Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

– Без крові лаорнійців Арахлона не змогла б відкрити саркофаг. – До капітана Маркоса швидко поверталося самовладання. – Цей труп, як і наш друг Джиммі Анг, – нащадок великої цивілізації, – міркував він із дивовижною холоднокровністю, ніби щойно не скаженів і не прирізав свою людину за зайве слово. – Арахлона Осяйна принесла його в жертву, але щось пішло не так. Вона кинула тут труп, а господаря могили перепоховала. Як прикро, що я не подумав про таку можливість раніше… Прощавай, Джиммі. За триста років перелік можливих лаорнійців розширився до тисяч імен, але не пощастило саме тобі. Мені справді шкода.

– Чому?! – крикнув боцман, затуляючись мною. – Чому ще тоді Арахлона не притягла когось до стіни своєї «бульбашки лихоліття» і не поставила перед вибором: смерть чи переміщення?!

З його долонь текла кров, капала на мою широку спідницю з невибіленого полотна, бруднила рукави сорочки. Я ігнорувала це, але Маркос Чорна Душа кривився від огиди.

– Бо відстань мала значення. Хоч би що й кому обіцяла Арахлона, її сила не поширювалася на весь світ. Ді Крайна і твого колишнього капітана вона дістала із Забороненого квадрата, дитину – з якогось пустельного острівця на південь звідси. Сам розумієш, у такому обмеженому радіусі лаорнійців не знайти, хіба що вийти у відкритий світ на їхні пошуки чи дочекатися, доки вони самі прийдуть сюди.

– І я прийшов, – простогнав Джиммі. – Саме я… Ну чому я?

«Пустельний острівець на південь звідси? Атол Наоміка? Отже, Ламбе не помилився, Ізабелла – сестра нашої Олівії… А Астор був брехнею. Як і Олівія. І моє повернення додому, але я й так це знала. Всемогутність Арахлони – майже порожній звук… Вона збиралася поневолити лаорнійця, ха-ха-ха! Інструкцію залишила! І чому мені здається, що чаклунка переоцінила свої сили?» – я спробувала відступити, проте Джиммі використав мене як щит і теж подався убік.

– Я хотів би, щоб твоя смерть була недаремною, але часу на пошуки немає, – засмучено сказав капітан Маркос. – Вибач. Я не можу допустити, щоб тобою скористався хтось інший, і не можу взяти тебе на «Принцесу півдня». Ми обидва знаємо: ти вдариш у спину. Будь чоловіком і прийми долю з гідністю.

– Я вб’ю її. – Джиммі поклав руки мені на шию, стиснув зовсім трохи, але я відчула, як на лобі виступив холодний піт.

– Це було б дуже прикро, тому що в такому разі мені довелося б використовувати лікаря Ламбе та його слабкості, а я ненавиджу дітей. Не тягни час.

Боцман прибрав руки, але лише для того, щоб лівою обхопити мене за плечі, а правою витягти мій револьвер і направити його на капітана Маркоса.

– І ти не втечеш звідси живим, – сказав із похмурою веселістю. – Ми всі навіки залишимося на прекрасному острові Мрій.

– Джиммі, ти ж не ідіот, – зітхнув Маркос Чорна Душа. – Гадаєш, я дозволив би милій Вайолі розгулювати із зарядженою зброєю? Патрони замінили на холості ще першого дня вашої появи в королівстві Коалі. Не ганьбися, мій уразливий хлопчику.

Хватка боцмана ослабла. Він вагався і явно збирався повірити супротивникові.

Я роздумувала недовго. Навіщо капітану Маркосу говорити про мій револьвер, якщо його люди могли застрелити нас будь-якої секунди? Хіба він сумнівався у їхній лояльності? Підозрював, що вони вистрілять лише після того, як Джиммі випустить кулю, а то й не одну?

– Дивно, сьогодні вранці мій холостий постріл зробив у рукаві Ламбе пристойну дірку, – задумливо збрехала я.

Впевнена, про подробиці тієї події лікар нікому не розказував. Це був добрий блеф.

– Неможливо! – проте категоричності капітану Маркосу не вистачало.

– Чому? Це патрони з револьвера Одновухого Чима. – Я дивувалася власній переконливості. Ще трохи – і я б сама повірила своїй брехні. – Вони були у Джиммі, поки я не перестала йому довіряти. Чим не привід вийти із піраміди разом?

– Вайоло… На чиєму ви взагалі боці?

Я здивувалась. І справді, на чиєму? Джиммі зрадив мене остаточно, але я жаліла його, щось прораховувала, шукала безкровний вихід… Який у цьому сенс? Я мала дбати про тих, хто не кинув Вайолу лін Артен у біді, хто став для неї сім’єю, хто не прикривався нею від куль!

– На боці переможця, – відповіла я, лише з дурного співчуття даючи Джиммі останній шанс. – Жінці потрібне міцне чоловіче плече. Навіть тварини борються за самку в чесному бою, а ви хочете обійтися погрозами та чужою силою? Це звичка неповноцінних.

«Зате розумних. Тих, хто не спіймається на таку примітивну провокацію!» – чекала почути я.

Капітан Маркос досяг вершини. Він не міг не розуміти, що його підштовхують на невиправданий ризик. З іншого боку, зачеплене его – найкращий із важелів тиску.

– Джиммі, малюче, ти готовий боротися за честь прекрасної дами? – вишкірився Маркос Чорна Душа, і стало ясно: він не піддався почуттям, хіба що тим, які наказували вважати знахабнілу Вайолу брудом під ногами.

Боцман сприйняв пропозицію серйозно. Він відштовхнув мене до однієї з обвішаних золотом статуй і підняв револьвер дулом догори.

– Ти і я, – сказав проникливо. – Давай вирішимо всі суперечки тут і зараз.

– Перетворення хлопчика на чоловіка – це такий зворушливий момент… Ти і я, Джиммі. Ти і я! – Капітан Маркос жбурнув на підлогу один зі своїх ножів і штовхнув його ногою до боцмана. – Ти і я, – повторив запрошувально. – Це наш бій.