Читати книгу - "Поліція"

— Ось у цьому вся суть, у цьому вся твоя суть.

— У цьому моя суть… — тихо повторив Харрі.

— Подумай про це, і ми поговоримо з тобою після зборів у Котельні у другій половині дня.

Харрі кивнув і підвівся.

У коридорі неспокійно совався і пітнів якийсь хлопець у тренувальному костюмі. Він демонстративно подивився на годинник, а потім невдоволено — на Харрі.

Харрі пішов по вулиці Спурвейсгата. Сьогодні вночі він не спав, а вранці не поснідав. Йому дещо було потрібне. Він знав це. Йому хотілося випити. Він відкинув цю думку, зайшов у кафе на розі Бугстадвейєн і замовив потрійний еспресо. Харрі проковтнув каву прямо біля стійки і попросив повторити. Він почув за своєю спиною тихий сміх, але не обернувся. Другу чашку Харрі випив повільно. Він розгорнув газету, що лежала на столі, проглянув передовицю й став гортати сторінки далі.

Рогер Єндем роздумував про те, що через нерозкрите потрійне вбивство поліцейських міська рада збирається зробити кадрові перестановки в Поліцейському управлінні.

Після того як Столе впустив Пола Ставнеса, він знову зайняв своє місце за письмовим столом, а Ставнес попрямував у куток, щоб одягти суху футболку, витягнувши її з рюкзака. Столе скористався нагодою відверто позіхнути, висунув верхню шухляду і поклав туди телефон так, щоб добре його бачити. Потім підвів голову і подивився на голу спину свого пацієнта. Відтоді як Ставнес став їздити на сеанси велосипедом, він узяв собі за звичку перевдягатися в кутку кабінету. Він стояв, як завжди обернувшись до Столе спиною. Єдине, що було не як завжди, — це те, що вікно, перед яким курив Харрі, як і раніше, було відчинене. Світло падало так, що Столе Еуне побачив у шибці відображення голих грудей Пола Ставнеса.

Ставнеc швидким рухом натягнув футболку й обернувся.

— Що стосується часових рамок…

— …їх потрібно чітко дотримуватися, — підхопив Столе. — Згоден. Подібне більше не повториться.

Ставнес підвів очі:

— Щось сталося?

— Та ні, просто встав сьогодні раніше, ніж зазвичай. Давайте залишимо вікно відчиненим, тут так мало повітря.

— Тут багато повітря.

— Як хочете.

Ставнес почав зачиняти вікно, але зупинився. Уважно подивився на нього і повільно обернувся до Столе. На його обличчі з’явилася тінь посмішки.

— Проблеми з диханням, Еуне?

Столе Еуне відчув біль у грудях і руці. Відомі симптоми інфаркту. Тільки це був не інфаркт, це був чистий, первозданний страх.

Столе Еуне змусив себе говорити зі спокійною інтонацією й тихо:

— Востаннє ми знову говорили про те, що ви слухали "Dark Side of the Moon". До кімнати увійшов ваш батько і вимкнув підсилювач, і ви сиділи й дивилися на червоний вогник, як він згасав, а потім померла і дівчина, про яку ви думали.

— Я сказав, що вона оніміла, — роздратовано відповів Пол Ставнес. — Не померла, це інше.

— Так, інше, — сказав Столе Еуне, обережно простягаючи руку до телефону в шухляді столу. — Вам би хотілося, щоб вона могла говорити?

— Я не знаю. Але ви спітніли. Ви нездужаєте, лікарю?

Знову це кепкування в голосі, трохи помітна зухвала посмішка.

— Зі мною все гаразд, спасибі.

Пальці Столе лягли на кнопки телефону. Йому потрібно було змусити пацієнта говорити, щоб той не чув звуку клавіш.

— Ми не говорили про ваш шлюб. Що ви можете розповісти про свою дружину?

— Та мало що. Чому ви хочете поговорити про неї?

