Читати книгу - "Біле Ікло"

цьому. Якось, гуляючи раненько біля будинку, він вискочив із-за рогу й наткнувся на курку, що втекла, мабуть, із курника. Зазвичай вигляд здобичі викликає апетит і зрозуміло, що Білому Іклу захотілося її з’їсти. Блискавичний стрибок, розпачливий курячий зойк та й по всьому. Курка була сита, вгодована й ніжна на смак. Біле Ікло облизався й вирішив, що йому трапилася незлецька здобич. Того ж дня він набрів біля стайні ще на одну блудну курку. На її відчайдушний галас прибіг конюх. Не знаючи вдачі Білого Ікла, він захопив із собою для відлякування тоненький батіжок. Після першого ж удару Біле Ікло облишив курку й кинувся на людину. Його можна було зупинити києм, а не батіжком. Другий удар, що зустрів його на середині стрибка, він прийняв мовчки, навіть не здригнувшись від болю. Конюх скрикнув і заточився од стрибка, що вдарив його просто в груди, а тоді випустив з рук батіжка і схопився за шию. Вмить його рука була розпанахана від ліктя аж до самої п’ясті.

Конюх страшенно перелякався. Його приголомшила не стільки лють Білого Ікла, скільки те, що він кинувся мовчки, не загавкавши, не загарчавши. Захищаючи лице й шию закривавленою рукою, конюх відступав до стайні. Непереливки було б чоловікові, аби не з’явилася Коллі й не врятувала його, як колись урятувала Діка. Вона, мов скажена, налетіла на Біле Ікло. Коллі таки краще знала вовка, ніж легковірні люди, її підозри справдилися: це грабіжник! Він знову взявся до свого! Він невиправний!

Конюх утік на стайню, а Біле Ікло відступав перед люто вишкіреними зубами Коллі, то кружляючи навколо неї, то підставляючи під її укуси як не одне, то інше плече. Але Коллі продовжувала запеклий наступ, не обмежуючись цього разу звичайним покаранням. Вона настільки розійшлася в своїй несамовитій люті й невблаганному шаленстві, що врешті-решт Біле Ікло, забувши про свою гідність, дременув у поле.

— Він не буде полювати на курей, — сказав хазяїн, — але спочатку мені треба застукати його на гарячому.

За два дні така нагода трапилась та ще й поважніша, ніж сподівався господар. Біле Ікло пильно придивлявся до курника і його мешканців. Увечері, коли кури посідали на сідало, він виліз на купу недавно привезених колод, стрибнув звідтіля на дах курника, переліз через його гребінь і плигнув у загороду. За мить він був у курнику, де й почалося убивство.

Вранці, коли хазяїн вийшов на веранду, він очам своїм не повірив: конюх розклав на траві в один ряд п’ятдесят білих леггорнів.[6] Скоттові перехопило подих — спочатку від подиву, потім від захвату. Він аж тихенько присвиснув. Перед його очима постав також і Біле Ікло, що не виявляв жодних ознак занепокоєння чи ніяковості, а надто усвідомлення власної провини. Навпаки, він тримався дуже гордовито, певний, що вчинив щось дуже гарне й варте похвали. Подумавши про неприємне завдання, яке він повинен зараз виконати, хазяїн стиснув губи й різко заговорив з безтурботно настроєним злочинцем. У його голосі — голосі бога — чувся гнів. Більш того: хазяїн тицьнув Біле Ікло носом у зарізаних курей і вдарив його кулаком.

З тих пір Біле Ікло вже не робив нападів на курник. Кури охоронялися законом, і Біле Ікло зрозумів це. Незабаром хазяїн взяв його із собою на пташиний двір. Допіру живий птах промайнув мало не під самим носом Білого Ікла, він хотів було стрибнути. Зупинив його хазяїнів голос. Це був цілком природний порух, але голос його пана звелів йому зупинитися й він слухняно скорився. Вони пробули на пташиному дворі з півгодини. І щоразу, коли Біле Ікло, піддаючись інстинкту, кидався за птахом, голос хазяїна зупиняв його. У такий спосіб він засвоїв ще один закон і відразу, не виходячи із цього пташиного царства, навчився не звертати на курей увагу.

— Такі мисливці на курей непоправні, — сумно похитуючи головою, сказав за сніданком суддя Скотт, коли син розповів йому про урок для Білого Ікла. — Раз він уже внадився до курника й скуштував крові… — Суддя знову похитав головою.

Але Відон Скотт не погоджувався з батьком.

— Знаєте, що я зроблю? — сказав він нарешті. — Я замкну Біле Ікло в курнику на цілий день.

— Що ж буде з курми?! — запротестував батько.

— Більш того, — продовжував син, — за кожну задушену курку я плачу по долару золотом.

— На тата теж треба накласти якусь виру, — втрутилася Бет.

Сестра підтримала її, і всі, хто сидів за столом, хором схвалили цю пропозицію. Суддя не став заперечувати.

— Добре! — Відон Скотт на хвилину задумався. — Якщо до кінця дня Біле Ікло не зачепить жодної курки, за кожні десять хвилин, проведені ним у курятнику, ви скажете йому абсолютно серйозним і урочистим голосом, як у суді під час виголошення вироку: «Біле Ікло, ти розумніший, ніж я думав».

Вибравши такі місця, де їх не було видно, всі члени родини приготувалися спостерігати за подіями. Але на них чекало велике розчарування. Допіру хазяїн пішов, Біле Ікло уклався й заснув. Потім прокинувся й підійшов до корита напитися. На курей він не звертав ніякісінької уваги — вони для нього не існували. О четвертій годині він стрибнув із розгону на дах курника, зіскочив додолу й повагом побіг до будинку. Він засвоїв новий закон. І суддя Скотт, на превелике задоволення всієї родини, що зібралася на веранді, урочисто виголосив шістнадцять разів підряд: «Біле Ікло, ти розумніший, ніж я думав».

Але різноманіття законів дуже часто збивало Біле Ікло з пантелику й він потрапляв у немилість. Зрештою він твердо затямив собі, що не можна чіпати й курей, що належать іншим богам. Те ж саме стосувалося й котів, кроликів та індичок. Чесно кажучи, після першого знайомства з цим законом у нього склалося враження, що всі живі істоти недоторканні. Перепелиці спурхували на лузі з-під самого його носа й летіли собі. Біле Ікло тремтів усім тілом, але все-таки гамував свої інстинктивні бажання схопити птаха. Він корився волі богів.

Але одного разу йому довелося побачити, як Дік сполохав зайця на луках. Хазяїн теж бачив це й не тільки не втручався, але навіть заохочував Біле Ікло приєднатися до погоні. У такий спосіб Біле Ікло довідався, що новий закон не поширюється на зайців, і зрештою засвоїв його. А зі свійськими тваринами треба жити у мирі. Якщо дружба з ними не ладнається, то принаймні треба підтримувати нейтралітет. Але інші тварини — білки, перепели і зайці, що не порвали зв’язку з лісовою глухоманню й не підкорилися