Читати книгу - "Ляльковий дім"

Екдаль. Хо-хо! Боїться, щоб я, бува, не застрелив її дикої качки! Ніколи в житті, — чуєш? Ніколи!

Гедвіг. Та ти, мабуть, не зумів би. їх, кажуть, важко стріляти, отих диких качок.

Екдаль. Не зумів би? Овва!

Гедвіг. А як би ти стріляв, дідусю? Не в мою качку, а в інших?

Екдаль. Треба в груди цілити, — розумієш? І проти пера, а не за пером, — розумієш?

Гедвіг. Тоді одразу на смерть, дідусю?

Екдаль. Атож, на смерть, якщо вмієш стріляти. Гм… Тепер, мабуть, пора мені і причепуритися. Гм… Розумієш, гм… (Виходить до себе.)

Гедвіг вичікує трохи, скоса поглядає на двері вітальні, підходить до полиць, стає навшпиньки, дістає з верхньої полиці пістолет і розглядає його.

Гіна входить з вітальні із щіткою і ганчіркою. Гедвіг швидко і непомітно кладе пістолет на одну з полиць.

Гіна. Не рийся в татових речах, Гедвіг.

Гедвіг (відходячи від полиць). Я тільки прибрати хотіла.

Гіна. Іди краще на кухню і подивись, щоб кава не прохолола. Хочу взяти із собою на таці, коли спущуся вниз.

Гедвіг виходить до кухні. Гіна починає підмітати підлогу і прибирати кімнату. Через кілька хвилин вхідні двері повільно відчиняються і з них визирає Яльмар Екдаль.

Він у накинутому на плечі пальті, але без капелюха; він невмитий, непричесаний; очі заспані, каламутні.

Гіна (завмирає із щіткою в руці, дивлячись на чоловіка). Ах, Екдалю… ти все-таки прийшов?

Яльмар (входить і відповідає глухим голосом). Прийшов… щоб у ту ж мить зникнути.

Гіна. Ну звичайно, зрозуміло. Але, Господи Ісусе, на кого ти схожий?

Яльмар. На кого схожий?

Гіна. І твоє добре зимове пальто! Дісталося ж йому!

Гедвіг (на дверях кухні). Мамо, чи не треба… (Побачивши Яльмара, скрикує від радості і біжить до нього.) Тату! Тату!

Яльмар (відвертається і відмахується). Геть, геть! (До Гіни.) Забери її геть, кажу тобі.

Гіна (стиха до Гедвіг). Іди до вітальні, Гедвіг.

Гедвіг тихо виходить.

Яльмар (метушливо висуваючи шухляду стола). Мені треба взяти з собою книги. Де мої книги?

Гіна. Які?

Яльмар. Мої наукові твори, звісно… технічні журнали, потрібні для моєї роботи над винаходом.

Гіна (шукає на полицях). Ці, чи ті, що без палітурок?

Яльмар. Авжеж, вони.

Гіна (кладе на стіл купу журналів). Чи не звеліти Гедвіг розрізати тобі аркуші?

Яльмар. Ні для чого мені їх розрізувати.

Коротка пауза.

Гіна. Отже, ти остаточно вирішив переїхати від нас, Екдалю?

Яльмар (перебираючи книгу). Само собою зрозуміло… А то ж як?

Гіна. Так, так.

Яльмар (спалахнувши). Не можу ж я залишатися там, де мені щохвилини встромлятимуть ніж у серце!

Гіна. Бог тобі суддя, коли ти можеш думати про мене так погано.

Яльмар. Доведи!

Гіна. Краще ти доведи.

Яльмар. Після такого минулого, як у тебе? Ні, є певні вимоги… я назвав би їх ідеальними вимогами…

Гіна. А дідусь? Що з ним буде, з бідолахою?

Яльмар. Я знаю свої обов'язки. Безпорадний старик переїде зі мною. Я поїду в місто, влаштую… Гм… (Мнеться.) Чи не знаходив хто мого капелюха на сходах?

Гіна. Ні. Ти капелюха загубив?

