Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

Джемс Уелдон не муситиме ризикувати життям, подорожуючи в Казонде. Він приїде в Моссамедіш – маленький порт на півдні Анголи, що часто відвідують кораблі работорговців, і який добре знайомий Негоро. Негоро відвезе туди містера Уелдона і туди ж, в Моссамедіш, агенти Алвіша доставлять до вказаної дати місіс Уелдон, Джека та кузена Бенедикта. Містер Уелдон внесе викуп, бранці отримають свободу, а Негоро, який розігруватиме перед містером Джеймсом Уелдоном роль найшляхетнішої людини, зникне, як тільки прибуде корабель.

Цей пункт угоди, якого домоглася місіс Уелдон, був дуже важливий. Таким чином вона позбавляла свого чоловіка від небезпечної подорожі в Казонде, від ризику бути затриманим там після того, як він внесе викуп, і від небезпек на зворотньому шляху. Відстань у шістсот миль, що відділяє Казонде від Моссамедіша, не лякала місіс Уелдон. Якщо цей перехід здійсниться за таких самих умов, як і її подорож від Кванзи до Казонде, то він буде не таким важким. До того ж Алвіш, який отримував свою частку викупу, буде зацікавлений в тому, аби бранців доставили на місце здоровими й неушкодженими.

Домовившись про все з Негоро, місіс Уелдон написала чоловікові листа, дозволивши работорговцю тимчасову можливість вдати із себе відданого їй слугу, якому пощастило втекти з полону. Негоро взяв лист, який, без сумніву, змусив би Джемса Уелдона без зайвих вагань піти за ним в Моссамедіш, і наступного дня у супроводі ескорту з двадцяти негрів вирушив на північ. Чому він обрав саме цей напрямок? Можливо, мав намір влаштуватися пасажиром на будь-який з кораблів, які заходили в гирло Конго і уникнути таким чином португальських поселень і каторжних в'язниць, в яких неодноразово гостював? Досить ймовірно. Принаймні саме так він пояснив свій вибір Алвішові.

Після його від'їзду місіс Уелдон залишалося тільки влаштувати свій побут в Казонде таким чином, щоб аби якомога комфортніше витерпіти відрізок часу, що їй залишився жити в Казонде. Відсутність Негоро за найсприятливіших обставин мала тривати три-чотири місяці – це найменший термін, необхідний на поїздку в Сан-Франциско й назад.

Місіс Уелдон не збиралася покидати маєток Алвіша. Тут вона, її дитина та кузен Бенедикт були у відносній безпеці. Дбайливість Халіми набагато поліпшувала скруту цього ув'язнення. Та й навряд чи работорговець погодився б випустити бранців за межі факторії. Великий бариш, який обіцяв йому викуп, вартий клопотів суворого нагляду. Алвіш навіть тішився, що йому не довелося залишати Казонде для поїздки на факторії Біє та Касанге. Нову експедицію, відправленої для захоплення рабів, очолив замість нього Коїмбра. Жалкувати про відсутність цього п'янички, звичайно, не доводилося.

Негоро перед своїм від'їздом залишив для Алвіша найдетальніші інструкції щодо місіс Уелдон. Потрібно було пильно стежити за нею, адже ніхто не знав, що сталося з Геркулесом. Якщо він не загинув у небезпечних нетрях провінції Казонде, він, можливо, намагатиметься підібратися до факторії і вирвати бранців із рук Алвіша. Работорговець чудово зрозумів, що неохідно робити, аби не втратити багатотисячний заробіток. Він заявив, що доглядатиме за місіс Уелдон, як за власною касою.

Буденщина, що розпочалася з прибуттям полонянки до факторії, продовжувалася. Життя в будинку з точністю відтворювало побут туземців. Алвіш суворо дотримувався звичаїв корінних жителів Казонде. Жінки в факторії виконували ту саму роботу, що і в місті, догоджаючи своїм чоловікам або господарям. Вони товкли рис важкими товкачами в дерев'яних ступах, злушчуючи лушпиння з його зерен; просівали кукурудзу, розтираючи її між двома каменями, і заготовляи крупу, з якої туземці варять юшку під назвою «мтіелле»; збирали врожай сорго, різновид дрібного проса – про те, що воно дозріло, тільки що урочисто сповістили населення; виготовляли запашну олію з кісточок «мпафу» – плодів, подібних до оливок, з есенції яких виробляють улеблені парфуми туземців; пряли бавовну, прокручуючи веретено завдовжки в півтора фути; наперед відбивши калаталами деревну кору, виробляли з неї тканину; викопували коріння маніоки, обробляли землю під їстівні рослини: маніоку, з якої виготовляють борошно «касаву»; боби, що ростуть стручками на деревах-«мозітзано» заввишки двадцять футів, завдовжки п'ятнадцять дюймів; арахіс, з якого вичавлюють олію; світло-блакитний багаторічний горох, відомий під назвою «чілобе», – його квіти додають трохи гостроти прісному на смак вареному сорго; місцеву каву; цукровий очерет для приготування солодкого сиропу; лук, гуаява, кунжут, огірки, зерна яких смажать, як каштани; виготовляли хмільні напої: бананову «малофу», «помбу» та всіляки настоянки; доглядали за тваринами: за коровами, які дозволяють себе доїти тільки у присутності теляти або хоча б його опудала, за нечистокровними теличками, невисокими та, подекуди з горбом на холці, за цапами, м’ясо яких, таке звичне в цій країні, сталио важливим предметом обміну, розмінною монетою на рівні з рабами; врешті-решт, розводили домашню птицю, свиней, вівць, биків і т. п. Цей довгий перелік є свідченням важкої праці тендітних дикунок Африканського континету.

Чоловіки ж в цей час курили тютюн або гашиш, полювали на слонів або на буйволів, наймалися до работорговців захоплювати невільників. Збирання кукурудзи або полювання на рабів, як і будь-який збір урожаю або як і всіляке полювання, відбуваються в певний період.

З усього різноманіття місіс Уелдон бачила в факторії Алвіша лише ту частину, яка припадали на долю жінок. Вона іноді спинялася біля туземок і дивилася як вони працюють, а ті, варто зазначити, зустрічали її зовсім не посмішками. Вони інстинктивно ненавиділи білих, хоча знали, що місіс Уелдон – полонянка, однак анітрохи не співчували їй. Винятком була Халіма. Місіс Уелдон, запам'ятавши кілька слів з місцевої говірки, швидко, хоча й не без труднощів, порозумілася з юною невільницею.

Маленький Джек часто супроводжував свою мати на прогулянках факторією, однак йому дуже хотілося вийти за її межі. Адже там, на величезному баобабі, побудовано з декількох хмизин гнізда марабу та «суїмангів» з червоними грудкою та шийкою, подібних до ткачика; там мешкали «вдовиці», що підцуплюють для своїх гнізд солому з дахів; а також птахи-носороги маніми з сильним та красивим голосом; попелясті з червоним хвостом папуги, яких маньїми охрестили «роус» і на честь яких називають своїх вождів; комахоїдні «друґо», схожі на коноплянок, але з червоним дзьобиком. Над кущами кружляли сотні метеликів, особливо поряд зі струмками, що протікали факторією. Втім, метеликами цікавився більше кузен Бенедикт, аніж Джек, і хлопчик дуже шкодував, що він ще не виріс і не може виглянути за огорожу факторії. Ой леле, де ж нині його бідака-друг Дік Сенд, з допомогою якого йому вдавалося видиратися так високо щоглами «Пілігрима»? Разом вони вилізли б на гілки цих дерев, вершини яких стриміли вгору на сотню футів! Як весело було б їм!..