Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

Густав був тонкий, височенький, з каштановими кучерями, синіми ідеальними очима й з чудовим довгувастим виразним лицем.

– Поздоровляю тебе, Насте,– сказала тихенько мати дочці, стрівшись з нею в танці.

– Поздоровляю й вас, мамо, з кавалером,– одказала їй ще тихіше дочка, почервонівши.

Од Балабушиного кавалера дуже тхнуло пивом та міцним духом сигар. Той важкий дух обвівав її лице й забивав дух. Одначе Балабушиха зносила неприємний дух і привітно розмовляла з старим німцем. Грубий столяр так ухопив і здушив її за талію, що вата під сукнею зсунулась під його пальцями і тверді пальці столяра прищикнули талію, неначе залізні обценьки. Балабушиха тихенько крикнула, але танцювала, нібито молоденька.

Перегодя подали чай, на аглицький спосіб, з закусками й ромом, а після чаю знов подали кухлі з пивом та портером. Буржуа, налигавшись рому та портеру, підняли такий гвалт, неначе в хаті стало пекло. Всі кричали, змагались на всяких мовах. По хаті розносились ламані уривки ламаних чудних фраз. Розмова скочила на національний грунт. Німці вилічували прусські побіди й піднімали Пруссію трохи не до неба. Французи репетували за свої побіди. «Цорндорф! Куненсдорф! Севастополь, Австерліц! Ватерлоо!» – розносилось по всіх покоях. Кожний почав вихваляти своїх героїв «Фрідріх, Петро Великий, Наполеон, Ней, Мюрат!» – тільки й було чуть на всю залу. Після розмови за героїв, буржуа знов пішли в танець. Кавалери почали дуже вільно поводитись з дамами, наче парубки з дівчатами; хапали їх за талії, трохи не обнімались. Дами пручались, втікали та вищали. Кавалери ганялись за ними. Один п'яненький франт посадив собі Настю на коліна; старий столяр ненароком вщипнув за плече Балабушиху. Після танців заграничні міщани почали знов дудлити пиво та портер і, напившись, стали брататись, єднатись, кричали, пили на «брудершафт» один з другим, заклавши навхрест рука з рукою з кухлями.

В кінці всього старий Монтаг став показувати фокуси з хусточкою та з рукавичками, а далі робив руками проти свічки зайчиків та всякі інші штуки й виробив з пальців обох рук таку постать, що на білій стіні вийшов старий німець,– як витовмачив він,– сільський вчитель з запалими губами та з гострим, птичим носом: старий німець на стіні так химерно роззявляв рота й кивав та хигав головою, а старий Монтаг так химерно приспівував за його пісні, що всі аж за боки брались од сміху.

Вже опівночі Балабуха догадався, що його жінка доволі нагулялась, і звелів запрягати коні. На прощанні Балабушиха запрошувала до себе в гості директорову сім'ю й усіх її гостей.

– Ой, веселий вечір сьогодні був у директора!– говорила Олеся, приїхавши додому.– Як у їх все просто, натурально, й без церемонії, й звичайно. Всі веселяться та забавляються, як кому припало до вподоби.

– Але вже дуже без церемонії, геть-то по-міщанській. Ця компанія зовсім не протопоп-ська,– обізвався Балабуха.

– А хіба ж веселіше буває в вашій духовній компанії? А од ваших кавалерів і комплі-мента не добудеш,– сказала Олеся.

Балабуха трохи не сказав, що жінці вже минув час для кавалерських компліментів, але прикусив язика. Він вже звик мовчати та коритись своїй жінці.

Балабуха пішов у свій кабінет спати, а Олеся й Настя ще довго не спали та все розмовляли за вечір у директора.

– А що, Насте? котрого б ти директоренка вибрала собі за жениха: чи Густава, чи Герма-на? – спитала Балабушиха.

– Не вгадаю, мамо. Обидва гарні, але старший, Густав, неначе кращий,– в його кучері на голові темніші. Герман вже дуже білий, неначе панна.

– Як на мене, то й я б вибрала Густава: в його чудові каштанові вусики, й ніс довгий, і лице мужнє; з його вийде здоровий поставний та показний чоловік. Та й на вдачу він тихий, спокійний. Він і з батьком говорить з пошаною, й матір поважає та часто в руку цілує. Вибирай Густава.

– Я, мамо, примітила, що Герман трохи непокірливий і навіть палкий, сердитий: раз таки добре гукнув на свою сестру,– сказала Настя, лягаючи в постіль.

– Це погано, коли чоловік непокірливий, та сердитий, та натуристий – над таким дуже трудно верховодити. Нам лучче, коли чоловік буде такий, як з клоччя батіг,– навчала мати дочку.

– Але, мамо, як я любитиму свого чоловіка, а він мене любитиме, то нащо здалося те верховодіння? Ми будемо поважати одне одного, будемо годити одне одному, й ніколи не буде між нами ні змагання, ні сварки та колотнечі,– обізвалась Настя, потягаючись в постелі.

– Еге, еге! не знаєш ти, доню, тих чоловіків. Він буде й тихий, і тебе любитиме, а все-таки буде стягати гроші в скриню, а ти будеш йому дивитись в руки. Всі вони якісь злиденні, все гребуть навіщось гроші та замикають в скриню. А ти скачи коло його, як він тобі скаже! Чи для того ж нам бог дав живоття, щоб ми кожну копійку виканючували в їх, як старчихи. Живоття для того, доню, щоб пожити всмак і повеселитись,– навчала мати Настю.

– А це й правду ви кажете: яке пак життя нашої сусіди, Онисії Степанівни? Цілий вік товчеться коло роботи, як Марко по пеклі,– обізвалась Настя.– Не живе, а тільки животіє, хто його зна для чого й нащо.

– А ти б стала на її місце?

– Ой, борони, боже! Я не люблю того господарства, як і ви, мамо.

– То знай же: як вийдеш заміж, то не потурай чоловікові: вхопи віжки в свої руки таки од першого дня, то й будеш правувати чи соб, чи цабе, як схочеш,– сказала мати.

– Воно справді добре смикати за віжки та поганяти; багато краще, ніж самій попастись у віжки,– сказала Настя.

Балабушиха балакала з дочкою до світа, й тільки світом вони поснули й спали до півдня.

Через тиждень в неділю Балабушиха з дочкою сподівались візита од Шмідтів: обидві причепурились, наділи кращенькі сукні й все сиділи в залі та виглядали в вікна. Вони не помилились. За ворітьми загуркотів віз. Проз вікна майнув фаетон. В фаетоні сиділа дирек-торша з дочкою, а проти їх Густав і Герман з здоровими букетами в руках, так що Насті здалось, ніби вони везуть повний фаетон квіток.

– Гості їдуть! – гукнула Балабушиха.

– Та ще й з букетами! – писнула Настя й зачервонілась, як рожа.

– Тікаймо з зали та вийдемо до гостей з кімнати; буде якось ефектніше,– зашепотіла Балабушиха. Обидві вони бігцем побігли з зали й кинулись до дзеркала.

– Я вийду попереду, а ти зараз виходь за мною,–