Читати книгу - "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"

— Це моя людина. Він потрапив сюди помилково.

— Чому помилково? Хіба імпуни не тут? — здивувався я.

— Зараз вони в іншому місці. Ходімо, я вам усе поясню.

Він підхопив мене під лікоть і потягнув до ліфта. Ідучи з ним, я думав про досліди на ІСЕУ, які мені необхідно закінчити. Але й доля імпунів уже почала непокоїти мене.

Одну за одною я вставляв касети зі зразками в камеру ІСЕУ, і промінь змінював колір, іноді різко, іноді — майже непомітно. Але щоразу, коли в досліджуваній речовині була частка органіки, ІСЕУ чітко розрізняв її. Блідо-сірий або жовто-сірий промінь одразу фарбувався в зелені, сині або червоні тона.

Я досліджував різні клітинні структури й компоненти, проводив дуже складну класифікацію і тепер намагався спростити її. Вставив у касету пробірку з кристалізованим вірусом. У такому вигляді вірус міг перебувати протягом століть майже в будь-якому середовищі, можливо, навіть у космічному просторі в складі метеоритної речовини.

Я вставив нову касету в ІСЕУ — і виник темно-сірий з голубим відтінком промінь. За моєю класифікацією це свідчило, що досліджується нежива речовина з елементами органіки. Потім, вийнявши касету, я подіяв на вірус кислотними залишками і помістив пробірку в термостат. Застосував стимуляцію електричним струмом, щоб підсилити процес декристалізації.

І коли після обробки я помістив ту саму касету в камеру ІСЕУ, сталося диво: на екрані з’явився зелений з рожевим відтінком промінь — промінь життя.

ІСЕУ підтвердив, що вірус — єдина з істот — міг бути живим і неживим, залежно від фази розвитку. Нарешті в мене з’явився необхідний доказ — ключик до сейфа життя. Вірус одночасно є представником живої і неживої природи.

Тепер, після серії дослідів, я міг сказати професору цілком певно, що гіпотеза про походження вірусу як колишнього клітинного компоненту помилкова; що вірус та інші живі структури, — якісь істоти-речовини, — виникли до появи клітини; що вони були однією з ланок у ланцюжку переходу від неживого до живого. Я думав і про величезні маси водоростей, які об’єдналися в “чудовисько”, в якусь живу комету, і знайшов для них місце в своїй класифікації. Це було ще одним підтвердженням її правильності. Отже, розподіл умовний? Зокрема й головний розподіл? Отже, і такі різкі переходи в організації речовини, як ті, що їх називають смертю, не є “фатальною межею”? В природі вони переходять одне в одне, як світло і темрява, як звук і тиша. Це просто переходи від одної структури до іншої, від одного стану до іншого. Рівняння виходило величезним, складалося з багатьох тисяч величин, але його можна було скорочувати за рахунок частин, які повторюються. Раптом я згадав поетичну фразу і мимохіть подумав, що мова поезії буває такою ж точною, як мова математики. Фраза звучала так:

Життя починається із заперечення смерті

І стверджується, стверджуючи себе.

Про це ж говорила і початкова частина рівняння. Дальша його частина відповідає закінченню поетичної фрази:

Смерть починається запереченням життя

І, заперечуючи все, заперечує себе…

Тепер належало зробити ще одну перевірку — цього разу досить болючу, бо вона мала підтвердити або перекреслити мої здогади про таємницю мого походження. Але, може, не варто за неї братися? Може, не треба зайвих страждань? Адже після переходу межі назад шляху не буде. Чимало цінностей одержить для мене іншу вартість, явища змінять акценти. Я не зможу зостатися колишнім, зберегти колишні стосунки з дорогими мені людьми. Багато чого зміниться в моєму світі, в моєму особистому всесвіті, який мені, як і кожній істоті, здається незмірно важливішим, ніж існуючий єдиний всесвіт, в якому живемо всі ми. Здається… Тільки здається… Але якщо я зруйную його…

І все-таки… Я вигвинтив два гвинти і витягнув направляючу втулку з камери ІСЕУ. Тепер камера стала набагато просторішою. Тоді вже без вагань я вставив у неї власний палець, а другою рукою натиснув на кнопку пуску.

На екрані індикатора виник складний промінь — сірий з багатьма жовтими і сірими відтінками. Однак сумнівів не лишилося — це не був промінь живого організму.

На складі, куди Ховрах дозволив мені заходити після того, як я відремонтував зіпсований апарат, припадало пилом чимало деталей. Вони згодилися мені для нового мініатюрного ІСЕУ. В його конструкцію я вніс зміни, і тепер міг ділянку за ділянкою обстежити весь свій організм. Так я взнав багато цікавого про себе і збагнув зміст і значення уривків фраз і навіть недомовок, що супроводили мене від дня появи на світ, або — як кажуть у людей — від дня народження.

Водночас я складав математичні описи вірусної часточки. Для цього довелося провести додаткові досліди. Я склав три формули часточки: повну — в білковій оболонці; часткову — для невидимої фази вірусу, коли він існує в клітині тільки як креслення; змінену — для кристалізованої часточки. Я виявив дивну закономірність: у всіх трьох формулах збігались одні й ті самі співвідношення частин, хоча в першому випадку, як стверджував промінь ІСЕУ, вірус був живим, у третьому — неживим. Деякі частини формул повторювалися цілком. Ці закономірності я відобразив у рівнянні. Деякі частини його були мені добре знайомі з тих рівнянь, які я складав раніше. І хоча тоді я ще не міг знати, яке значення в моїх пошуках матиме це рівняння, мене чомусь опанував стан напруженого чекання. Це було проявом дивовижної інтуїції.

Я кілька разів звертався до професора з проханням відвідати імпунів. Щоразу він переносив візит на завтра.

Одного разу, проходячи коридором лабораторного корпусу, я почув за дверима знайомий голос. Миттю проаналізувавши