Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Так, ви праві, — Людмила поглянула на нього. — Зараз набагато важливіше поїхати до місця пригоди і деактивувати тетраедри. Протягом доби ремонтна бригада Ради відновить базову станцію, яких би пошкоджень та не зазнала, тому маємо поспішати.

— Тетраедри? — перепитав Боб.

— Це різновид дроїдів зовнішнього керування неантропоморфної будови, які Рада Корпорацій використовує для каральних операцій.

— І звідки така гарна жінка знає про такі жахливі речі? — посміхнувся Боб.

— Як пов’язані мої знання і моя зовнішність? — вона перевела на нього суворий погляд.

— Прекрасно пов’язані: ви неймовірно гарна й дуже розумна — сама досконалість. Я в за́хваті.

Людмила гордовито смикнула носиком, розвернулася й попрямувала до церковного транспорту, Мілан, вибачаючись, поглянув на Тео, знизав плечима й поспішив за нею.

— Тепер я розумію, звідки в Ярослави оці всі заморочки про рівність статей, — гмикнув Боб їм услід.

— Нам треба летіти за ними, — сказав Тео, також проводжаючи їх поглядом. — У яру лишилося кілька тіл загиблих, ми забрали тільки цілих, а тих ще потрібно позбирати... До того ж було б непогано прихопити хоч одного дроїда для Лялечки. Звісно, після деактивації. Потрібні будуть екзоскелети, ті залізяки мають бути важкими.

— Спитаю Яна, чи поїде хтось із його людей, — похмурий Денис відійшов від їхнього гурту.

— Я вважаю, що церковники щось приховують, — припустив Боб, поглянувши на Тео й Аяна по черзі.

— Вони дійсно знають набагато більше, ніж кажуть. У моєму випадку мотивують це тим, що ще не можуть мені довіряти, бо ж довіра між людьми — міст, який треба будувати... — зітхнув Тео. — Ярослава й Мілан казали, що я зможу отримати відповіді на свої питання, якщо сподобаюся їхній матері... вочевидь, я їй не сподобався.

— Не факт, не факт, — похитав головою Боб. — Я б на твоєму місці не поспішав із висновками і спостерігав, що буде далі, а інформацію можна отримувати і з інших джерел. Принаймні її малий тобі симпатизує... але, люди, поясніть мені, як у такої молодої жінки може бути такий дорослий син?!

— Я не знаю, — буркнув Аян, обернувшись на Людмилу, яка саме сідала в салон машини. — Мене більше цікавить, що ще, крім відео професора, вони знайшли.

— Думаю, що таких, як я, — сказав Тео.

— Чому б і ні? У лабораторії разом із Маріїним Максом був невідомий чоловік без чіпа. Тобто, він був у Дельті від якоїсь організації чи групи однодумців, і скільки таких прихованих лабораторій ще в них було — невідомо, а, може, і досі є? Вони ж вас не просто вивезли й сховали, а й стежили за капсулами, шукали нових людей для їхнього обслуговування... Макс же там не просто так опинився. Я припускаю, що церква могла на них вийти і отримати купу інформації: і про нумерацію, і про особливості вірусу... Та й сам вірус. Якщо це так, то тоді оці їхні «сім див» вписуються...

— Церковники поїхали, — Боб озирнувся на машину, яка пронеслася над натовпом на північ. — Все, годі триндіти, гайда за ними! Ввечері подумаємо про це все.

Сівши до поліційної машини, Тео очима одразу ж відшукав ящик, у якому з ночі лишалося кілька пляшок води. На щастя, його не виставили з салону. Він присів поруч із ним, схопив пляшку і поспіхом випив її вміст. Прикривши очі, відкинувся у кріслі і перевів дух.

— Що, сушить? — запитав Боб, посміхнувшись і сівши поруч.

— Добу не пив, тепер довго відпиватимуся, але... це дрібниці, — відповів Тео, не розплющивши очей.

— Марто, а передай-но мені оту сіру сумку, у ній є пара концентратів, треба ж нашого екстремофіла не тільки відпоїти, а й підживити,— звернувся до неї Боб, і Тео, почувши її ім’я, обернувся. Він так був зайнятий пошуком води, що не помітив її в салоні...

Марта передала Бобу сумку й усміхнулася до Тео.

— Контрабандисти не дали тобі попити?

— Дали, просто за раз багато не вип’єш. Надолужую. Як ти?

— Все добре. Не хвилюйся.

— Я не можу не хвилюватися.

— Ось, тримай, — Боб забрав у нього порожню пляшку і вклав на її місце протеїновий концентрат.

— Тео, а ви пікап знайшли? — запитав Денис, дивлячись на трьох чоловіків в екзоскелетах, що йшли до їхньої машини.

— Знайшли. Він лежить перевернутий над яром, капотом до дороги. Якби кулі тоді не ганялися за нами, то ми б його побачили. Малі захотіли зупинитися й оглянути, я намагався їх туди не пустити, казав, що треба швидше їхати додому, але вони не послухали, — Тео помовчав, покрутивши в руках пляшку, а потім додав: — Тіла водія там не було.

До салону сіли Янові люди, з усіма привіталися, і Денис підняв машину, а потім спрямував її до яру.

Він знову полетів навпростець, і вже досить скоро вони здаля побачили, що біля зруйнованої вежі висіло кілька ремонтних платформ. Останні промені заходу сонця виблискували на металевих поверхнях кіборгів і, мабуть, автономних дроїдів. Здаля важко було розрізнити, хто саме там був.

— Хочеш підлетіти до них? — запитав Аян, помітивши, що Денис вагається.

— Не дуже. Вежа не працює, вони не мають знати, що ми тут.

Коли машина наблизилася до яру, то вони побачили на його схилі перевернутий пікап, а на дні яру, на дорозі, на боку лежала доволі велика усічена піраміда на підставці, біля якої зупинилася церковна машина. Мілан і Людмила саме вийшли й попрямували до «піраміди».

— Біля пікапа тіла Макса нема, — сказав Денис, кивнувши на машину. — І поблизу не видно. Мабуть, треба дивитися вдень.

— Висади тут нас двох, ми перевернемо його і пошукаємо Макса, — сказав старший із чоловіків.

Машина знизилася, чоловіки вистрибнули з неї, і Денис полетів униз до дороги, обігнув вірян і зупинився перед ними.

Всі тільки почали виходити із салону, як до них підійшла Людмила і стурбованим тоном, без краплі зверхності, сказала:

— Ремонтна бригада монтує нову вежу, у нас мало часу. Слід деактивувати тетраедри якнайшвидше, бо, якщо вони злетять, дістати їх буде важче в рази.