Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

20 січня 1935 МІЙ ЦЕХ В мойому цеху теслів і митців п'янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото формують глину слів і дерево музики. Цей світ — хмільної пісні полотно, митцеві замалий — для теслі завеликий. 20 січня 1935 Друга глава
ХЛІБ НАСУЩНИЙ У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, у надро[81] слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, роздерти вглиб свідомості запону, аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом, розколює надвоє сонце обрій. Мов карти, в кучерявій вітру торбі мішаються блакитні краєвиди. Проходять сонні люди, мов сновиди, колишуться на линвах ясних ранків. В тривожних радощах, химерно й п’янко вгинається, мов блиски леза, мова. До дна землі й до дна цупкого слова вдираюся завзято і уперто і видираю в заздрісної смерті пісні, п’яніння, ночі й дні. 4 січня 1936 БИКИ Й БУКИ Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями і меду жовте полум’я в бочках колод дірявих, рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих за берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох. Земля погрожує злим зорям п’ястуками буків. Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі. Йде день. Дарма зоря в сестри-калини просить крові, аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово, на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі. Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий, спить тіла пень й душа у ньому, мов заснула ватра, а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть, коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить. 28 травня 1936 ЗНАК ДУБА За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий, безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають пнями, слизькими від роси, що молоком холоне в склицю.[82] Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями, лиш дуб, мов скнара, береже монет зелених листя. Зоря на промінь сперлась, мов на кий, стоїть над яром, де борсуком у лігві зло сховалось і притихло.