Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Настав вечір.
Евсун тихо прочинила двері до кімнати Омера й крадькома зазирнула всередину. Він мирно спав, обійнявши свою улюблену іграшку. Вона з полегшенням зітхнула, поправила ковдру й провела рукою по його волоссю.
— Спи спокійно, мій любий… — пошепки сказала вона, перш ніж вийти.
Щойно вона зачинила двері, як почула за спиною тихий голос:
— Евсун.
Вона різко обернулася.
— Тихіше, він тільки заснув, — прошепотіла вона, приклавши палець до губ.
Перед нею стояв Левент, його обличчя було серйозним.
— Нам треба поговорити.
Вона кивнула і разом з ним пішла до кабінету.
⸻
У кімнаті панувала напруга. Левент мовчав, ніби підбирав слова. Евсун дивилася на нього з тривогою.
— Слухаю тебе, брате.
Левент провів рукою по обличчю, ніби намагався впоратися з емоціями.
— Евсун… стан мами погіршився.
Вона застигла.
— Що? Як?..
Левент важко зітхнув.
— Лікарі дають їй місяць…
Серце Евсун стиснулося. Її ноги раптово стали слабкими, і вона опустилася на стілець.
— Ні… — видихнула вона, але одразу ж підвелася, зібравшись із силами. — Левенте, треба щось робити! Ми не можемо ще й її втратити!
Левент опустив голову.
— Евсун… це невиліковна хвороба. Виходу немає…
Її очі наповнилися сльозами. Боліло. Боліло нестерпно.
Спочатку Емір. А тепер… мама?
Вона не могла цього допустити.
⸻
Евсун тихо зайшла до маминої кімнати.
Айше спала, її дихання було рівним, хоч і слабким. Поруч на столику стояли ліки, які вона приймала щодня.
Евсун повільно сіла на край ліжка й ніжно поцілувала маму в чоло.
— Мамо… як я буду без тебе? Що мені робити?…
Вона стиснула її руку, ніби намагаючись утримати, не дати їй піти.
— Я не дозволю тобі померти, — прошепотіла вона, хоча десь глибоко в душі розуміла, що виходу немає.
Але вірила.
Хотіла вірити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.