Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Вісім років потому

— Мамо! — запищала Марія. — Рятуй мене від злого дракона!

Дівчинка влетіла в мене мало не збивши з ніг. Я нахилилась до неї, поправляючи її розпатлане світле волосся. Її карі оченята зосередились на мені, а пухкі губки надулись.

— Де твій тато? — спитала я.

— Його з’їв злий дракон. — одразу ж відповіла донька.

Я закивала головою та втомлено видихнула.

— Зрозуміло.

Вона вміло оббігла мене, а тоді зникла заховавшись в одній з кімнат.

— Пробач, я не зміг її вмовити зробити зачіску. — винувато сказав Давид, появившись в моєму полі зору.

— Все гаразд. Займись, будь ласка, Марком.

Я глянула на свого маленького дворічного сина, який сидів у своєму стільці та намагався з’їсти таку ненависну кашу.

— Кохаю тебе, люба. — Давид залишив поцілунок на моїй щоці, а тоді пішов до столика, за яким сидів Марк.

— І чому моя принцеса не хоче робити зачіску? — поцікавилась я, коли зайшла до кімнати, яка часом нагадувала королівські покої.

Давид нерозсудливо балував нашу дочку. У свої п’ять років, в неї була рожева кімната практично заповнена ляльками та палацами для них. Справжня мрія маленької дівчинки.

— Татко не вміє заплітати косички, — відповіла вона.

— Зрозуміло.

Я підійшла до комода та взяла розчіску, та декілька резинок.

— Дозволиш мені зробити це?

Вона з ентузіазмом кивнула головою та вмостилася на своєму ліжечку.

— Розкажеш мені історію про принцесу? — раптом спитала донька.

— Але зараз не вечір для сну, — зауважила я, прочісуючи довгі коси Марії.

— Будь ласка, — попросила вона.

— Гаразд, але потім ти з’їси усю кашу.

Вона фиркнула та знову надула свої губи.

— Добре, — зрештою погодилась вона.

Я задоволено посміхнулась, і почала вже напевно тисячний раз розповідати казку. Насправді мене дивувало, що вона їй ще не набридла.

— В одному великому королівстві жила молода красива  дівчина з довгим світлим волоссям та сірими очима. Одного разу, вона вирішила врятувати одне чудовисько. Вона була змушена жити з ним в одному замку та кожного вечора читати йому книжки. В чудовиська була велика бібліотека.

— Така як в нас? — спитала вона.

— Така сама, — підтвердила я, і продовжила. — Але раптом на палац напали й те чудовисько вирішило захистити палац. Він бився з усіма, хто хотів його знищити. Але він не помітив, як образив дівчину і вона була змушена піти. Коли він зрозумів свою помилку, він став кожного дня приходити під її домівку та приносив її улюблені квіти.

— А потім вона його пробачила?

— Пробачила. — я непомітно посміхнулась, закінчуючи зачіску. — І з того дня вони живуть довго та щасливо.

— Дякую, мамусю. — солодким голосом промовила донька.

— Хочеш глянути на зачіску?

Марія активно захитала головою та підстрибнула на ноги. Вона так мило крутилась біля дзеркала, що в кутиках очей почали з’являтись сльози. Потім вона вибігла зі своєї кімнати й я пішла за нею.

Марія не надто обережно збігла сходами, і моє серце мало не розбилось, коли вона стрибнула не дійшовши до останньої сходинки. Моє серце здається перестало битись від хвилювання. Але Давид досить вчасно опинився біля неї та підхопив на руки.

— Тримаю. — сказав Давид, я полегшено видихнула.

Бешкетниця засміялась та уткнулась йому в шию.

— Вона без перебільшень твоя донька. — прокоментувала я, коли підійшла до них.

— А Марк дуже сильно нагадує тебе, коли морщить носа якщо йому щось не подобається.

— Хоча б щось. — буркнула я.

Зовнішньо він був чистою копією Давида. В нього був такий самий темний колір волосся та такі ж карі очі.

— Маріє, ти готова їсти свою кашу? — спитав Давид глянувши на дівчинку.

Вона повільно підвела голову, а тоді сором’язливо глянула на мене. Я підняла брову, очікуючи її відповіді.

— Угу. — її відповідь прозвучала досить засмучено та нудьгуюче.

Давид опустив її на підлогу і вона з явною неохотою попрямувала за стіл.

— Віолетта дзвонила, що загляне до нас. — почала я, закинувши руки за його шию.

Давид зацікавлено глянув на мене.

— Я подумала може ти захочеш втекти кудись? — запропонувала я.

— Пропонуєш залишись на одинці?

Давид нахилився та провів носом по моїй шиї. Я закусила нижню губу зубами та кивнула.

— Мені здається, ми занадто часто користуємося її добротою. — пробурмотів Давид.

— Повір, вона сказала б якби їй це не подобалося. Вона любить своїх племінників, і так само любить проводити з ними час.