Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

і був проти проведення терористичних акцій, бо не бажав привертати увагу червоних частин. Він пропонував обмежитися невеликими операціями, щоб здобувати засоби для існування. Загородній дотримувався іншого погляду: попри несприятливі обставини, продовжувати нещадно нищити червоних і зривати збір «продподатку».

Хоч до згоди не дійшли, Гупало участь в операціях брав. У ніч на 23 липня кінний загін Загороднього (60–70 осіб) під червоним прапором повагом увійшов у Капітанівку, а тоді несподівано накинувся на ворога. Під шаблями загинуло семеро червоноармійців і їхній командир. П’ятеро червоноармійців отримали поранення.

24 липня вранці в с. Турині Загородній зчепився зі златопільською міліцією, а 26 липня з отаманом Срандою завітав у с. Матвіївку. Цей день став фатальним для п’ятьох більшовицьких наймитів. Стільки ж було поранено.

Провівши санацію у Матвіївці, отаман гайнув до Головківки, де знищив трьох співробітників волосного виконкому, одного старшого міліціонера, двох членів «ком’ячєйкі», спалив приміщення волвиконкому разом із паперами.

27 липня у лісі, на схід від Ямки, відділ Загороднього несподівано зустрівся з кінним загоном міліції, що діяв спільно з «лєтотрядом № 2». Партизани, відступивши до с. Хайнівка, прийняли бій, під час якого втрачено двох коней і гвинтівку, а двох козаків поранено. Забравши поранених, повстанці сховалися в Ставидлянському лісі. Та, вирвавшись із-під удару каральних загонів, Загородній наштовхнувся на заставу ударної групи «по борьбе с бандитизмом» єлисаветградських чекістів. Після короткого бою повстанці знову відступили. Але назустріч Загородньому вже висунувся 3-й ескадрон 3-го кавалерійського полку. Під’їхавши на віддаль 200 кроків, москалі кинулися в атаку. На щастя, ударна група чекістів, яка продовжувала переслідування Загороднього, не зорієнтувавшись, відкрила кулеметний вогонь по червоних кавалеристах і зупинила наступ більшовицького ескадрону, який спішився і заліг. Поки більшовики били один одного, наші сховалися у лісі.[544]

У серпні Загородній обеззброїв «незаможників» с. Капітанівка, які отримали рушниці від місцевого осередку комуністичної партії. П’ятьох, які не погоджувалися віддати гвинтівки, застрелили.

Коли отаман довідався, що у Федварі більшовики роздали зброю для боротьби проти «бандітов», то вже наступного дня завітав у це село. Всіх тридцятьох осіб, які взяли зброю, довелося знищити.[545]

Мешканець с. Гутниця Іван Кузьмич Сидоренко, 1892 року народження, розповідав про свою зустріч із Загороднім: «Поїхав я на Бугайове по снопи. Наклав, аж гарба тріщить. Коли гульк — чоловік тридцять лісовиків. Кажуть: «Скидай снопи і паняй до переїзду». А на переїзді — Загородній. На коні й сердитий… «Був сю ніч на варті?»

Варта — то такі пости виставляли красні на ніч навколо села, коли на квартирі ставали. Із нашого ж брата, мовляв, ваше село, то себе охороняйте. «Не був», — кажу. Хоча брешу. Боюся: розстріляють. «Як хвамилія? — Завгородній витяг книжечку. — Правда, не був», — ховає книжечку. Радію: не донесли ще йому».[546]

16 серпня 1922 року о 7 годині ранку об’єднаний загін Загороднього і Голика-Залізняка (20 кінних і 45 піших), маючи три кулемети, налетів на 2-й взвод 2-го ескадрону 25-го кавалерійського полку, а другою групою у складі 30 вершників заскочив на станцію Хирівка. Спровадивши з цього світу трьох більшовиків, а трьох поранивши та захопивши кулемет «Люїс», партизани заховалися у Чорному лісі.

О першій годині ночі 17 серпня Загородній заскочив у Дмитрівку, що за 8 верст від станції Знам’янка, але був відбитий загоном 75-го полку… Повстанці втратили одну тачанку, двох коней, друкарську машинку, три диски кулемета «Шоша» з набоями, гвинтівку, дві шаблі і червоний прапор із написом «Пятый Всеукраинский съезд Советов робитничо-селянских и червоно-казачьих депутатов».

Тоді отаман розділив загони на трійки і п’ятірки, які терористичними актами буквально наводили жах на совєтських активістів. «Трійки Загороднього, — зазначали чекісти, — поширили свій вплив на весь Єлисаветградський повіт. Не минає і дня, щоб вони не зупинили кого-небудь із подорожніх. Відповідальні працівники бояться їздити в глиб повіту. Найбільшу активність вони виявляють у Володимирській волості і в районах Ново-Українки і Помічної».[547]

Влітку 1922 року москалі провели операцію, скеровану на остаточне знищення українського опору. Задум полягав у тому, щоб очолити партизанів лісостепової зони України, «дисциплінувати» і об’єднати козаків, взяти на облік всі загони, а згодом і кожного козака. По ходу роботи знищувати «для застрашування інших» анархічний елемент, який не хотів підлягати, а також кращих — тих, хто не піддався на московський гачок. Головну роль у чекістській операції мали відіграти т. зв. командир т. зв. військ Чорноморської групи «генерального штабу полковник Гамалія», справжнє ім’я — Петро Трохименко, та «начальник штабу сотник Завірюха» (Терещенко).

Трохименко (інколи Трофименко) і Терещенко-Завірюха — колишні петлюрівці. Трохименко — нібито член Центральної Ради, за часів якої був комендантом Єлисаветграда. Не дивно, що партизани сприйняли Трохименка за свого, адже знали його як учасника Визвольних змагань. Хто ж міг знати, що з квітня 1921 року Петро став «сєкрєтним сотрудніком» ЧК?!

Гортаючи сторінки справи холодноярських отаманів, наштовхнувся на накази «Гамалії» та «Завірюхи». Написані вони надзвичайно добре: патріотично, динамічно, запально. Ці накази, безперечно, дисциплінували лісове воїнство, піднімали дух у козацтва, яке, відчувши тверду руку, що «готує всеукраїнське повстання», побачило позитивну перспективу. Якщо досі козаки «без надії сподівались», то тепер з’явилася «реальна» надія.

Трагічний парадокс: чекісти підбадьорюють повстанців на подальшу боротьбу… Але ж чудова патріотична риторика чекістів скерована була на остаточний розгром гайдамаччини ХХ століття. Найсвятіші слова про обов’язок перед Батьківщиною було використано проти неї та останніх її героїчних синів. Ось уривки деяких наказів, підписаних Гамалією та Завірюхою: «Наказ № (число нерозбірливе) Військам Чорноморської групи. По Наказу Командуючого групи отаману Завгороднему підчинити всіх окремих ватажків та козаків, котрі оперують самочинно. У випадку непідлеглості обеззброїть і за невиконання Наказу суворо карать вплоть до розстрілу. Нач. штаба групи