Читати книгу - "1984"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ще одним підтвердженням впливу принаймні роману «Ми» на подальше написання «1984» є лист Джорджа Орвелла до Гліба Струве[32] від 17.02.44, в якому він дякує за те, що Струве надіслав йому книжку Замятіна, і, зокрема, пише: «Ви заінтригували мене романом «Ми», про який я раніше не чув. Такі книжки мене дуже цікавлять, і я навіть роблю нариси для подібного твору, який напишу раніше або пізніше».
Звичайно, належачи до жанру антиутопій, всі три романи мають ряд спільних рис у прогнозуванні можливого майбутнього цивілізації, серед яких деспотія влади, повне підкорення суспільства державою, злиття релігії і влади і надання останній метафізичних божественних рис, викорінення або боротьба з низкою природних інстинктів та характерних особливостей людини з метою ефективного здійснення влади і, нарешті, можливо найвизначальніша спільна риса — це опис майбутніх тоталітарних режимів як таких, що намагаються повністю знищити в людині особисте, індивідуальне, унікальне, переробити його і принести в жертву колективному, загальному, стандартному й уніфікованому. Тобто прадавній конфлікт «я — вони», на думку всіх трьох письменників, у майбутньому неодмінно вирішиться на користь «ми», оскільки саме такий стан суспільства і є головною передумовою здійснення над ним влади.
З другого боку, роман Орвелла має принципову відмінність від інших двох, а саме у трактуванні природи влади і її головної мети. У романах Замятіна і Гакслі метою влади був порядок у суспільстві, збереження його сталості, структури, надання існуванню його членів гармонії (у власному розумінні, звичайно), і навіть наділення їх щастям та спокоєм (в обмін на свободу, як це описується у романі «Ми», оскільки щастя є прямою протилежністю свободи, а тому задля того, щоб усіх зробити щасливими, потрібно всіх позбавити свободи). Тобто, якщо в обох випадках тоталітаризм має хоч якесь виправдання і влада лицемірно, а чи щиросердно виправдовувалася певною благою метою, то в Орвелла немає жодних ілюзій щодо справжньої мети здійснення влади. Свій погляд на кінцеву мету влади Орвел, найкраще виражає вустами О’Браєна:
«Партія прагне до влади лише переслідуючи свої власні інтереси. Нас не цікавить добробут інших, нас цікавить лише влада. Нам не потрібне ні багатство, ні розкіш, ні довге життя чи щастя: нам потрібна лише влада, абсолютна влада.
Ми знаємо, що ніхто не захоплює владу, щоб потім відмовитися від неї. Влада — не засіб, а кінцева мета. Диктатуру запроваджують не для того, щоб стати на сторожі революції, це революцію здійснюють для того, щоб запровадити диктатуру. Метою переслідування є переслідування. Метою тортур — тортури. Метою влади — влада.
Світ страху, зрадництва і катувань, світ, де ти чавиш людей і де чавлять тебе, світ, який стане не менш, а ще БІЛЬШ нещадним — таким ми бачимо шлях його удосконалення.
У нашому світі не буде інших емоцій, окрім страху, люті, тріумфу та самоприниження.
Ми знищимо всі задоволення. Але завжди — не забувайте про це, Вінстоне, — завжди існуватиме сп’яніння від влади, яке постійно зростатиме й постійно ставатиме ще ненаситнішим. Завжди, будь-якої миті, існуватиме сп’яніння від перемоги, радість чавити безпорадного ворога. Якщо ви хочете уявити собі майбутнє, уявіть підошву черевика, що чавить людське обличчя — чавить вічно».
Ось так, «черевик, який вічно чавить людське обличчя» — оце і є, за версією Орвелла, одвічна суть влади. І справді, поруч із цим відвертим і страшним у своїй правдивості визначенням природи влади, — і то саме людської влади, влади людини над людиною, — попередження про небезпеку, яку несе в собі механістичне суспільство, а чи обездуховлення людини унаслідок стрімкого розвитку науки і раціоналізації її існування вже не виглядають аж так зловісно і безпросвітно. Бо яка машина, яка умовна бездуховність чи раціоналізація світу може бути страшнішою за О’Браєна і за ту силу, яку він уособлює? До того ж від стерильного світу Олдоса Гакслі радше віє безкінечною нудьгою, яку відчуває головний герой у своєму невиразному бажанні повернутися до менш раціоналістичного існування, як такого, що більше відповідає людській природі. Тут немає місця тій сірій безвиході, невимовній самотності й усвідомленню приреченості на життя у світі, де минуле скасоване, знищене й розпорошене, а майбутнє навічно забетоноване у безкінечному сьогоднішньому дні, як це описано у «1984»:
«Ти розумієш, що, починаючи від учора, минуле скасоване? Якщо ж воно десь виживає, то лише у вигляді небагатьох матеріальних об’єктів без жодної словесної прив’язки до них, як оцей шматок скла. Ми вже майже нічого не знаємо про Революцію і дореволюційні роки. Кожен запис про ті часи знищено або сфальсифіковано, кожну книжку переписано, кожну картину перемальовано, кожну статую, кожну вулицю і кожну будівлю перейменовано, кожну дату змінено. І цей процес триває день за днем, хвилина за хвилиною. Історія зупинилася. Не існує нічого, крім нескінченного теперішнього, в якому Партія завжди права».
У своєму романі Орвелл настільки глибоко і тонко ухопив саму суть тоталітаризму, розкрив принципи влади, справжню мету її існування і методи керування суспільством, що після публікації роман деякий час був під забороною навіть у Сполучених Штатах Америки — відносно вільне і демократичне суспільство, а надто його керівна верхівка вважали «1984» небезпечним навіть для себе. Що тоді казати про Радянський Союз, тоталітарна модель якого багато в чому стала зразком для творення похмурого світу «1984»? У країні навіки недобудованого комунізму цей роман побачив світ лише 1989 року, одночасно із «Архіпелагом ГУЛАГ», у якому Солженіцин, на відміну від останнього, прямо, без усіляких алюзій та фантазій, з конкретними іменами, місцями і датами описував злочини комуністичного режиму і його функціонерів проти власного народу. Отже, вочевидь, кремлівські геронтофіли, які своїми зотлілими на історичному вітрі руками все ще намагалися з усіх сил чіплятися за владу, а надто їхні вірні лакеї з численних міністерств, видавництв, редколегій і редакцій вбачали у цьому романі пряму небезпеку для того тоталітарного болота, яке вони розводили упродовж сімдесяти років. Мабуть, їх дуже обурював цей текст, якщо йому дозволили з’явитися лише за рік-два до краху про-гнилої червоної імперії, дозволили тоді, коли вже кілька років як дозволялося все, включаючи рок-музику, Бога, проституцію, рекет і навіть найжахливіше — приватне підприємництво.
До кінця життя Орвелл був послідовним і переконаним соціалістом. У когось,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.