Читати книгу - "Буря Мечів"

які Мізинчик зі своїми агентами стягав з найкращих арборських вин. Отримавши бажане, він оголосив, що цілком задоволений, і запропонував послати по діжечку арборського золотого, щоб підняти тост за доброго Джофрі та його мудрого й великодушного правицю. Тут Серсі урвався терпець.

— Джофрі мечі потрібні, а не тости,— рикнула вона.— Королівство й досі зачумлене претендентами на титул узурпатора і самозваними королями.

— Не думаю, що надовго,— влесливо мовив Вейрис.

— Ще дрібка питань лишилася, мілорди,— сер Кеван звірився з паперами.— Сер Адам знайшов декілька кристалів з вінця верховного септона. Тепер уже зрозуміло, що злодії повиймали кристали, а золото розплавили.

— Отець небесний знає про їхній гріх, і їм не уникнути суду,— благочестиво мовив верховний септон.

— Навіть не сумніваюся,— сказав на це лорд Тайвін.— Та все одно на весіллі Джофрі ви маєте бути у вінці. Серсі, збери своїх золотарів — треба замовити заміну,— мовив він і, не чекаючи на відповідь, миттю обернувся до Вейриса.— Є донесення?

Євнух витягнув з рукава пергамент.

— Неподалік Пальців бачили кракена,— повідомив він і хихикнув.— Не Грейджоя, не думайте, справжнього кракена. Напав на ібенця-китобоя й затягнув під воду. На Східцях сутички, а ще, схоже, готується війна між Тайрошем і Лісом. Кожне з міст сподівається собі в союзники Мир. Моряки з Нефритового моря переказують, що у Карті вилупився триголовий дракон, що він — міське диво...

— Ні дракони, ні кракени мене не цікавлять, хай скільки мають голів,— урвав його лорд Тайвін.— Ваші нашіптувачі випадково не знайшли слідів сина мого брата?

— На жаль, наш любий Тайрек просто зник, бідолашний сміливець,— у Вейриса в голосі забриніли сльози.

— Тайвіне,— мовив сер Кеван, поки лорд Тайвін не встиг висловити свого очевидного незадоволення,— деякі з золотих плащів, що дезертирували в бою, повернулися назад у касарні, сподіваючись знову стати на службу. Сер Адам не знає, що з ними робити.

— Своїм боягузтвом вони поставили життя Джофа під загрозу,— миттю втрутилася Серсі.— Їх треба стратити.

— Вони, без сумніву, заслуговують на смерть, ваша світлосте,— зітхнув Вейрис,— ніхто цього не заперечує. Але, мабуть, усе-таки мудріше буде відіслати їх у Нічну варту. Останнім часом зі Стіни приходять тривожні звістки. Дикуни заворушилися...

— Дикуни, кракени і дракони,— хихикнув Мейс Тайрел.— Більше ніхто не ворушиться?

Лорд Тайвін проігнорував його.

— Дезертири мають стати для всіх уроком. Розбийте їм молотками коліна. Більше вони не бігатимуть. Та й інші, побачивши, як вони старцюють на вулицях, не схочуть пуститися навтіки,— він обвів поглядом стіл, чи хто з лордів, бува, не перечитиме.

Тиріон пригадав власну подорож на Стіну, пригадав тих крабів, яких їв за одним столом з лордом Мормонтом і командирами. Пригадав і страхи Старого Ведмедя.

— Можливо, кільком і справді слід показово зламати коліна. Наприклад, тим, хто зарубав сера Джейсліна. Решту відправити до Марша. Варті катастрофічно бракує людей. Якщо Стіна впаде...

— ...дикуни затоплять Північ,— закінчив за нього батько,— і Старкам з Грейджоями доведеться переключитися на іншого ворога. Схоже, вони більше не хочуть коритися Залізному трону, то за яким правом шукають у Залізного трону допомоги? І король Роб, і король Балон висунули претензії на Північ. То нехай захистять її, якщо зможуть. А якщо ні, може, нам більше користі буде від союзу з тим Мансом Рейдером,— відтяв лорд Тайвін і подивився на брата.— Ще щось?

