Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

– Не якась дитина, а мій син. Пане, він уже три роки грає на скрипці, у нього абсолютний слух, – обурився пан Хенрік. – Якщо він каже, нібито щось чув, то це правда, і я вимагаю перевірити це.

– Неможливо, — втрутився домініканець. – Там ніхто і ніщо не стогне, ми два тижні не відкривали склеп, і це через рекомендації консерватора. Там почала вилазити цегла, тому туристів не пускаємо. Навіть якби якимось дивом туди потрапив кіт чи ще щось, хоча це неможливо.

Отець Тимон злегка почервонів, мабуть, зі злості, і навіть не глянув на тичкуватого туриста.

Марек глибоко вдихнув і потер скроні. Йому все це вже трохи набридло, і він серйозно думав, чи не помолитися про швидкий кінець цієї справи.

– Вам щось заважає відкрити склеп? – звернувся він прямо до настоятеля.

– Нічого, у мене тут ключ, але, як я вже сказав…

– Будь ласка, отче, – сказав Марек дуже втомленим голосом. – У мене було кілька дуже важких днів і ночей. Ми можемо стояти тут і сперечатися, доводити свою точку зору і так далі, але в мене на це немає ні часу, ні бажання. Якщо можете, отче, будь ласка, відкрийте склеп, ми зайдемо всередину, дізнаємося разом, що малий щось не те почув, тато піде додому і дасть малому абсолютно по дупі, після чого всі повернуться до власних занять, а так складається і я маю схопити непоганого грішника, і кожна секунда має значення. Чи може отець зробити це для мене?

Пан Тичка посміхнувся і мало не прийняв позу переможця, як виявилося, передчасно. Тип розлютив Марека, а зараз був не найкращий час дратувати втомленого та невдоволеного копа.

– Заради порядку скажу, якщо там нічого не буде, вас звинуватять у проникненні в храм і порушенні громадського порядку. Штраф випишемо на місці.

Цього разу домініканець усміхнувся, але ледь помітно, і швидко вийняв з-під своєї білої ряси відповідний ключ. Марек завжди дивувався, що є у ченців під рясами: кишені, гаманці, сумки? Кожен з них зміг витягти з-під свого вбрання будь-який великий предмет, про наявність якого раніше навіть не підозрював.

Хід до склепу було розміщено в підлозі зліва, прямо біля лав, де сиділи віряни під час богослужінь. Непомітний люк відкривав вхід до підземного приміщення, де в урнах були поховані знайдені тут останки жертв татарської навали. Дерев’яний люк, вбудований у підлогу, не чинив опору, і коли його підняли, всі побачили сходи, які вели до склепу.

Крутий спуск залило світло, і Марек першим ступив на нерівну сходинку. Відразу волосся у нього стало дибки, а по спині пробігли мурашки, бо зсередини виходив дивний сморід. Цей запах не асоціювався з підвалами, він нагадував ятки та давно не миті туалети. На той момент він уже знав, що пан Хенрік сьогодні не отримає квитанцію про штраф і що в нього дуже талановитий син з абсолютним слухом.

Марек обережно спустився ще на кілька сходинок і заглянув глибше в склеп. Він почув за собою човгання, ймовірно, хтось ішов за ним.

– Стійте! – крикнув він, і акустика кімнати дивним чином згладила його голос. Човгання припинилося. Він обернувся і побачив позаду поліцейського, ім’я якого він не встиг дізнатися.

– Викликай решту команди. Додатково швидка допомога та пожежна команда. Охороняйте територію навколо костьолу. У склеп заходять тільки наші, тільки з мого дозволу. У нас тут клієнт.

Поліцейський, не чекаючи пояснень, вийшов задом і сказав міському охоронцеві охороняти вхід, а сам вибіг на вулицю, до патрульної машини, щоб викликати підкріплення.

Марек повернувся до внутрішньої частини підвалу.

Це було невелике приміщення, досить схоже на ті, які він знав з решти сандомирських підземель. Стіни та стеля з цегли, далекої від красивих клінкерних кубиків - зліпленої сірим розчином і різних кольорів, залежно від періоду, з якого вона походила. Арочні склепіння, один із проходів перекритий солідною решіткою. Незважаючи на ці безсумнівні архітектурні та історичні цінності, погляд Марека зосередився лише на одній точці: перед ним сиділа людина або принаймні щось, що колись було людиною. Це нагадало йому людину Мішлена, фігуру з накачаних автомобільних шин. Чоловікові, мабуть, було за п’ятдесят, принаймні, йому так видавалося, але хтось вирішив, що він не доживе до своїх шістдесяти років. На перший погляд він був схожий на людину, яка дуже любила солодощі, але коли Марек підійшов на два кроки ближче, він позбувся хибного враження. Чоловік не був товстим. Він опух. На його голому тілі були численні плями, гематоми, синці та відкриті рани. Хлоп сидів, прихилившись до решітки, до якої були прив’язані руки, прямо над головою, що звисала на груди. Сиве волосся було вкрите кров'ю, а постаментом цієї гротескної скульптури була калюжа крові та фекалій. Типова жертва побиття, точніше нещадного побиття. Марек бачив розумників, яких забили майже до смерті на стадіонах матчів Екстракласи чи планових зустрічей, але жоден із них не виглядав так погано, як чоловік, який сидів перед ним. Його очі були схожі на два великих курячих яйця, напевно, він не міг їх відкрити. Руки були вузлуваті та чертовськи товсті, мов личинки якогось огидного жука. Ноги були ще гіршим видовищем, особливо коліна, які були зігнуті під дивними кутами. Скільки сил треба було докласти, щоб розбити цьому типові коліна... Його ноги були схожі на дві закривавлені подушки. Цей чоловік, мабуть, помер зовсім недавно, бо кров у деяких місцях ще не згорнулася.

Марек присів приблизно за два метри від мерця. Він не хотів підходити ближче, щоб не знищити можливих слідів, але якщо це була наступна жертва інквізитора, то той, без сумніву, подбав, щоб не залишити жодного сліду. Сморід був нестерпний. Хлоп мусив помирати довго, стікаючи кров’ю та серучі під себе. Страшна доля. Хто б це міг бути? Ще один знахар, цілитель, ворожка?

– Хрррррр…

Марек сів на дупу і мало не впав на спину. Курва, а тип був ще живий! Він хрипів.

Слідчий підвівся і швидко піднявся сходами. Він зіткнувся віч-на-віч із поліцейським.

– Повідомив?!

– Так точно. Вони їдуть!

– А тип, мабуть, ще живий!

– То там хтось є? – спитав батько талановитого юнака.

– Якого біса він тут робить! – вигукнув Марек. – Я ж казав, тільки наші, геть звідси! – Він схопив худорлявого чоловіка за руку