєш, моя дружина Берта вернулася у мої нелюбі руки і захопила будинок, де, якщо висловлюватися непоштиво, вона, мов щур, винюхала пляшечку «Коті». Інших доказів вона не знайшла, принаймні в перші дні, коли стала лементувати з приводу спаленої фотографії. Вона помітила скло й рамку у спальні. На лихо, хтось на рамці надряпав маленькі малюночки й ініціали, які повторювалися декілька разів: К. С. Р. Це, однак, не давало їй жодної розгадки, доки вона не вломилася до хатини і не знайшла однієї з ваших книжок — автобіографію актриси Юдіт з вашим ім'ям — Констанс Стюарт Рейд — на першій сторінці. Після цього вона кілька днів голосно кричала всюди, що моя коханка — не хто інша, як сама леді Чатерлей власною персоною. Нарешті ця новина дійшла до пастора — містера Бероуза і до сера Кліфорда. Тоді вони подали на мою синьйору позов у суд, а вона в свою чергу зникла, тому що завжди відчувала смертельний страх перед поліцією.

Сер Кліфорд велів мені прийти, тому я відвідав його. Він говорив усякі речі і, здається, був настроєний проти мене. Тоді запитав, чи мені відомо, що згадувалося навіть ім'я вашої світлості. Я відповів, що ніколи не прислухаюся до скандальних чуток і здивований чути таке від самого сера Кліфорда. Він сказав, що, звичайно, це велика образа, а я сказав йому, що у мене на календарі в кухні портрет королеви Марії, безсумнівно, тому що її величність належить до мого гарему. Та він не оцінив мій сарказм. Він не знайшов нічого кращого, ніж сказати мені, що я людина з сумнівною репутацією, що ходжу з розстібнутими штанами, а я не знайшов нічого кращого, як сказати, що йому нічого розстібати, отже, він вигнав мене з роботи, я виїжджаю в суботу, і більше мене там не побачать.

Я поїду в Лондон до моєї старої господині місіс Інґер, площа Кобурґ, 17, і вона або винайме мені кімнату, або знайде її для мене.

Будь певен, твої гріхи наздоженуть тебе, особливо якщо ти одружений, а її ім'я — Берта…»

Про неї чи до неї не було й слова. Коні це обурило. Він мав би сказати пару якихось втішних чи заспокійливих слів. Та вона знала, що він дає їй свободу, свободу повертатися назад в Реґбі і до Кліфорда. І це її також обурило. Йому не слід було бути таким фальшиво хоробрим. Краще б він сказав Кліфордові: «Так, вона моя коханка і подруга, і я цим пишаюся!» Та його хоробрість не сягла таких висот.

Отже, в Тевершелі її ім'я пов'язували з ним! Це неприємно. Та скоро ці балачки припиняться.

Вона лютувала, гнів плутав її думки, і вона ставала інертною. Вона не знала, що робити і що казати, тому не робила й не казала нічого. Вона так само, як і раніше, жила в Венеції,плавала в гондолі з Данкеном Форбсом, купалася і жила сьогоднішнім днем. Данкен, який десять років тому пережив до неї нещасливе кохання, знову в неї закохався. Та вона сказала йому: «Я від чоловіків хочу тільки одного — щоб вони дали мені спокій».

Тому Данкен дав їй спокій і не без приємності для себе. Та все одно він запропонував їй поринути в потік якогось химерного кохання. Він хотів бути з нею.

— Ви коли-небудь думали, — сказав він їй одного разу, — як мало люди зв'язані один з одним. Гляньте на Даніеля! Він красивий, наче Бог.