Читати книгу - "Замок"

більш старанні, як і всюди, але жоден із них не нарікає на надто великі труднощі, принаймні офіційно ніхто цього не робить. Це просто не заведено. Стосовно цього ми не проводимо межі між робочим і вільним часом. Такий поділ нам чужий. Отже, чому секретарям не подобаються нічні допити? Шкодують відвідувачів? Ні-ні, це також неправильно. Вони не відчувають ніякого жалю до прохачів, як, зрештою, і до себе, до всіх однаково безжальні. Зрештою, ця відсутність співчуття – не що інше, як точне виконання службового обов'язку, тобто саме те, чого шукають прохачі. І навіть якщо сторонній спостерігач нічого такого й не зауважує, загалом усі погоджуються з цією практикою. Тож отримуємо нічні допити, вони цілком улаштовують прохачів, ніяких суттєвих зауважень проти таких допитів не зафіксовано. Тоді звідки ж така нехіть секретарів?

Цього К. теж не знав, він узагалі дуже мало знав, навіть не міг збагнути: серйозно Бюрґель питає його думку чи тільки задля годиться. «Якщо б ти дав мені полежати у твоєму ліжку, – думав він, – то вже завтра в обід або ще краще ввечері я відповів би на всі твої запитання». Але Бюрґель, здається, не зважав на нього, його значно більше цікавило питання, поставлене самому собі.

– Наскільки я можу це знати з особистого досвіду, мені здається, секретарі мають щодо нічних допитів наступне зауваження: ніч менше надається для перемовин із прохачами, бо вночі значно важче або й зовсім неможливо цілком зберегти офіційний характер такої зустрічі. Проблема полягає не в зовнішніх формальностях, їх можна дотримуватися як удень, так і вночі, справа не в цьому. Страждає службове ставлення до справи. Несвідомо людина вночі має схильність розглядати речі під значно більш приватним кутом зору, прохання відвідувачів виглядають вагомішими, ніж вони є насправді, у процес прийняття рішення втручаються побічні розважання про особисту ситуацію прохача, його проблеми і труднощі, і тоді необхідний бар'єр між службовцем і прохачем, навіть якщо він нібито присутній, насправді послаблюється. І там, де за інших обставин панував би сухий обмін питаннями та відповідями, часом відбувається якийсь дивний і невідповідний обмін ролями. Принаймні так стверджують секретарі, тобто люди, професійно наділені дуже тонким чуттям на такі речі. Але навіть вони, – про це вже часто говорилося в наших колах, – під час нічних допитів рідко помічають вплив таких несприятливих чинників, навпаки, від самого початку намагаються опиратися таким впливам, і їм здається, що вони змогли досягти вагомих результатів. Але коли пізніше читаєш протоколи, дивуєшся, як багато в них недоліків, що лежать на поверхні і які ніхто не помітив та не усунув. Такі помилки найчастіше не дуже виправдано ідуть на користь прохачам, і їх непросто виправити належними офіційними методами. Звичайно, рано чи пізно все поставить на свої місця контрольна інстанція, але в цьому разі лише буде відновлено справедливість, а людині зашкодити це вже не зможе. Хіба за таких обставин скарги секретарів не обґрунтовані?

К. вже майже задрімав, але тепер його знову розбудили. «Навіщо все це? Навіщо все це?» – питав він сам себе і спостерігав з-під напівзаплющених повік за Бюрґелем не як за чиновником, що обговорює з ним важливі питання, а як за чимось, що перешкоджало йому спати і в чому він не бачив жодного іншого сенсу. Та Бюрґель був цілковито захоплений своїми розмірковуваннями і посміхнувся так, ніби зміг трохи спантеличити К. Хоча він був готовий відразу ж повернути К. на правильний шлях.

– Отже, цілком обґрунтованими ці скарги також не назвеш. Зрештою, ніде не вказано, що нічні допити проводити необхідно, і якщо чиновник їх уникає, то не порушує жодних приписів. Але загальна ситуація, перевантаженість роботою, методи праці чиновників у Замку, труднощі з виїздами, а також правило, що допитувати прохачів потрібно лише після закінчення повного розслідування, але відразу ж, не відкладаючи, – все це й багато іншого перетворило нічні допити на необхідність. Та якщо це вже стало неминучим, я так гадаю, то спричинилися до цього, хоча й опосередковано, офіційні циркуляри, а тому скаржитися на нічні допити означає майже те саме, – ясна річ, я трохи перебільшую, – що й скаржитися на самі закони.

Безумовно, слід забезпечити секретарям можливість у межах передбачених законом повноважень захищати себе від нічних допитів та їхніх несприятливих наслідків, наскільки їм поталанить. І вони практикують такий самозахист навіть у ширшому масштабі. Беруться лише за ті справи, які не виглядають небезпечними в згаданому сенсі, ретельно перевіряють себе перед допитами, і, якщо цього вимагає результат перевірки, в останню мить відмовляються од допиту. Підстраховують себе тим, що викликають того чи іншого прохача разів десять, перш ніж дійсно зайнятися його справою, домовляються про заміну з колегами, які не перебувають у курсі справи, а тому можуть краще провести допит, переносять час допиту на початок або на кінець ночі, уникаючи годин поміж тим. Таких і подібних засобів існує чимало, секретарі не дозволяють узяти себе голими руками, їхня здатність до самозахисту не поступається їхній вразливості.

К. заснув, хоча це не був справжній сон, він чув слова Бюрґеля краще, ніж перед тим, коли був смертельно втомлений. Кожне слово вдарялося йому у вуха, але свідомість, яка обтяжувала його, зникла, він відчув себе вільним, навіть Бюрґель більше не стримував його, К. лише час від часу тягнувся пальцями до Бюрґеля, щоб пересвідчитися, чи той нікуди не зник. К. ще не поринув до кінця в глибокий сон, а лише трохи занурився в нього. Ніхто не повинен був більше красти в нього цей сон. Йому здавалося, що цим він здобув важливу перемогу, і навіть знайшлося товариство, щоб відсвяткувати це, а потім він чи хтось інший підняв келих із шампанським на честь звитяги. І аби всі довідалися, про що саме йдеться, битву й перемогу ще раз повторили. Можливо, й не повторили, а лише почали, хоча святкувати стали вже наперед, адже результат був відомий. У цій битві К. переміг секретаря, оголеного, неначе статуя грецького бога. Поєдинок виглядав дуже кумедно, і К. тихо сміявся уві сні над тим, як секретар після випадів К. втрачав на мить свою гордовиту поставу, лякався і змушений був терміново скористатися простертою вгору рукою із зігнутим кулаком, щоб прикрити свою наготу, хоча щоразу його рух виявлявся запізнілим. Двобій тривав недовго. Крок за кроком, а це були дуже широкі кроки, К. просувався вперед. Чи був це взагалі поєдинок? На шляху переможця не виникало жодних серйозних перешкод, тільки час від часу