Сер Кеван похитав головою.

— Ми закінчили. Мілорди, його світлість король Джофрі, понад усякий сумнів, хоче подякувати вам за мудрість і добрі поради.

— Хочу перемовитися сам-на-сам з дітьми,— сказав лорд Тайвін, коли присутні почали підводитися.— І з тобою, Кеване.

Радники слухняно попрощалися; при цьому Вейрис пішов перший, а Редвин — останній. Коли в покоях зосталося тільки четверо Ланістерів, сер Кеван зачинив двері.

— Скарбничий,— зронив Тиріон тонким напруженим голосом.— Кому це спало на думку, га?

— Лорду Пітиру,— відповів батько,— але нам вигідно віддати скарбницю в руки Ланістера. Ти просив відповідальної роботи. Чи боїшся не впоратися з завданням?

— Ні,— мовив Тиріон,— побоююся пастки. Мізинчик — хитрий і честолюбний. Я йому не довіряю. І вам не раджу.

— Він перетягнув на наш бік Небосад...— почала була Серсі.

— ...і продав тобі Неда Старка, я знаю. І нас продасть так само швидко. Не в тих руках гроші такі самі небезпечні, як і меч.

Дядько Кеван кинув на нього дивний погляд.

— Не для нас, певна річ. Золото Кичери Кастерлі...

— ...добувається із землі,— сказав Тиріон.— А Мізинчик своє добуває з повітря, просто клацнувши пальцями.

— І вміння це багато корисніше, ніж усі твої разом узяті, любий брате,— промуркотіла Серсі солодким від злості голосом.

— Мізинчик — брехун...

— Обзивав ворон крука чорним.

Лорд Тайвін ляснув долонею по столу.

— Досить! Я тут не терпітиму цієї недоречної лайки. Ви обоє Ланістери й поводитиметеся відповідно.

Сер Кеван відкашлявся.

— Ліпше вже хай у Гнізді править Пітир Бейліш, ніж хтось інший із залицяльників леді Лайси. Йон Ройс, Лін Корбрей, Гортон Редфорт... ці люди небезпечні, кожен по-своєму. Й гонорові. Мізинчик, звісно, розумний, але не може похвалитися ні високим походженням, ні військовою вправністю. Лорди Роздолу такого, як він, ніколи не визнають за свого сюзерена,— сказав він і перевів погляд на брата. Лорд Тайвін кивнув, і Кеван повів далі.— І є ще одне... лорд Пітир раз у раз засвідчує свою відданість. Буквально вчора він повідомив про те, що Тайрели підмовляють Сансу поїхати в гості в Небосад, а там хочуть одружити її зі старшим сином лорда Мейса — Вілласом.

— Це вам повідомив Мізинчик? — Тиріон схилився на стіл.— Не наш старший нашіптувач? Як цікаво!

Серсі недовірливо втупилась у дядька.

— Санса — моя заручниця. Без мого дозволу вона нікуди не поїде.

— Якщо лорд Тайрел попросить, ти цей дозвіл змушена будеш дати,— зауважив батько.— Відмовити йому — все одно що висловити йому недовіру. Він це сприйме як образу.

— То й нехай. Мені що до того?

«От дурепа!» — подумав Тиріон.

— Люба сестро,— пояснив він терпляче,— образа Тайрелу — це образа Редвину, Тарлі, Ровану і Гайтаверу, яка може наштовхнути їх на роздуми, чи не зможе Роб Старк краще вдовольнити їхні запити.

— В одне ліжко ружу й деривовка я вкласти не дозволю,— заявив лорд Тайвін.— Слід його випередити.

— Що ти пропонуєш? — поцікавилася Серсі.

— Шлюб. Передусім твій.

Прозвучало