Читати книгу - "Ляльковий дім"

Гіна. А чи не перебратися тобі на день, на два до вітальні? Там би тобі ніхто не заважав.

Яльмар. Ніколи. У цих стінах!..

Гіна. Ну, тоді вниз — до Реллінга з Мольвіком?

Яльмар. Не вимовляй цих імен! Досить мені згадати про них — шматок не лізе до горла. Ні, мабуть, доведеться мені в бурю і негоду стукати від дверей до дверей, шукаючи, де б нам зі старим батьком прихилити наші голови.

Гіна. Куди ж ти підеш без капелюха, Екдалю? Капелюха ж нема?

Яльмар. Ой, ці двоє негідників, вмістилище всіх пороків! А капелюх, звичайно, треба дістати. (Бере другий бутерброд.) Треба вжити заходів. Я ще не збираюся назавжди попрощатися з життям. (Шукає щось на таці.)

Гіна. Що ти шукаєш?

Яльмар. Масло.

Гіна. Масло — зараз подам. (Виходить до кухні.)

Яльмар (кричить їй наздогін). Та не турбуйся! Я можу задовольнитися і скоринкою черствого хліба.

Гіна (приносить масляничку). На ось. Свіженьке. (Наливає йому другу чашку кави.)

Яльмар сідає на диван, намащує масла на бутерброд, їсть і п'є деякий час мовчки.

Яльмар. Чи міг би я… без усяких чіплянь… з будь-чийого боку прожити там у вітальні день, другий?

Гіна. Та чудово, якщо тільки хочеш.

Яльмар. Тому що я не бачу ніякої можливості зібрати так одразу всі батькові речі.

Гіна. Та й треба ж спочатку сказати йому, що ти більше не хочеш жити з нами.

Яльмар (відсуваючи від себе чашку). Так, і це теж. Знову розпочинати усю цю мороку! Мені треба обміркувати… перепочити трохи… Не можу ж я взяти собі на плечі все одразу протягом одного дня.

Гіна. Та ще в таку негоду. Он як мете.

Яльмар (перекладаючи лист комерсанта Верле). Папірець, як бачу, все ще валяється тут.

Гіна. Я й не торкалась до нього.

Яльмар. Мене цей папірець, звичайно, не обходить.

Гіна. Та й я не збираюся з нього скористатися.

Яльмар. Але не варто все-таки, щоб він пропав у цій метушні… коли я почну переїздити.

Гіна. Я сховаю його, Екдалю.

Яльмар. Дар належить передусім батькові, його справа вирішити, хоче він прийняти чи ні.

Гіна (зітхає). Так, бідолашний дідусь…

Яльмар. Про всяк випадок… Де б дістати клею?

Гіна (йде до полиць). Ось тут ціла банка.

Яльмар. І пензлик.

Гіна. І пензлик тут. (Подає йому і те і друге.)

Яльмар (бере ножиці). Підклеїти папірцем… (Ріже і клеїть.) Я далекий від думки накласти руку на чуже добро… тим паче на добро неімущого старого, — та й інших теж. Ну от. Нехай полежить поки. Потім, коли підсохне, сховай. Я більше бачити не хочу цей документ. Ніколи!

Грегерс (входить; трохи здивовано). Що?… Ти тут сидиш, Яльмаре?

Яльмар (схоплюючись). Просто впав від утоми.

Грегерс. Однак снідав, як бачу.

Яльмар. Тіло теж ставить іноді свої вимоги.

Грегерс. Що ж ти вирішив?

Яльмар. Для такої людини, як я, іншого рішення бути не може. Я саме був зайнятий збиранням найнеобхідніших речей. А на це потрібен час — сам розумієш.

Гіна (починаючи втрачати терпець). То що ж — вітальню для тебе приготувати, чи складати речі в саквояж?

Яльмар (кинувши сердитий погляд на Грегерса). Складай… і приготуй.

Гіна (бере саквояж). Ну гаразд. То я покладу сорочку та інше. (Іде до вітальні і зачиняє за собою двері.)

Грегерс (після короткої паузи). От не думав я, що так закінчиться. Чи справді треба тобі йти з дому і від сім'ї?

Яльмар (неспокійно блукає по кімнаті). Що ж мені, по-твоєму, робити?… Я не створений, щоб бути нещасним, Грегерсе. Мені потрібні хороші, спокійні, мирні умови.

Грегерс. То чому ж тобі їх і не мати? Спробуй тільки. Мені здається, тепер тобі саме і є на чому побудувати… почати життя заново. Не забувай також, що ти маєш мету життя — твій винахід.

Яльмар. А, не кажи ти мені про винахід. Його, мабуть, не скоро діждешся.

Грегерс. Як?

Яльмар. Ну, та, Господи Боже мій, яких ще винаходів тобі від мене потрібно? Майже все уже винайшли інші до мене. З дня на день все важче придумати щось нове…

Грегерс. Таж ти стільки вже вклав праці в це.

Яльмар. О, це все безпутний Реллінг мене підбивав.

Грегерс. Реллінг?

Яльмар. Атож. Він перший сказав мені, що я здатний зробити якийсь надзвичайний винахід у фотографії.

Грегерс. Он як!.. То це Реллінг!

Яльмар. Я був такий щасливий, мене це так тішило… не стільки винахід сам по собі, скільки те, що Гедвіг так вірила в нього… вірила з усією силою і щирістю дитячої душі… Тобто я, дурний, уявляв, що вона вірить.

Грегерс. Невже ти припускаєш, що Гедвіг могла лукавити з тобою?

Яльмар. Ах, я тепер ладен припускати все, що завгодно. Гедвіг всьому на перешкоді. Вона стоїть мені тепер поперек дороги, заступає мені сонце життя.

Грегерс. Гедвіг! Це ти про неї говориш? Чим же вона може перешкодити тобі?

Яльмар (не відповідаючи на питання). Я до нестями любив цю дитину. Я був такий невимовно щасливий, коли бувало повертався додому, до свого убогого кутка, і вона бігла мені назустріч, мружачи свої милі оченята. Ах, я довірливий дурень! Я так невимовно любив її… І втішав себе фантазією, що й вона мені платить такою ж любов'ю.

Грегерс. Та хіба це, по-твоєму, була лише фантазія?

Яльмар. Звідки я знаю? Від Гіни я добитися нічого не можу. їй і не зрозуміти ідеального боку цього складного питання. Але перед тобою я відчуваю потребу вилити свою душу, Грегерсе. Мене гнітить жахливий сумнів… Мабуть, Гедвіг ніколи не любила мене щиро.

Грегерс. Можливо, ти матимеш переконливий доказ… (Прислухаючись.) Що це? Начебто качка кряче.

Яльмар. Так, кряче. Батько на горищі.

Грегерс. Ах, він там! (Прояснівши.) Кажу тобі, ти матимеш переконливий доказ, що бідолашна дівчина любить тебе!

Яльмар. Який там доказ вона мені може дати! Я не вірю більше ніяким запевненням з того боку.

Грегерс. Гедвіг, безперечно, непричетна до брехні.

Яльмар. Ах, Грегерсе, у цьому я саме й не певен, власне, це саме і невідомо. Хто знає, про що бувало шушукалися тут Гіна і ця фру Сьорбю? А Гедвіг завжди дослухалася. Мабуть, і дарчий лист оцей з'явився зовсім не так несподівано, негадано. Я начебто щось таке примічав.

Грегерс. Що за мана на тебе найшла!

Яльмар. У мене тільки полуда спала з очей. Побачиш, цей дарчий лист — лише початок. Фру Сьорбю завжди особливо обдаровувала Гедвіг, а тепер вона