Читати книгу - "Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів"

Народ на концерт привалив досить різношерстний: від польських студентів і російських курсантів — аж до ленінградського хуліганья, яке про Леді Панк знало виключно зі статті з німецького журнала, в якій був описаний факт махання гітаристом своїм пісюном на сцені дитячого фестивалю. Власне, плакатом з цим епізодом, вирізаним з журналу, заохочували хулігани вийти групу на сцену, махаючи ним перед лицем звукорежисера. Ну і звичайно, центром цього майданчику був хлопець в оранжево-голубих барвах, такий собі запасний бейсбольної команди «Amsterdam Gay Fuckers». Я в паніці кидався то до хуліганів, намагаючись відібрати в них плакат і розказати історію легендарної групи, то пробував знайти в залі Джека, але він маскувався професійно. Мене розпирала радість і невідомість того, що мене чекало на концерті і після, в армії. Одночасно хотілося і срати і співати, такі невідомі досі почуття рідко навіщали мене, і я упивався ними, як дитина пепсі-колою.

І тут на сцену виходять мої кумири, Золотий Склад Культової Банди, який стоїть в мене перед очима навіть тоді, коли перед ними ніхто не стоїть. Це моє фанатичне до них відношення, і я позбавлю вас випробовувань і мук, пережитих під час моєї оргазмотворчої розповіді про цей виступ.

Концерт був — піздєц! Всьо, а далі піздєц був ще більший. Женька пропав, як потім виясниться, ще за шість пісень до кінця, він мусів встигнути на перекличку. Зі мною він не попрощався, ясно, радий був, що ніхто не поняв, що ми знайомі, і його репутація залишилася в Ленінграді непідмоченою. А я здичіло кричав хвалебні оди групі ще двадцять хвилин після бісовки і, майже без свідомості, все-таки спричинив ще один вихід на біс, вже у напівпустий зал, ще й з піснею на моє замовлення. «Tańcz głupia tańcz» — танцюй, глупенька, танцюй. Вони не були готові її заграти, так принаймні об’являли декілька разів на концерті у відповідь на мої крики просто в лице вокаліста, але моя неадекватна поведінка спонукала їх до швидкісної репетиції в гримерці і послідуючого виконання її на сцені. Я був на небі і, напевно, тому не помітив трьох молодих людей, які ошивалися навколо мене і з неабияким інтересом роздивлялися мій скандальний образ.

Зал поволі опустів повністю, залишився я — фанат і троє хлопців з чіткими рисами і повадками дівчат. Я не бачив ні в своєму селі, ні в своєму житті нічого подібного, а тим більше не знав, як таке явище називається. А це, виявляється, були перші зустріті в моєму житті геї. Самі справжні — інтелігентні, литовські, багаті, вимиті, вилизані, підозрюю — і висосані теж — Геї. Ми вийшли з залу, і мої інстинкти почали рятувати мою дупу. Перші півгодини я біг в протилежний від вокзалу бік, а вони підтюпцем наздоганяли мене, паралельно ведучи розгорнуту бесіду на польській мові зі страшенним литовським акцентом.

— Куди ти так спішиш? — логічно запитав мене Високий, в якого бріолін з волосся від швидкої ходи почав стікати по обличчю, залишаючи характерні білі сліди, які їхній тип людей мали б особливо тішити.

— В мене поїзд за годину! — не обертаючись крикнув я, додаючи ходу.

— Ти маєш шанси встигнути спокійно, якщо повернеш назад. Ми тридцять хвилин віддаляємся від вокзала, — встряв в розмову середній з таким самим акцентом.

«Банда», — подумав я.

«Маньяки», — відповів ехом мій страх. Дивні люди з дивною мовою лазять за мною по темному нічному місті, начитані суки, на всі питання знають відповіді, або завербують мене, або виїбуть. І одне і друге не входило в мої плани, першим і єдиним пунктом програми було — попасти на поїзд в 00.20 і в 6.34 бути на пероні, а в 7.20 — в себе в ліжечку і срати на цілий світ з вікна неврології. А наразі — три геї на хвості, і я не знаю, що з ними робити, але вони точно знають, що робити зі мною. Я не маю практики обрубування кінців, а вони достатньо обізнані, як свій кінець припаркувати в мою духовку. Наш квартет був постійно в русі, і так як мої нові знайомі не володіли технікою гомосексу на бігу, я врятував своє дуже хитке в цей момент реноме і дякую Долі, що все свідоме життя заглядався виключно на попи жінок...

Сидячи в вагоні СВ на шикарному дивані, потріскуючи на зубах шикарними вафлями «Артек» з міцним чорним чайком, я прокручував в голові цю біганину і неодноразово ловив себе на думці, що здав їм важливу стратегічну інформацію про себе. Про Калінін, госпіталь, добре, що не додумався продиктувати їм ще адресу батьків в Новоєврейську. Ото би народ розказував — усіх дівки з армії чекали, а товово з хлопом з войска прийшло. Я почував себе, як проститутка, коли витягнув з кишені штанців двадцятип’ятирублеву купюру, яку вони мені туди впихнули під вагоном, ще й розрахувались по спекулятивній ціні за дорогу з провідником.

«Оце любов», — думав я всю дорогу. Дівчата такого все життя шукають, а за мною цілих три бігало, а я жодним не скористався. Балуваний. Один потім вирахував мене і приїжджав цілих три рази. Я як побачив його на КПП, готовий був прорити підземний хід голими руками аж до Яворова. Придумав на ходу щось про виїзд на операцію і сховався до пацанів в гараж. Герой-любовнік шість годин прочекав мене і поїхав ні з чим. Оце вірність, да, дівчата? Аж противно, що так получилося. А другий раз він мене вже біля неврології підстеріг через місяць, ми з Паштетом були, це мене і врятувало. Я знов набрехав, що біжу в реанімацію, і побіг в гараж на ничку, а Паштет в плані експеримента забрав мого Ромео до себе і віроломно накурив його якимись кізяками власного виробництва. Третій раз Литовський Джіголо приїхав вже не до мене... Паштет так нічого ніколи не розказав.

Звичайно, не підозрюючи всіх цих майбутніх подій, заснув я в шикарному купе, з шикарними вафлями і шикарним чайком. Сни перепліталися між собою, творячи хаотичну відеонарізку в стилі фільмів Джармуша і Тарантіно. Перший і єдиний раз в житті мені хотілося проспати свою станцію.

XV. Кінець казки