Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

Київ, як і вся країна, не спав тієї ночі. Тільки тоді, коли куранти били дванадцять, безповоротно відділяючи старий рік від нового, минуле від майбутнього, — вулиці були безлюдні. Але минула година-друга, і то там, то тут почали з'являтися поодинокі постаті, окремі пари, і незабаром місто знову завирувало. Навколо засніжених ялин, уквітчаних гірляндами кольорових вогнів, навколо бородатих Дідів Морозів, на вулицях і бульварах знову з'явилися люди, тепер не такі заклопотані, як перед Новим роком, а веселі, трохи хмільні від вина і чудового настрою, яке створює свято.

На вулицях зазвучала музика.

І ці вулиці, віддані святкуванню на цілу ніч, і світло та гомін на них у незвичайний час, і самі люди — все було таке особливе, чарівне, наче із казки, яка триває тільки одну ніч, тільки раз на рік.

Десь о третій годині масивні двері Палацу культури відчинилися, і з них вивалився гурт юнаків і дівчат. Жартуючи, вони з гамором ліпили сніжки, обкидаючи одне одного.

— До Дніпра! До Дніпра! — залунали вигуки, і, обтрушуючись від снігу, ковзаючись, молоді люди посунули вулицею.

Непокірна теплій зимі могутня ріка котила хвилі між засніженими берегами. Тільки вузенька смуга криги при лівому березі тьмяно вилискувала під місячним сяйвом.

Юнаки і дівчата побігли до пішоходного мосту, який сяяв, як влітку, вогнями. Лише троє з цього гурту залишилися на набережній.

Це були Юрій Гармаш, Марина і Василь Гончаренко.

Марина наспівувала, тримаючи під руку Василя і Юрія.

З якоюсь незвичайною повагою Гончаренко поглядав на лейтенанта, який погодився прийти на новорічний вечір до молоді з «Оріона». Сьогодні Василь відчував себе щасливим. Чорні хмари, що зібралися над його головою, здавалось, почали розвіюватися. До того ж і Марина була до нього уважною, ласкавою, і тому вірилося, що все погане в його житті минеться.

Недалеко від мосту показалася самотня постать. Якась дівчина в шубці з капюшоном, охопивши руками голову, стояла на східцях набережної, наче ось-ось збиралася стрибнути в ріку.

У цій постаті, у відчаї застиглій над чорною водою, Юрій відчув щось знайоме. Серце його стиснулося від жалю.

Він вивільнив руку.

— До побачення, друзі! Спасибі вам за вечір!

— Ви нас кидаєте? — занепокоєно спитала Марина. — Ви повернетесь?

— Не чекайте на мене.

Лейтенант наблизився до самотньої постаті.

Став поруч.

Інна заклякла у своїй позі, удаючи, ніби не впізнала його.

Марина обернулась на мить.

Вона побачила дві нерухомі мовчазні постаті.

Пускався м'який лапатий сніжок. Білі пластівці повільно кружляли в повітрі, тихо опускалися на землю. Від того, що вони зависли перед очима, здавалося — їх причеплено на нитки, як вату на ялинці.

Коли Марина оглянулась удруге, снігова запона вже закрила постаті на східцях набережної, і дівчина відчула, що на всьому світі залишилися тільки двоє — вона і її Василь…

— Мій любий! — сказала вона. — Мій мужній! Мій Василику!.. — і тихо припала йому до грудей…

Кашин Володимир Леонідович — український письменник.

Народився 30 березня 1917 р. у м. Кобеляки в родині фотографа. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1941). Учасник Великої Вітчизняної війни. Працював у видавництві «Молодь» та журналі «Дніпро». Друкується з 1949 р.

За його романом «Чужа зброя» створено фільм А. Іванова «У привидів у полоні» (1984). Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ст., медалями. Член Національної спілки письменників України.

Ergo — отже (лат.). Cogito ergo sum — Я мислю, отже, я існую. (Рене Декарт). (Тут і далі прим. — Rem_Karpov).

Конча-Заспа — історична місцевість на південній околиці Києва. Охоплює селища Чапаєвку, Козин та Плюти, дачну і лісопаркову місцевість уздовж правого берега Дніпра. На території Конча-Заспи знаходяться санаторії «Конча-Заспа», «Жовтень», «Пролісок», спортивна база футбольного клубу «Динамо» (Київ). Назва — від сполучення місцевих діалектних слів: заспа — пересипані мулом або піском озеро, рукав річки, струмок; конча — їх кінцева частина, край. Походить, імовірно, від численних заток Дніпра та ін. водоймищ, що існують у К.-3., та від наявних тут урочища Конча (згадане 1799) і хутора Заспа (згаданий 1800). Існують також однойменні озера. Назва «Конча-Заспа» вживається з поч. 20 ст. У дорад. час ці землі належали Видубицькому і Введенському монастирям, частково — рос. царській родині.

Міст Патона — один із мостів через Дніпро у Києві. Початок будівництва — 1940 рік, прийнятий в експлуатацію 5 листопада 1953 року. Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри. Безпосередню участь у проектуванні та будівництві моста брав академік Євген Оскарович Патон, іменем якого названо цю споруду.

Куренівське кладовище — одне з міських кладовищ Києва. Розташоване в Подільському районі, у місцевості Куренівка, між Сирецькою вулицею і залізницею. Кладовище виникло в 19 столітті. Щодо точної дати заснування джерела вказують різні роки: 1825, 1848, 1868. Було створене як кладовище села Куренівка. У 1929 році перетворено на один із міських некрополів Києва. 1957 року офіційно закрите для нових поховань (дозволялося підзахоронювати прах померлих тільки в урнах до могил родичів). Нині на кладовищі налічується близько 6 800 могил. Сучасна