Читати книгу - "Американські боги"

— Не знав, що за таке можуть посадити. Жорстко, — похитав головою Тінь, коли той розповів причину свого ув’язнення.

— Там їх було на півмільйона доларів, — з погордою відповів чоловік. Його звали Ґері Мак-Ґвайр. — Рідкісні і старовинні видання із книгозбірень і університетів. Знайшли шафку, повністю забиту книгами. Так що я вже ніяк відхреститися не міг.

— І нащо вони тобі були? — розпитував Тінь.

— Вони мені подобалися.

— Господи. Півмільйона доларів у книжках.

Ґері змовницьки посміхнувся і пошепки продовжив:

— А це ж була лише шафка, яку знайшли. Вони нізащо не знайдуть того гаража у Сан-Клементе. Ось уже там — справді хороші книги.

Ґері не дожив до звільнення — одного дня він занедужав, але в’язничний лікар відправив його назад у камеру як симулянта. А це виявився гострий апендицит. І ось зараз, у Приозерській бібліотеці, Тінь згадував покійного Ґері та його сховок у Сан-Клементе, по вінця забитий коробками з рідкісними, дивовижними, красивими виданнями, які просто собі гнили там у темряві — комахи та пліснява точили їхні пожовклі та зів’ялі сторінки, а той, хто мав би їх звільнити, вже ніколи не прийде.

Віруванням і традиціям корінних американців було присвячено єдину поличку на одному з бібліотечних стелажів, що були схожі на замкові башточки. Тінь набрав книжок з полички і вмостився біля вікна. За якийсь час він вичитав, що міфи розповідали про птиць-громовиць як про величезних птахів, що живуть на вершинах гір, посилають на землю блискавиці і викликають грім змахами своїх крил. Були племена, читав Тінь далі, які вірили, що птиці-громовиці створили світ. Він сидів над книжками ще з півгодини, але нічого більше не вичитав. Згадок про орлині камені не було в покажчиках жодної з книг.

Тінь ставив книжки назад на полицю, коли зрозумів, що хтось на нього дивиться. Хтось маленький і серйозний зиркав з-за масивних стелажів. Тінь озирнувся, але розгледіти обличчя хлопчика не встиг, тому що той заховався. Тоді Тінь знову повернувся спиною і крадькома кинув погляд через плече — пересвідчитися, що дитина за ним спостерігає.

Правою рукою Тінь намацав у кишені долар зі Свободою, дістав його і підняв високо вгору. Коли минуло достатньо часу, щоб хлопчик устиг роздивитися монету, Тінь непомітно переклав її з правої руки в ліву, показав порожні долоні обох рук, а тоді підніс ліву руку до рота, кашлянув у кулак і випустив монету у праву руку.

У малого очі полізли на лоба, і він стрімголов кинувся геть. За кілька хвилин він уже тягнув за руку Маргариту Ольсен, яка підозріливо подивилася на Тінь і без сліду усмішки на обличчі сказала:

— Доброго дня, пане Айнзелю. Леон каже, що ви тут показували йому чари.

— Це була престидижитація.

— Не робіть так, будь ласка.

— Вибачте. Я просто хотів розважити вашого сина.

Вона похитала головою, все так само напружено. Облиш.

Тінь облишив. Змінив тему:

— Я так і не мав нагоди подякувати вам за поради з утеплення. Тепер у мене затишно і зовсім не холодно.

— Це добре, — вираз її обличчя залишався крижаним, ні на йоту не пом’якшуючись.

— У вас прекрасна бібліотека, — продовжив Тінь.

— Будівля красива. Але місту треба щось більш ефективне і менш красиве. Ви зайдете на розпродаж у підвалі?

— Не планую.

— Сплануйте. Це задля хорошої справи. Бібліотека зможе придбати нові книги, звільняє місце на полицях і збирає гроші на комп’ютери в дитячому відділі. Хоч, звісно, чим раніше у нас побудують нову бібліотеку, тим краще.

— Тоді постараюся туди заскочити.

— Виходите в коридор, там сходи вниз. Приємно було вас зустріти, пане Айнзелю.

— Називайте мене Майком, — усміхнувся Тінь.

Вона нічого не відповіла, просто взяла сина за руку і повела до дитячого відділу.

— Але ж мамо, — розчув Тінь слова Леона, — це не була просто дижитація. Це не просто. Я бачив! Монетка зникла, а потім він кашлянув, і вона випала у нього з носа! Я бачив!

На стіні висів портрет Авраама Лінкольна, написаний олійними фарбами. Лінкольн дивився на Тінь згори вниз. Тінь спустився мармуровими сходами з дубовим поруччям у підвальне приміщення. Там була велика кімната, заставлена столами, кожен стіл займала коробка з книжками. Книжки стояли рядочком ніяк не впорядковані: без розбору м’які обкладинки і тверді, художня і наукова література, періодичні видання й енциклопедії, корінцями донизу й корінцями догори.

Тінь забрів углиб кімнати: там стояв стіл зі старовинними на вигляд книжками у шкіряних палітурках. На корінцях білою фарбою було виведено інвентарні номери.

— Ти перший, хто тут показався за весь день, — звернувся до Тіні чоловік, що сидів поряд зі стосиком коробок та пакетів і мав при собі металеву скриньку з грошима. — Народ в основному купчиться біля трилерів, дитячих книжок чи дамського чтива. Типу Дженні Кертон, Даніели Стіл, ну, ти шариш... — сам він читав «Убивство Роджера Екройда» Агати Крісті. — П’ятдесят центів за книгу, три на долар.

Тінь подякував йому і повернувся до книжок. Відкопав томик «Історії» Геродота, оправлений у потерту брунатну шкіру, і згадав про той примірник у м’якій палітурці, що залишив у в’язниці. Ще там було видання «Дивовижні ілюзії у колі друзів», що обов’язково мало б містити якісь фокуси з монетою. Він взяв обидві книги і відніс їх до чоловіка зі скринькою.

— Купи ще якусь, все одно буде долар. Зробиш нам послугу, звільниш місце на полицях. Нові книжки вже нікуди ставити.

Тінь повернувся до старих книг у шкіряних палітурках. Він вирішив винести звідси книгу, яка мала найменше шансів привабити когось іще, але все ніяк не міг вибрати між «Посібником з найбільш поширених захворювань сечовивідних шляхів з ілюстраціями медика-спеціаліста» та «Протоколами Приозерської ради 1872-1884 років». Він проглянув ілюстрації медика-спеціаліста і подумав, що якомусь хлопчині вони можуть стати в пригоді, аби страхати та бентежити своїх друзів та подруг. Тож відніс до каси «Протоколи», заплатив долар і заховав усі три книжки в паперовий пакет із написом «Дейвові смаколики».

Тінь вийшов з бібліотеки. Перед ним відкрився нічим не затьмарений краєвид на озеро, що проглядалося аж до затоки на його північному сході. Тінь навіть міг побачити свій будинок — маленьку коричневу коробочку за мостом. А біля мосту четверо чи п’ятеро чоловіків вийшли на лід і штовхали темно-зелену машину до центру