— Близький зв’язок. Судячи з усього, ви відчуваєте неприязнь до людей, які вам близькі. Самі ви використали слово "презирство".

— Значить, не дивлячись ні на що, ви все-таки трохи мене слухали? — Короткий злісний сміх. — Я зневажаю більшість людей за те, що вони слабкі, тупі й невдахи. — Знову сміх. — Три промахи з трьох можливих. Скажіть, ви допомогли тому Іксу?

— Що?

— Поліцейському. Гомику, який намагався поцілувати іншого лягавого в сортирі. Він одужав?

— Навряд чи так можна сказати.

Столе Еуне набирав повідомлення, посилаючи прокляття своїм товстим пальцям-сосискам, які, здавалося, від збудження роздулися ще більше.

— Але якщо ви гадаєте, що я такий же, як він, чому ви вважаєте, що зможете вилікувати мене?

— Ікс був шизофреніком, він чув голоси.

— А у мене з мізками краще, на вашу думку?

Пацієнт злісно засміявся, а Столе продовжив набирати повідомлення. Він намагався натискати на клавіші, поки пацієнт говорив, намагався закамуфлювати звуки, човгаючи ногами по підлозі. Одна буква. Ще одна. Чортові пальці. Ось так. До нього дійшло, що пацієнт замовк. Пацієнт Пол Ставнес. Звідки б не взялося це ім’я, нове знайти не складно. Як і позбутися старого. А ось із татуюванням складніше. Особливо з великим, що вкриває усі груди.

— Я знаю, чому ви спітніли, Еуне, — сказав пацієнт. — Ви побачили відображення у вікні, коли я перевдягався, так?

Столе Еуне відчув, як у грудях поновилися болі, немов серце не могло вирішити, битися йому сильніше чи не битися зовсім. Він сподівався, що маска, яку він начепив на обличчя, виражає повне нерозуміння, як йому й хотілося.

— Що? — голосно запитав він, щоб заглушити натискання на клавішу, що відправила повідомлення адресатові.

Пацієнт задер футболку до шиї.

З грудей на Столе Еуне дивилося німе волаюче обличчя.

Обличчя демона.

— Розповідай, — сказав Харрі, прикладаючи до вуха телефон і допиваючи другу чашку кави.

— На лобзику відбитки пальців Валентина Єртсена, — сказав Бйорн Гольм. — І щербини на полотні збіглися. Це той самий лобзик, яким користувалися у Бергсліа.

— Значить, Валентин Єртсен був Пильщиком! — вигукнув Харрі.

— Схоже, що так, — відповів Бйорн Гольм, — але от що мене дивує: Валентин Єртсен ховає знаряддя вбивства у себе вдома, замість того щоб десь утопити.

— Він планував знову ним скористатися, — пояснив Харрі. Він відчув вібрацію телефону. Есемеска. Він поглянув на екран. Посилач — "С", тобто Столе Еуне. Харрі прочитав. І перечитав.

"валентин тут sos"

— Бйорн, давай патрульну машину в офіс Столе на Спурвейсгата! Хутко! Валентин там.

— Алло? Харрі? Алло?

Але Харрі вже побіг.

Розділ 31

— Завжди опиняєшся у делікатній ситуації, коли тебе викривають, — сказав пацієнт. — Але іноді гірше бути тим, хто викриває.

— Викриває що? — вимовив Столе, ковтнувши слину. — У вас татуювання, ну то й що? Це ж не злочин. У багатьох є… — він кивнув на обличчя демона, — таке.

— Он як? — запитав пацієнт, опускаючи футболку. — Напевно, через це після того, як ти його побачив, пика у тебе була така, ніби ти зараз копита відкинеш?

— Не розумію, про що ви, — сказав Столе здавленим голосом. — Продовжимо розмову про вашого батька?

Пацієнт голосно зареготав:

— Знаєш що, Еуне? Коли я прийшов сюди вперше, мені важко