read-books.club » Бойовики » Дім дивних дітей 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім дивних дітей"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дім дивних дітей" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 86 87
Перейти на сторінку:
слово.

Щиро-щиро ваша,

Емма Блюм

P. S. Наскільки я розумію, до ваших рук міг потрапити лист, який я надіслала вашому батьку багато років тому. Запевняю вас, він був написаний суто з моєї ініціативи і, звичайно ж, недоречний, а ваш батько не відповів на нього у тому ж дусі. Він був одним з найшляхетніших чоловіків, яких я коли-небудь знала.

— Це фото зробили перед тим, як Ейб подався на війну, — пояснила Емма. — Твій татко впізнає мене, еге ж?

Я всміхнувся.

— Маєш такий вигляд, наче ані на день не постаріла.

— Прекрасно! — вигукнув Мілард. — Оце тобі й доказ!

— А ти завжди носиш цей знімок із собою? — спитався я, повертаючи їй фото.

— Так. Але він мені більше не потрібен. — Емма підійшла до столу, взяла мою ручку і написала щось на звороті знімка.

— Як звуть твого батька?

Скінчивши писати, вона подала фото мені. Я поглянув на нього спереду й ззаду, а потім вивудив з кошика зіжмаканий лист, розгладив його і поклав на стіл разом із фотографією.

— Ну що, готові вирушати? — спитав я.

Мої друзі вже стояли на порозі, чекаючи на мене.

— Тільки якщо готовий ти, — відповіла Емма.

Ми вирушили до кряжа. Цього разу я не став зупинятися в найвищий його точці, щоби окинути поглядом здоланий шлях. Інколи краще йти, не оглядаючись.

Коли ми дійшли до кургану, Оливія поплескала його камені, наче доброго старого знайомого.

— Прощавай, діду, — сказала вона. — Ти був дуже добрим контуром, і ми за тобою дуже-дуже скучатимемо. — Емма торкнулася її плеча, вони обидві нагнулися й увійшли всередину.

У дальній камері Емма піднесла своє полум’я до стіни, і я побачив на ній те, чого не бачив раніше: довгий перелік дат та ініціалів, закарбованих у камінь.

— Тут йдеться про інші часи та інших людей, котрі користувалися цим контуром, — пояснила вона. — Всі інші періоди, коли контур функціонував як петля, замкнена сама на себе.

Придивившись до переліку, я розібрав таке: П. М. 3-2-1853 та Дж. Р. Р. 1-4-1797, а також ледь видимий напис Кс. Дж. 1580. Внизу були якісь дивні позначки, які я не зміг розібрати.

— То рунічні написи, — пояснила Емма. — Дуже древні.

Мілард понишпорив у гравії аж поки знайшов гострий камінь і, використовуючи другий камінь як молоток, вибив свій напис під рештою: А. С. 3-9-1940.

— А хто такий А. С.? — спиталася Оливія.

— Альма Сапсан, — пояснив Мілард і зітхнув: — Оцей напис вона сама мала зробити, а не я.

Оливія провела рукою по гострих краях викарбуваних знаків.

— Гадаєш, колись сюди прийде якась інша імбрина і знову запустить цей контур?

— Сподіваюся, що прийде, — відповів Мілард. — Всім серцем сподіваюся.

* * *

Ми поховали Віктора. Бронвін підняла все ліжко разом із братом. Коли всі діти зібралися на галявині, вона повисмикувала ковдри і загорнула в них Віктора, поцілувавши його на прощання у лоба. Ми з хлопцями підняли ліжко за кути, мов домовину, і понесли до воронки, вибитої вибухом бомби. А потім вибралися нагору, але Єнох затримався. Діставши з кишені глиняного чоловічка, він лагідно поклав його Віктору на груди.

— Це мій найулюбленіший, — мовив Єнох. — Нехай він складе тобі компанію.

Чоловічок підняв голову і сів, та Єнох пальцем знову штовхнув його на спину. Тоді чоловічок підклав одну руку собі під голову і, здавалося, заснув.

Коли воронку засипали, Фіона притягнула кілька кущів та паростків лози і відразу ж заходилася їх вирощувати. Поки решта збирали свої пожитки, на галявині, на тому ж самому місці знову з’явився Адам, але тепер він позначав могилу Віктора.

Прощаючись зі своїм будинком, дехто з дітлахів узяв із собою шматочки розбитої цегли, дехто — квіти з саду на пам’ять. Потім ми здійснили останню подорож островом — пройшли крізь обсмалений задимлений ліс і пласке болото, зрите вибухами бомб, перебралися через кряж і спустилися до містечка, оповитого торф’яним димом, де мешканці сиділи собі на сходах та ґанках своїх будиночків. Вони були настільки стомлені та ошелешені нальотом, що навряд чи помітили маленьку процесію дивних на вигляд дітей, що проходили повз них.

Ми мовчали, але були мов на голках. Діти не спали всю ніч, але з їхньої зовнішності цього не було видно. Було четверте вересня, і вперше за багато років дні знову рушили вперед. Декотрі з колишніх мешканців контуру стверджували, що відчували різницю: повітря в їхніх легенях посвіжішало, кров у венах потекла швидше. Вони стали жвавіші, реальніші.

І я теж.

* * *

Колись я мріяв про втечу від звичайного буденного життя, але моє життя ніколи не було звичайним. Я просто не помічав, наскільки незвичайним воно було. Подібним чином я ніколи не міг собі уявити, що коли-небудь скучатиму за домівкою. Та коли на світанку, стоячи на краю незвіданого провалля, що розділяло до та після, ми завантажували наші човни, я подумав про усе, що невдовзі мав полишити, — про моїх батьків, моє місто, мого найкращого і єдиного друга — і збагнув, що розлука з ними не буде такою, якою я її уявляв, щось типу як камінь з душі. Спогади про них будуть тепер чимось важким і значущим, і мені завжди доведеться носити їх з собою.

Однак повернення до мого колишнього життя було так само неможливим, як і для дітей повернення до свого розбомбленого будинку. З наших кліток зірвало вибухом двері.

Десятеро дивних дітей та одна надзвичайна пташка розмістилися на трьох просторих гребних човнах, хоча для цього багато з манатків довелося полишити на причалі. Коли ми скінчили завершальні приготування, Емма запропонувала, щоби хтось із нас що-небудь сказав — виголосив промову на честь подорожі, яку ми мали зробити, але всім було якось не до промов. Тому Єнох високо підняв клітку з пані Сапсан, і вона сильно й пронизливо скрикнула. Ми відповіли власним криком, водночас і переможним, і печальним; в ньому чулася туга за всім втраченим, яке належало знову здобути.

Ми з Г’ю веслували у першому човні. Єнох спостерігав за нами, сидячи на носі, готовий підмінити кого-небудь із нас, а Емма у крислатому брилі уважно споглядала острів, що танув вдалині. Перед нами розстилалося безкрає море, поверхня якого була схожа на шибку злегка хвилястого скла. День обіцяв бути теплим, але з

1 ... 86 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім дивних дітей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім дивних дітей"