Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Скінчилося тим, що вони перебили один одного, але довго були бичем на узбережжі. Дружок був чи не найлютіший серед тих бандитів: він брав участь у війні між Базиліо де Олівейрою і Бадаросом. Лихої пам’яті капанга Теодоро дас Бараунаса, він не побажав ні служити якомусь полковникові, ні скласти зброю. Останнім часом він виношував задум зібрати банду, щоб нападати на фазенди, хутірці й виселки. Цей лицар плаща й кинджала міг би накоїти багато лиха, ставши на чолі зграї горлорізів. А для початку залучив Шико Пилку й Жанжана.

На одному пасовиську, що трапилося по дорозі, вони заарканили віслюків.

— А як хтось побачить?

— І нехай собі бачать! — сміявся Дружок з Шико Пилки, який усе ж таки побоювався всесильних полковників. — Якщо перепудився, відчалюй. Я набираю лише сміливців!

Про поїздку Фадула Абдали в Ітабуну Дружок дізнався випадково, з розмов повій у Такарасі. Ці хвойди ганили турка за безтурботність і легковажність: от уже бевзь, поїхав, а у Великій Пастці залишив усі свої капітали, увесь скарб без усякого нагляду, приходь і бери. Дівки завзято сперечалися, де може бути криївка. У жилій половині, під матрацом? У магазині, між товарів? Зате щодо розмірів скарбу всі сходилися: як запевняли обізнані й гідні довіри очевидці, то був великий мішок золотих монет.

5

Прив’язавши віслюків до конов’язі, вони спробували висадити причілкові двері, але це їм не вдалося, дерев’яні засувки витримали, Бастіан да Роза попрацював на славу. Обійшли дім, наткнулися на двері чорного ходу, теж міцні, проте не такі, як парадні. Спершу Дружок марно стріляв по замку, потім Шико Пилка відступив назад і з розгону вдарив плечем у двері — клямка піддалася. Жанжан довершив роботу.

Всередині вони засвітили всі лампи, в розчахнуті навстіж двері вривалися вітер і дощ. Виставити варту здалося їм зайвим: хто, мовляв, зважиться на них напасти? Нахильці дудлили кашасу, у кожного в руці пляшка, цього питва потребували всі. Дружок хотів прополоскати мозок, бо тривалі й морочливі пошуки скарбу потребували ясної голови. Хоч зовні й неотеса, він був вельми завбачливий. Жанжана спрага мучила постійно. Та й Шико Пилка прагнув збадьоритись — він звик укладати жертви одним пострілом.

Куток за кутком, закамарок за закамарком вони перерили весь дім. Спершу обнишпорили затильні кімнати. У меншій, що правила за кухню, була лише тринога й сякий-такий посуд. В спальні, на ліжку, на брудній ковдрі лежав Фадулів складаний ножик. Жанжан зацікавлено оглянув довге й тонке сталеве лезо: якраз щоб лоскотати горло якійсь гонористій німфі. Осміхнувся, сьорбнув горілки і брязнув порожньою пляшкою об стіну.

Дружок і Шико Пилка пороли ножами матрац, вивалюючи на підлогу суху траву. Жанжан приніс іще кашаси, і трійця заходилася потрошити величезне ліжко з дорогого дерева, шедевр столяра Лупісиніо. Шукали тайник, а в ньому капшук із червінцями. Але ні тайника, ні золота ніде не було.

Друга половина дому правила за склад. Бандиту розважалися тим, що набивали шаньки всіляким дріб’язком, трощили все, що здавалося їм непотрібним. Знахідку полотняних штанів зустріли криками й ковтками горілки. Поскидали з себе латані-перелатані старі лахи й натягли нові добротні штани, Шико Пилка — аж дві пари.

— Схованка, напевне, в крамниці. Треба братися там, — сказав Дружок.

Підійшов до дверей і обережно визирнув надвір: чорна, як смола, темрява, хлюпотіння дощу й завивання вітру. Дружок самовдоволено всміхнувся, ось що значить лиха слава: всі тихше води, нижче трави. Слава одчайдухів розчищала їм путь.

6

Тільки Бернарда пробувала щось робити. Коли прибігла наполохана Даліла, закликаючи жінок тікати до лісу, Бернарда саме приймала гуртоправа, тож не звернула на те уваги. Репет, лайка, погрози у хутірці не дивина: чим ввечері людніше, тим гамірніше. Проте ґвалт наростав, і Бернарда не витримала й вийшла надвір. Повернулася з новиною:

— Грабують крамницю сеу Фаду.

Відповіді не чекала, навіть не стала чекати плати; в чому була, в тому й кинулася під зливу. Змокла до нитки, прибігла до шопи на вигоні: ані душі. Куди всі запропастилися? Повтікали до лісу, як і жінки? Навряд чи побігли захищати армазем, — з того боку не долинало ніякого шуму. Вона подалась до барака: там принаймні троє кабрів охороняють сухе какао. Бігла під поривами вітру; навколо тиша, і від того ще моторошніше.

Одні з дверей складу ледь прочинилися. Звиклі до пітьми Бернардині очі розгледіли дуло рушниці. Вона назвалася, і двері відчинились.

Всередині барака чатували, зі зброєю напоготові, кабри й погонич. Табунники та їхні підручні сиділи на підлозі й різалися в ронду: одні робили ставки, інші допомагали порадами, забувши про все у запалі гри. На Бернарду вони тільки глипнули, не сказавши й слова. Знали, що прийшла вона не для того, щоб когось підчепити: клієнтів їй не бракувало. Знали й мовчали. З неї стікала вода, на підлозі розпливались калюжки; мокра сорочка облипла груди, живіт і стегна. При тьмяному світлі каганця вона скидалась на привид.

— Кажуть, нібито жагунсо грабують дім сеу Фаду.

У відповідь — ні слова. Табунник розтулив рот, але хоч би пару з вуст пустив, тільки позирав на неї зачудовано: ех, ніколи не спав він з Бернардою!

— Це правда чи неправда?

Відірвавши погляд від мокрої гриви козир-дівки, погонич ствердно кивнув головою:

— Жанжан Тачка, Шико Пилка і Дружок — то небезпечна трійця.

— То й що?

Охоронника, що відчинив їй, вразила така наївність; тож він пояснив безбарвним голосом:

— Як що? Обчистять крамницю і втечуть з награбованим.

Разом з вартовими, погоничем, обозниками й підручними в приміщенні зібралося дев’ять чоловік, четверо з рушницями; усі інші мали ножі й кинджали.

— Їх лише троє, а вас тільки тут аж дев’ятеро…

Знову мовчанка. Бернарда ступила вперед і плюнула спересердя на підлогу.

— Дев’ятеро чоловіків трусяться від страху!..

Другий вартовий, що досі мовчав, не витримав:

— Щоб це якась блудяжка взивала мене страхополохом…

Ступив до Бернарди погрозливо, мовляв, хай шанується, але його спинив вигук старого Жерино:

— Чи ти з глузду з’їхав, Зе Педро?

Картярі, які урвали були гру, знову тихомирно заляскали засмальцьованими картами. Старий прочистив горло, щоб звернутися до Бернарди. Начальник кабрів, які охороняли склад, здавалося, на докір дівчини нітрохи не образився: жоден з тих, хто його знав, не міг запідозрити його в боягузтві. Та й не треба забувати, що ця козир-дівка — подруга капітана Натаріо; аби кабра дозволив собі щось, його не врятував би сам Господь Бог. Жерино відповідав як за какао, так і за своїх людей.