Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

class="book">Кузен Бенедикт – цей почував себе відмінно повсюдно, аби лишень навколо було достатньо комах. Йому пощастило знайти в факторії і дослідити, наскільки це було можливо без окулярів і лупи, крихітну бджілку, яка відкладає свої яєчка в ходи червиць, а також паразита осу-сфекса, яка підкладає яйця до чужих комірок подібно до зозулі, яка залишає своє потомство в гніздах інших птахів. В межах факторії, особливо поблизу струмків, не бракувало москітів, і вони прикрасили його своїми укусами до невпізнання. А коли місіс Уелдон дорікала кузенові Бенедикту за те, що він дозволив капосним комахам так спотворити себе, вчений, роздераючи собі до крові шкіру, відповідав:

– Що поробиш, кузино Уелдон, в них такий інстинкт. Не можна сердитися на них за це!

І, нарешті, одного разу – це було 17 червня – кузен Бенедикт мало не став найщасливішим серед ентомологів. Втім, ця пригода, яка мала найнеочікуванші наслідки, заслуговує на більш ґрунтовну розповідь.

Було близько одиннадцятої години ранку. Через нестерпну спеку всі мешканці факторії змушені були сховатися в своїх помешканнях, навіть вулиці Казонде зпорожніли.

Місіс Уелдон дрімала навсидячки біля малого Джека, який міцно спав. Навіть кузен Бенедикт відчував вплив цієї тропічної спеки і відмовився від чергової ентомологічної прогулянки. Відверто кажучи, зробив він це з великим небажанням, бо чув, як під палючими променями полуденного сонця в повітрі гуде незліченна кількість комах. Тим не менш, хоч і з глибоким смутком, він зник у своїй хатині і сон почав опановувати ним.

Повіки його вже наполовину зімкнулися, як раптом він почув якесь дзижчання, нестерпний дратівливий звук, який комаха виробляє за рахунок махання крильцями: у деяких екземплярів швидкість помаху складає п’ятнадцять-шістнадцять тисяч за секунду.

– Комаха! – скрикнув кузен Бенедикт, миттєво пробудившись і змінивши горизонтальне положення на вертикальне.

В тому, що в хатині дзижчить комаха, не могло бути жодного сумніву. Хоча кузен Бенедикт страждав на короткозорість, слух він мав надзвичайно тонкий. Він навіть вмів відрізняти одну комаха від іншої лише за характером її дзижчання. І от, дзижчання цієї комахи здалося кузену Бенедикту незнайомим, а, судячи з сили помахів, воно походило від якогось гіганта.

«Що ж це за комаха?» – питав себе ентомолог. Він відчайдушно мружив короткозорі очі, намагаючись без окулярів встановити джерело звуку. Ентомологічний інстинкт підказував йому, що перед ним відкривається можливість зробити видатне відкриття, що комаха, яка милістю долі залетіла до нього в хатину, не абиякий пересічний жук.

Кузен Бенедикт, сидячи на своєму ліжку, закляк. Він нашорошив вуха. Сонячне проміння злегка висвітлювало напівтемряву, що панувала в халупі. І кузен Бенедикт помітив велику чорну пляму, що кружляє в повітрі, однак занадто далеко, щоб її розглядіти як слід. Він затамував подих і навіть якщо б невідомий гість вкусив його, він не ворухнувся б, аби не злякати його.

Нарешті дзвінка комаха, описавши безліч кіл навколо нього, всілася йому на голову. Вуста кузена Бенедикта здригнулися, немов намагаючись розпливтися в усмішці – але ж в якій усмішці! Він відчував, як легенька комаха бігає його волоссям. Його нестримно тягнуло піднести руку до голови і схопити комашину, але йому вдалося придушити в собі це бажання і, тим самим, вчинити правильно.

«Ні ні! – думав кузен Бенедикт. – Я можу схибити або, ще гірше, заподіяти їй шкоду. Почекаю, поки вона спуститься нижче. От вона біжить! Я відчуваю, як її лапки торкаються мого черепа…

Вочевидь, це дуже велика комаха. Господи, зроби так, щоб вона спустилася на кінчик мого носа, і тоді, скосивши очі, я зможу, напевно, розглядіти її і визначити, до якого ряду, роду, родини, підродини і групи вона належить!»

Так думав кузен Бенедикт. Але відстань від гострого кінчика його маківки до кінчика його доволі довгого носа була дуже великою. І скільки інших шляхів могла обрати вибаглива комаха – наприклад, у бік вух або потилиці, шляхів, що відводять її від очей вченого, не кажучи вже про те, що вона могла будь-якої секунди піднятися у повітря, покинути темну хатину і зникнути в сонячному променіння, туди, де вона, без сумніву, проводить своє життя і звідки лине поклик його родичів.

Кузен Бенедикт подумав про все це. Ніколи ще у своєму житті він не зазнавав подібного хвилювання. Африканський шестиніг невідомої науці родини або невідомого виду, або хоча б невідомого підвиду всілся у нього на маківці і він міг розпізнати його тільки в тому випадку, якщо той люб’язно наблизиться до його очей на відстань одного дюйма.

Однак небо, ймовірно, почуло молитви кузена Бенедикта. Потинявшись його розпатланим волоссям, схожим на густий чагарник, комаха повільно почала спускатися лобом кузена Бенедикта, і в нього нарешті з'явилася надія, що вона дістанеться його перенісся. А, оскільки, вона долатиме цю вершину, то чому б їй не обстежити підніжжя?

«Я б на її місці обов'язково зацікавився!» – розмірковував поважний вчений.

Відверто кажучи, будь-хто інший на його місці, властиво, з усієї сили ляснув би собі по лобі, аби убити або хоча б прогнати надокучливу комаху. Відчувати, як шість лапок ганяють шкірою, вже не кажучи про можливість укусу, і не зробити жодного руху: погодьтеся – це справжній героїзм. Спартанець, який дозволяв лисиці кромсати собі груди, або римлянин, який тримав голою рукою розжарене вугілля, чи не краще володіли собою, аніж кузен Бенедикт, який, безперечно, був прямим нащадком цих двох героїв!

Комаха після двох дюжин кружлянь дісталася перенісся. Тут вона на мить завагалася і у кузена Бенедикта скажено забилося серце. Чи підніметься комаха вгору, до чола, чи спуститься носом додолу?

Вона спустилася. Кузен Бенедикт відчув, як волохаті лапки дрібцують його носом. Комаха не звертала ані ліворуч, ані праворуч. На мить вона затрималась поміж тремтячими крилами ніздрів на невеличкому горбочку на носі вченого, що блискуче годився для окулярів. Вона перебралася через заглибинку, що утворилася під тиском цього оптичного приладу, якого так не вистачало цієї миті бідолашному кузенові Бенедикту, а потім зупинилася на самому кінчику носа.

Комаха обрала найкраще місце. Звівши до однієї точки обидва ока, кузен Бенедикт міг тепер, неначе через збільшувальне скло, розгледіти комаху.

– Боже мій! – вигукнув кузен Бенедикт нестямлячись від радості. – Горбата мантікора!

Однак, варто було не кричати, а тільки подумати про це! Але чи не занадто багато ми вимагаємо від найбільшого ентузіаста серед ентомологів?

Побачити у себе на кінчику носа горбату мантікору з широкими надкриллями, комаху з підроду скакунів, різновид, що надзвичайно рідко зустрічається у колекціях, який ніби-то розповсюджений виключно на