Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Парламентери зупиняються, не доїжджаючи до стін метрів п'ятдесят.

— Я — полковник Золотаренко! — кричить той, що зодягнений багатше. — Хто у вас головний? Хочу з ним розмовляти!

Ага. Система врахувала, що в мене з Богуном ворожнеча, а от із Золотаренком, як і з усіма іншими козацькими полковниками, завдяки тій послузі, що я надав Хмельницькому, стосунки поки що нейтральні. Отже, з ним я можу спробувати вирішити все миром.

— Хорунжий Антон Поліський! — підходжу до краю частоколу, щоб мене було краще видно. — Слухаю тебе, пане полковнику! Що треба?

— Пропонуємо припинити марно проливати кров! — кричить Золотаренко.

Ух ти! Цікавий поворот. Це ми, чи що, кровопролиття затіяли?

— Ну, то ми вас не тримаємо, полковнику... Ідіть, звідки прийшли. Та й кінець усьому.

— У нас інша пропозиція… — пропускає той повз вуха слова, що звучать трохи образливо.

— І яка ж?

— Полковник Богун викликає тебе на поєдинок. Лицарський бій. Один на один.

Цікавий варіант. Богун, як мені відомо з історії рубака ще той, але в будь-якому випадку це краще, ніж рахувати вбитих десятками. При чому, з обох сторін. Адже козаки — то не бусурмани. Теж свій люд.

— І навіщо це мені? Ви внизу, під стінами, ми вдома. Хочете битися далі — ласкаво просимо. Хочете піти – не тримаємо.

— Ти не все знаєш, пане хорунжий… Сюди йдуть загони полковника Нечая, полковника Ганжі та полковника Барабаша. Тож завтра вранці нас буде втричі більше, ніж сьогодні. А вам допомоги чекати нема звідки. Здогадуєшся, чия завтра візьме?

— Тим більше, не розумію. Якщо ви так у собі впевнені, навіщо потрібний поєдинок?

Золотаренко відповів не одразу. Мабуть, підбирав слова.

— У мене особисто до тебе немає претензій, пане хорунжий. Але Богуна ти образив дуже сильно. І він не заспокоїться, поки або сам не поляже, або твоє життя не візьме. Вже не знаю, що там проміж вас вийшло, а Іван не каже, але поєдинок найкраще рішення. Ми ж не бусурмани якісь, щоб просто так християнську кров проливати. Що скажеш?

Розумно. І з моїми думками збігається. Тим паче, що я добре знаю причину ненависті Богуна. Якби в мене хтось забрав кохану, я б теж бажав його смерті.

— Добре. Я згоден. Обговоримо умови?

— Умови такі: якщо ти переможеш — ми відразу знімаємо облогу і йдемо. Якщо переможе Богун — твої люди виплатять нам п'ятдесят тисяч злотих або відчинять ворота.

Як цікаво. Якщо я виграю, вони лише підуть. А якщо програю, то вони ще й село розграбують.

— Вибач, полковнику, але це не серйозно. Знаєш притчу про те, як козак татарина спіймав, але до табору відвести не міг, бо той його не відпускав? Ось так і ти — стоїш під стінами чотири рази битий, а умови ставиш, наче переможець.

— А що ж ти пропонуєш? — нейтральні стосунки й цього разу дозволили Золотаренка не звертати уваги на образливі слова. — Назви свої умови.

— Нехай будуть рівними. Переможе Богун — мої люди заплатять десять тисяч. На більше не розраховуй. І жодних воріт… Я виграю — з вас належиться. А яка сума — вирішуйте самі.

Золотаренко знову помовчав трохи, прикидаючи.

— Гаразд. Нехай так і буде. Але ціна твого виграшу теж десять тисяч… Іде?

Мабуть, у козаків немає при собі багато грошей. І це радує. Оскільки означає, що незважаючи на всю славу Богуна, як непереможного фехтувальника, полковник враховує і можливість моєї перемоги.

— Годиться… Яка зброя?

— Пістоль і шабля.

— Годиться. Коли герць?

— Та коли хочеш… Виїжджай за ворота. А Богун хоч зараз готовий.

— Добре. Чекайте...

Козаки поскакали назад у табір, а я пішов у двір сідлати коня.

— Почекай, отамане… — зупинив мене Мамай. — Хочу пораду дати. Богун має улюблений прийом, яким він завжди перемагає.

— Ти про те, що він несподівано шаблю з правої руки в ліву перекидає?

— Чув про те? — здивувався Мамай.

— Люди говорили… — ну, не пояснювати мені, що я свого часу читав про Богуна все, що тільки друкувалося. Дуже мені подобався цей герой. Особливо запало в душу те, що він був проти підписання Переяславської угоди і всіляко відмовляв від того Хмельницького. Мотивуючи тим, що московітам ні на гріш не можна вірити — обов’язково обдурять і зрадять. І якби ми були в реальному житті, я б усе зробив, щоб стати йому вірним приятелем. Але гра, то інше… Усе ж вигадка. Не насправді.

— Тоді я спокійний.

Я, загалом, теж. Якщо удача не підведе і козак не поцілить мені першим же пострілом у голову, то все інше мій панцир якийсь час витримає. Та й життя я собі добряче прокачав. Як то кажуть, голими руками не візьмеш.

— Отамане… — це Меліса.

— Що?

— Ось… — простягає мензурку. — Випий. Цей відвар додасть тобі сили. Я бачила: Богун на штурм не ходив, отже — не втомився, а ти рубався в перших рядах. Тож трохи підбадьоритися не завадить.