Читати книгу - "Брама"

Два дні тому саме він люто горлав на двох Денні десь із годину, а ми зі Сьюзі лежали у посадковому модулі, сердиті та ізольовані, слухаючи його лемент. А після повороту все змінилося. Ми зітхнули полегшено; у цьому рейсі в нас не закінчиться пальне і нам не треба турбуватися, щоб щось знайти: винагороду нам гарантовано.

Я запитав Мєчнікова про його вірші. Він не зміг нічого продекламувати, але у Брамі обіцяв показати копії віршів, які надсилав до фонду.

Коли ми попоїли, вимили горщик і тарілки та прибрали їх, Ден зиркнув на годинника:

— Рано будити інших, — сказав він, — а робити загалом нічого.

ПРО П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ ЕФЕКТ

Професор Геґрамет. Ми виявили, що криваві діаманти незвичайно п’єзоелектричні. Хтось знає, що це означає?

Питання. Вони розширюються і стають провідниками під впливом електричного струму?

Професор Геґрамет. Правильно. А ще, якщо їх стиснути, вони самі виробляють дуже швидкий струм. На ньому працює п’єзо­фонія та п’єзобачення. Сфера промисловості, що дає дохід у п’ятдесят мільярдів доларів.

Питання. Хто отримує відсотки з цього добра?

Професор Геґрамет. Я знав, що хтось із вас таке запитає. Ніхто не отримує. Криваві діаманти знайшли багато років тому в норах гічі на Венері. Це було задовго до відкриття Брами. У лабораторіях Белла знайшли спосіб ними послуговуватися. Насправді вони використовують трохи іншу штуку — продукт, який самі синтезували. У лабораторії розроблено чудові комунікаційні системи і Белл нікому не платить, а лишень одержує прибуток.

Питання. А гічі використовували криваві діаманти з аналогічною метою?

Професор Геґрамет. Особисто я вважаю, що напевно, так, але не знаю, як саме їх застосовували. Можна припустити, що якщо гічі залишили після себе криваві діаманти, то вони ­залишать також інші приймачі та передатчики зв’язку. Одначе якщо вони й зробили це, то я не знаю, де шукати.

Ден подивився на мене й осміхнувся. По-справжньому, а не вишкірюючись, як завжди; підсунувшись до нього, я сидів у його теплих і привітних обіймах.

Дев’ятнадцять днів пролетіли, ніби одна хвилина. А потім годинник сповістив, що ми скоро прибудемо. Усі прокинулися, скупчилися в капсулі. Ми мали піднесений настрій, немов діти на Різдво, які чекають на нагоду відкрити подарунки з іграшками. Це була найщасливіша поїздка у моєму житті та взагалі найкраща мить.

— Знаєте, — замислено сказав Денні Р., — мені трішки шкода, що ми прибуваємо.

Сьюзі, яка вже почала розуміти англійську, відповіла:

— Sim, ja sei[11], — а потім додала: — Мені також!

Ми поручкались, але насправді я думав про Клару. Ми намагалися зв’язатися по рації, однак у космічних норах гічі не було зв’язку. Та коли ми виберемося звідси, я зможу з нею поговорити і мені буде байдуже, що інші слухають! Я знав, що хочу сказати й навіть достоту знав, що вона відповість; у її кораблі панувала та сама ейфорія, що і в нашому з тієї самої причини, тому я не сумнівався в її відповіді в атмосфері радощів та любові.

— Ми гальмуємо! — заволав Денні Р. — Відчуваєте?

— Так! — радів Мєчніков, стрибаючи у слабких хвилях псевдо­гравітації, яка сигналізувала