Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Я закусила губу — звісно виникнуть нові, це ж Тоні Соретті! Господи, та він — завод з виробництва проблем, який працює цілодобово.

— Ти ж розумієш, що я ніяк не можу гарантувати цього. Не з ним.
— А ти постарайся. У контракті немає пункту, що забороняє стосунки між покоївками і наймачами. Але я не в захваті від порпання у брудній білизні. І не бажаю порпатися у вашій, коли постане питання: за що він має платити, а за що — ні. Адже ти все ще його покоївка, так?

Я кивнула. Летті насупилася.

Й тримала паузу, ніби чекала від мене пояснень чи вибачень.

Ні на що з цього розщедрюватися я не збиралася.

Насправді навіть непогано, що ми перетнулись сьогодні. Я ще з ночі думала зателефонувати їй.

— А Теммі… Дівчина, що привела мене до тебе, ще працює? — поцікавилась я.

— Нащо вона тобі? — Летті підозріливо примружилася. Так, дружні стосунки між своїми працівницями вона також не схвалювала. Але й заборонити їх була не в змозі.

— Просто давно не бачилися, — знизала я плечима. — Ми ж навчались разом.

Перегляд порно-«Титаніку» — й приголомшливі враження від нього, — неабияк прочищають мозок. І я второпала, що варто попитати серед знайомих, можливо вже їхнім знайомим потрібна філософиня, яка бажає працювати. Одягненою.

Звісно, першою спала на думку Теммі.

— Вона звільнилась. Підшукала собі заможного чоловіка. Зрештою це завжди було її метою. Тому вона мандрувала по клієнтах більше за тебе, — з тону Летті було зрозуміло, що вона засуджує подібний підхід. Але так чи інакше вона також брала участь в цьому кастингу, підшукуючи Теммі нових босів.

— І в Соретті також була? — це питання зірвалося з мого язика раніше ніж я знищила його назавжди у своїй голові.

Якщо це так, вони, певно, не зійшлися характерами — що дивно, Теммі ж хотіла заміж, йому про всяк випадок була потрібна дружина, — або вона також розсунула перед Тоні ноги, що найімовірніше. І ця думка мене не потішила.

— Ні, в нього ні, — похитала Летті головою. — Але спільні наймачі у вас були. Наприклад, той Бартолом’ю.

Невже? Недоумок Джаспер? До неї він також чіплявся? Та Теммі точно не зацідила йому по пиці замість відмови.

Втім розпитувати про це Летицію було марно. Вона і так сьогодні красномовніша ніж зазвичай.

І, схоже, сказала не все, що хотіла.

Виразно поглянувши на мене, вона додала:

— Раджу тобі узяти з Теммі приклад, доки він шаленіє від тебе. Зроби все, щоб скоріше перевести ці стосунки в новий контракт. Шлюбний. З хоч якоюсь користю для себе. Може, ти й єдина, хто зачепив Соретті, але не перша, хто потрапив у подібну ситуацію.

Кумедно, вона вимовила його прізвище таким тоном, немов боялася, що ненароком прикличе диявола.

— Дякую, Летті, я подумаю над цим.
— І ще дещо, — отримавши від бармена келих шардоне, похопилася Летиція, але зробила це у притаманній їй манері — немов думка вислизнула з моєї голови, не з її. — Тримай язика за зубами.

— Повна конфіденційність і анонімність. Я пам’ятаю.

Ніхто не повинен знати, чим я займаюся.

І я не мала наміру повідомляти всім відразу після привітання, що я покоївка! Ще й із мереживною уніформою. Я підготувалась на випадок, якщо хтось питатиме: поки що я перебуваю у пошуку себе. Звучить богемно, хіба ні? І, загалом, це таки правда. Ні, роботи я не соромлюся — зрештою я повідомила батькам, чим займаюся, — але я не ідіотка, щоб заявляти про це відкрито в компанії багатіїв або, скоріше, їхніх розпещених синочків. Ні, гаразд, я ідіотка — я зійшлася з Тоні, але це моя межа.

Крім Летті більше ніхто не бажав обдарувати мене особистою увагою і я взяла ще один коктейль, та пила його вже неквапливо, насолоджуючись сумішшю вишневого лікеру, шавлії і ще бозна-чого, паралельно витріщаючись у відповідь на всіх чужинців, про яких до цього я тільки читала і бачила їх по телевізору. Звісно, я сподівалася, що не нагадую провінційну злидоту, яка обожнює кожного з них за одне лише прізвище, але слідом за дядьком, який вів вечірнє шоу, повз мене проминула Олександра Беннет під руку з напівп’яним чоловіком, і складно було не заверещати від емоцій, що переповнили мене. Вона почала кар'єру актриси ще дитиною, і знімалася в одному серіалі про юних детективів, який я просто обожнювала в дитинстві. Ох, і навіщо я погодилася піти з Тоні? Перетнулася б з нею на вулиці — вже випробувала б вдачу з автографом і знімком на пам’ять, але тут я змушена триматися гідно. Напитися, обнюхатися якоїсь гидоти, переспати з першим зустрічним у туалеті — та будь ласка; поводитися, як проста смертна, — нізащо у світі. І як Соретті не втомлюється від цього? Звик? Підлаштовується? Прикидається? Напевно, все й одразу, адже йому це зручно.

Щоб самовладання остаточно не підвело мене, я пошукала в натовпі боса. Принаймні з’ясую, чи не напився він як тоді, на передзаручинах.

Та Тоні знайшовся аж нагорі — там людей було менше, — і, спершись на чорне поруччя другого поверху, вичікувально дивився в телефон. Подумки я подякувала небесам за відсутність сходів у його пентхаусі — я б чистила їх щодня. Сходинка за сходинкою. Жахіття! А якби босові заманулося злетіти по поруччях вниз? Голяка? Без страху напоротися дупою на якусь позолочену шишку? Навіть не хочу уявляти це!

Хлопець поруч із ним, що носом нагадував мопса, оглядаючись навсібіч з пересторогою, сьорбав з пляшки пиво. Вони обмінювалися короткими фразами, і я недовірливо примружилася — невже зустріч із кумиром дитинства вплинула на мене так? Чи Тоні справді знову щось задумав?

Я спробувала пригадати, чи не зустрічала фото того хлопця в новинах, але він мав настільки непримітну зовнішність, що, навіть якщо це і траплялося, його образ одразу ж випарувався з моєї голови. Ідеальний кандидат для брудних справ.

Соретті відповіли — гадаю, він отримав повідомлення з банку про успішний переказ грошей, — і він, кивнувши, простягнув співрозмовнику руку. Той потиснув її, посміхнувшись, і кинувся вниз сходами, за хвилину розчинившись серед юрми. А бос поклав долоню у внутрішню кишеню піджака — мобільний він, як і раніше, тримав у другій, — і гукнув брюнетку, що проходила повз. Та залюбки підскочила до нього і спробувала його обійняти, але Тоні спритно ухилився, подарувавши їй свою коронну пустотливу посмішку. І я мала б радіти його примірній поведінці, але клятий вміст його кишені вже отруїв мене підозрами і паршивими передчуттями. Він точно несе загрозу. Боюся, нам обом.