Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

Двері з прихожої незабаром одчинились, і в гостинну ввійшла директорша з дочкою, вже без хвартушків. Балабушисі й Насті все здавалось, що то слуги. Коли це старіша дама просить гостей сідати й сама сідає на канапі рядом з протопопшею. Коло неї на стільці сіла панна. Тільки тоді гості догадались, що то господиня й її дочка.

Всі сиділи й мовчали. Директорша ледве вміла стулити українські фрази та ще й до того силкувалась говорити по-руській. Вона довго добирала слова й насилу вимовила, обертаючись до Балабушихи:

– Фи дуже любит музик? Фи учіль грать в фортеп'ян?

– Я дуже люблю музику, я артистка душею, але навряд чи вивчусь. От моя дочка – то вивчиться. А ви граєте на фортеп'яні? – спитала Балабушиха.

– О, я вже старий. Я граль, та вже за-буль,– сказала директорша.

– А ви любите музику? – спитала Настя в директорівни.

Директорівна тільки плечима здвигнула; вона нічого не розуміла.

– Вона добре грат. Мосьє Гануш дуже вчиль. Вона любит музик.

– Чи не скучно вам жити тутечки на селі після загряниці? – спитала Балабушиха.

– Я ніколи не скучно. Я маю багато робить; о, багато робить! Рано робить, день робить і поночі робить. О, я не скучно. А фи не скучно в Богуслав?

– Нам в Богуславі, мабуть, нудніше, ніж вам тут на селі,– сказала Настя.

– У вас в сахарні багато офіціалістів, та ще й з сім'ями: вам є до кого й в гості піти, є кого й в себе прийняти,– сказала Балабушиха.

– Ні, ні. В нас всі панич, нема жінка, нема дочка. Всі, всі панич. Фи весело, я скучно,– сказала директорша.

«Ну, та й попались оце ми. Мабуть, довго доведеться слухати таку любу розмову,– подумала Балабушиха й трохи не позіхнула.– Коли б хоч Гануш прийшов та заграв на фор-теп'яні».

А Гануш не приходив. Розмова тяглася дуже нудна. І гості й господиня – всі потомились. Балабушиха заглянула в вікно й побачила квітки на пишних клумбах.

– Скільки у вас квіток! Які гарні, розкішні клумби. Чи в вас є й садок? От піти б та подивитись! – сказала Балабушиха, ладна втекти не тільки в садок, але й далі за садок.

– Прошу! Я буду показать вам квітка,– сказала директорша й встала з канапи. За нею встали й гості, і господиня повела їх у квітник. Балабуха пішов за ними, мовчки смокчучи цибука.

На чистому повітрі гостям стало веселіше. Город був розкішний, чисто виполотий. Коло дома росли три старі дикі груші, а коло їх були розкидані клумби, повні квіток. Клумби були штучно обтикані черепицею та обплетені дубцями з ліщини; здавалось, неначе хто розкидав по тразі чудові кошики, повні усяких квіток. На городі, поміж грядками буряків, моркви й усякої городини, вилися доріжки замість борозен. Доріжки були скрізь обсаджені гірляндами квіток, обплетені ліскою. Дикий щавель, пересаджений на добре вигноєну землю, розрісся й услав грядки здоровецьким зеленим листом. Спаржа, помідори, суниці, полуниці, синя капуста, квітна капуста, салера, шпинат устеляли грядки, неначе оксамитовий килим. Ніде не видно було ні бур'янини. Це була культура, за яку Олесі навіть і не снилось, і не привиджувалось.

Директорша водила гостей і показувала не стільки квітки, скільки огородину та розкішні щепи шпанок-вишень, лутовок, яблунь, морель та груш.

– Та й багато ж у вас квіток! більше, ніж у мене. Це ви дбаєте за квітки з дочкою? – спитала Балабушиха.

– Ні, ні. Я маю багато робота. То сини мої самі копав, самі садив. О, вони любит квітку!– сказала директорша.

Довго крутились вони по городі. Директорша показала вже навіть усі грядки цибулі й петрушки. Гостям не хотілось вертатись до хати. Балабушиха нудилась в дамському, наче німому товаристві й все виглядала Гануша. Коли це одчинилась хвіртка з фабрицького двора. На доріжці з'явився Шмідт з Ганушем, а за ними йшли два молоді паничі. Директорша повела гостей їм назустріч. Гості поздоровкались. Директор порекомендував своїх синів. То були молоді гарні німчики, з лиця схожі на паннів. Обидва були високі та тонкі, убрані в легенькі літні простенькі костюми. Але кмітливе око Балабушихи прикмітило на їх тонкі сорочки з голландського полотна, такі тонкі й так випрасувані, з такими новомодними комірами, яких вона в Богуславі не бачила. Старшого звали Густавом, меншого Германом.

«От би залучити котрогось красуня для моєї Насті»,– подумала Балабушиха.

Господар попрохав гостей до покоїв. Товариство стало більше й веселіше. Паничі й директор вже добренько вміли говорити по-українській, вивчившись од фабрицьких робітників та робітниць. Балабушиха попросила Га-нуша заграти на піаніні. Піаніно було гарненьке, а висока зала мала чудовий резонанс, аж луна лящала по світлиці. Балабушиха й Настя повеселішали.

Тим часом фабрицькі офіціалісти, побачивши коні й віз перед директорським домом і купку дам в квітнику, догадались, що в директора гості, й почали забігати з усіх усюдів. Було свято, день вільний. В залу увійшли два французи сахаровари, за ними слідком прийшли два поляки з канцелярії, якийсь старий кавалер, товстий німець Монтаг і механік англічанин. Зала стала повна людей усяких націй.

З одним французом прийшла його сестра, немолода панна, котра не вміла говорити ні по-німецькій, ні по-українській і цілий вечір сиділа й мовчала, неначе німа. Французи й англічанин говорили по-німецькій так, як директорша по-українській. Вся збірна компанія хотіла розмовляти між собою й більше розмовляла на мигах, ніж на словах. В залі було чути всякі мови, перемішані, поламані, чудернацькі. Наймички внесли здоровий піднос, заставлений скляними кухлями з покришками, обкладеними сріблом. В кухлях жовтіло пиво. Вся компанія кинулась дудлити пиво й розвеселилась. Усім хотілось балакати: всі кричали, мішали німецьку мову з французькою й українською, й всім здавалось, що вони розуміли одне одного.

«Ну й запровадила ж мене жінка в компанію, зовсім не протоєрейську!» – думав Бала-буха, курячи сигару й запиваючи пивом.

Балабушисі й Насті страх як сподобалось таке оригінальне товариство. Нові люди, небачені типи, навіть чудна мішана розмова мала для їх свою приємність. Їм здалось, що вони заїхали за тридев'ять земель од свого Богуслава.

Надудлившись пива, європейські буржуа задумали танцювати. Вони посадили Гануша за фортеп'ян. Балабушиха поглядала, хто-то вибере Настю на кадриль. До Насті підійшов Густав, старший директорів син.

«Буде жених для моєї Насті. Якого я гарного та приємного зятя матиму!» – подумала вона, стоячи в кадрилі проти Насті з старим німцем столяром Монтагом.

Настя стала з