Яльмар. Він, звичайно, був на мені, коли я повернувся вночі. Безперечно. А сьогодні я не можу знайти його.

Гіна. Господи Ісусе, і де тебе тільки з цими п'яницями носило?

Яльмар. Не чіпляйся з такими дурницями до мене. Ти гадаєш, я в такому настрої, щоб пам'ятати про всякі дрібниці?

Гіна. Хоч би ти не застудився, Екдалю. (Виходить до кухні.)

Яльмар (стиха, злісно говорить сам до себе, спорожняючи шухляду стола). Негідник цей Реллінг! Шахрай! Мерзенний спокусник!.. Знайти б когось, хто б підстрелив тебе з-за рогу!.. (Відкладає набік кілька старих листів, знаходить розірваний напередодні папір, складає обидві половинки докупи і дивиться на них. Входить Гіна; він похапцем відсуває їх набік.)

Гіна (ставить на стіл тацю з кавовим прибором). Ось гаряченького чи не хочеш… бутерброди і трошки солоненького…

Яльмар (скоса позирає на тацю). Солоненького?… Ні шматка більше в цьому домі! Щоправда, ось уже цілу добу я не мав у роті нічого істотного, але це байдуже… Мої нотатки! Розпочаті мною спогади! Куди подівся мій щоденник і всі мої важливі папери? (Відчиняє двері до вітальні, але відразу ж відступає.) І там вона!..

Гіна. Господи Боже, треба ж дитині десь бути!

Яльмар. Іди собі! (Дає дорогу; Гедвіг несміливо проходить до павільйону, а він, тримаючись за ручку дверей, камеє до Гіни.) Чи не можна хоч у ці останні хвилини, коли я перебуваю в колишній моїй господі, увільнити мене від присутності чужих осіб? (Іде до вітальні.)

Гедвіг (кидаючись до матері, питає тихим тремтячим голосом). Це він про мене?

Гіна. Побудь поки що в кухні, Гедвіг. Або ні, краще іди до своєї комірчини. (Відчиняє двері до вітальні і камеє.) Стривай, Екдалю, не рийся в комоді, я знаю, де все лежить. (Іде до вітальні.)

Гедвіг (перелякана, розгублена, стоїть якусь мить не рухаючись і кусаючи губи, щоб не розплакатись, потім судорожно стискає руки і тихо вимовляє.) Дика качка! (Прокрадається до полиць, дістає пістолет, трохи відсуває одну половину дверей на горище, прослизає туди і засуває за собою двері.)

З вітальні чути суперечку між Яльмаром і Гіною.

Яльмар (виходить, тримаючи в руках кілька старих зошитів і окремих аркушів паперу, які потім кладе на стіл). Для чого мені твій саквояж! Куди він годиться! Тут тисяча речей, які треба захопити!

Гіна (виходячи слідом за ним із саквояжем у руках). То ти залиш поки що решту тут, Екдалю. Візьми тільки сорочку й пару кальсонів.

Яльмар. Ух! Як стомлює це збирання!.. (Скидає із себе пальто і кидає його на диван.)

Гіна. А кава прохолоне.

Яльмар. Гм… (Машинально відпиває ковток, потім ще.)

Гіна (витираючи спинки стільців). Найважче тобі буде підшукати таке велике горище для кроликів.

Яльмар. Що? Буду я ще тягти за собою кроликів!

Гіна. А як же дідусь буде без них?

Яльмар. Доведеться звикнути. Мені доводиться відмовитись від більшого, ніж кролики.

Гіна (витираючи порох з полиць). А флейту теж покласти тобі до саквояжа?

Яльмар. Ні. Ніякої флейти мені не треба. А от дай-но мені пістолет.

Гіна. Із собою хочеш узяти?

Яльмар. Так, мій заряджений пістолет.

Гіна (шукає його). Тут його нема, мабуть, старий узяв його із собою туди.

Яльмар. Він на горищі?

Гіна. Напевно там…

Яльмар. Гм… самотній старець! (Бере бутерброд, їсть і запиває кавою.)

Гіна. Якби ми не здали тієї кімнати, ти б міг перебратися туди.

Яльмар. Щоб я