Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

захоплюється Японією, така протидія раціональному використанню заморських ресурсів видається сумною й саморуйнівною. Свого часу спроби заграбастати іноземні ресурси вже призвели Японію до саморуйнівної поведінки, коли вона одночасно почала війну проти Китаю, США, Британії, Австралії, Нової Зеландії та Нідерландів. Тоді поразка Японії була неминучою. Поразка є неминучою й сьогодні, але в результаті не воєнного фіаско, а виснаження як поновлюваних, так і непоновлюваних заморських природних ресурсів. Якби я був злостивим диктатором країни, яка ненавидить Японію і прагне зруйнувати її, не вдаючись до війни, я зробив би саме те, що робить ця країна зараз по відношенню до самої себе: я знищив би ті заморські ресурси, від яких Японія залежить.

-

А насамкінець давайте розглянемо, що очікує Японію в майбутньому в світлі наших 12 прогностичних чинників. Ми могли б виконати суто наукову вправу і просто визначити, з огляду на ці чинники, зможе чи не зможе Японія успішно подолати свої поточні проблеми. Але буде корисніше, якщо ми вкажемо, яким чином розуміння цих прогностичних чинників зможе допомогти Японії розробити варіанти розв'язання названих проблем і подолання тих перешкод, які вона нині сама собі створює.

Однією з причин для оптимізму є японський історичний досвід успішного подолання криз (табл. 1.2, чинник 8). Двічі впродовж сучасної доби Японія стала вражаючим прикладом загальнонаціонального успіху в справі переоцінки цінностей та вибіркових змін. Найбільш радикальні зміни відбулися після початку Реставрації Мейдзі 1868 року. Насильницьке припинення самоізоляції Японії внаслідок прибуття ескадри під проводом комодора Перрі у 1853 році спричинило побоювання, що Японія, подібно до інших неєвропейських країн, може стати жертвою загарбання західними державами. Та країна врятувалася за допомогою «аварійної» програми вибіркових змін. Вона відмовилася від своєї міжнародної ізоляції, сьогунату як способу врядування, самураїв як класу та своєї феодальної системи. Японія запровадила конституцію, кабінет міністрів як спосіб урядування, загальнонаціональну армію, індустріалізацію, банківську систему європейського зразка, нову систему шкільної освіти, європейський одяг (значною мірою), європейські страви та європейську музику. Водночас Японія зберегла імператора, ієрогліфічне письмо, мову та значну частину своєї культури. Таким чином вона не лише захистила свою незалежність, а й стала першою незахідною країною, що зрівнялася із Заходом у заможності та могутності. А після Другої світової війни Японія здійснила нові радикальні вибіркові зміни, відмовившись від своєї мілітаристської традиції та віри в божественність імператора, запровадивши демократію, нову конституцію і взявши курс на пожвавлення та розвиток експортної економіки.

Ще однією вагомою підставою для оптимізму є японський історичний досвід терплячості та здатності відновлюватися після невдач і поразок (чинник 9), на чому наголошував сінгапурський прем'єр-міністр Лі Куан Ю, чиє критичне висловлювання про Японію я вже наводив вище: «Попри мій досвід японської окупації та ті національні риси японців, яких я навчився боятися, тепер я поважаю їх і захоплююся ними. Їхня колективна солідарність, дисципліна, розум, підприємливість і готовність до жертв заради нації роблять японців потужною продуктивною силою. Усвідомлюючи обмеженість власних ресурсів, вони постійно докладатимуть надзусиль задля досягнення недосяжного. Завдяки своїм культурним цінностям вони будуть одними з небагатьох, хто виживатиме після будь-якої катастрофи. Час від часу на них обрушуються непередбачувані удари з боку сил природи — землетруси, тайфуни, цунамі. Вони ховають своїх загиблих, оговтуються і відбудовуються... Я був вражений тим, як швидко життя поверталося до норми, коли побував у Кобе в листопаді 1996-го, лише через півроку після потужного землетрусу. Японці сприйняли цю катастрофу абсолютно по-діловому і знову зайнялися своїми щоденними справами».

Іншими позитивними чинниками з мого списку, які грають на руку Японії, є свобода вибору, яку має ця країна завдяки своєму острівному розташуванню й відсутності спільних сухопутних кордонів із сусідами (чинник 12), хоча ця свобода певним чином обмежується близькістю Китаю та Кореї по той бік неширокої смуги води; виражена національна ідентичність, гордість і згуртованість нації (чинник 6); дружня підтримка або принаймні приязна нейтральність з боку багатьох торгових партнерів, окрім Китаю та Кореї (чинник 4); наявність взірців, які можуть запропонувати Японії інші країни в плані улагодження проблем, якщо вона вирішить ними скористатися (чинник 5, див. нижче). Додатковими великими перевагами Японії є її економічна потужність, людський капітал, культура та довкілля, про яке йшлося на початку цього розділу.

Зазначені переваги частково нейтралізуються трьома чинниками. Я згадую про них не для того, щоб посилити песимізм, а щоб зосередити увагу на тих принципах, які Японії доведеться змінити, якщо вона хоче успішно подолати свої нинішні проблеми. Однією з перешкод є традиційна засаднича цінність, яка вже стала недоречною з огляду на зміну обставин (чинник 11), а саме спроби Японії забезпечити собі необмежений доступ до світових природних ресурсів, так наче вони й досі безкінечні й невичерпні, замість того, щоб очолити міжнародні зусилля щодо переходу до раціонального використання дедалі бідніших ресурсів. Другою перешкодою є погляд Японії на події Другої світової війни, який фокусується на жалю до самих себе та баченні своєї країни як жертви, відмова визнати свою відповідальність за війну та за військові злочини (чинник 2). В національній політиці, як і в особистому житті, досягти прогресу у вирішенні проблеми не вдасться, заперечуючи власну провину. Японія має взяти приклад з Німеччини і визнати свою відповідальність, якщо вона бажає поліпшити свої стосунки з Китаєм та Кореєю.

Останньою перешкодою є, на мою думку, брак чесної та реалістичної самооцінки в кількох ключових сферах (чинник 7). У цьому плані можна навести два приклади: щойно згадані проблеми імпортованих ресурсів та некритичне ставлення до власної ролі в Другій світовій війні. Ще одним прикладом є хибна впевненість японців у тому, що запобігання зменшенню кількості населення є вкрай важливою проблемою. Так, падіння кількості населення з нинішніх 127 мільйонів до, скажімо, 20 дійсно спричинить багато проблем, але я не бачу жодного негативу в тому, якщо населення зменшиться до 80 мільйонів, навпаки — це буде великим благом, бо зменшиться нагальна потреба в імпортованих ресурсах, яка була прокляттям Японії протягом усієї сучасної історії цієї країни. Японія міцна завдяки своїм численним позитивним сторонам, про які йшлося на початку цього розділу, а не тому, що її нинішнє населення становить 127 мільйонів, як у Мексиці, а не 81 мільйон, як сьогодні в Німеччині.

Сферою, що потребує самооцінки, є також імміграція. Саме її як метод використовують багато країн для подолання проблем, які Японія також вважає серйозними, а саме погіршення відношення кількості молодих працівників до старих пенсіонерів, обмаль наявних варіантів догляду за дітьми, недостатня кількість доглядачів за людьми похилого віку. Одним із варіантів, які могла б використати Японія,