Читати книгу - "Новели, Черемшина Марко"

class="c1 c7">[а] після шиплячих і м’яких приголосних (графічно я) може чергуватися з (е) (графічно є): дяк - дєк, тягти - тєгти, закляв - заклєв, жаль - жєль, гарячка - горєчка, цукряний - цукрєний, п’ять - п’єть, потяла - потєла, тяма - тєма, м’яко - м’єко, шапка - шєпка.

Іноді звук [а] передається через ьи. Тоді читаємо замість челядина - чельидина, клясти - кльисти, дєдя - дьидя, лишєє, (лишає) - лишьиє. Рефлексом (а) може бути навіть (і), що графічно передається через і: світець (замість святець), чістує (честує), шінувати (шанувати).

2. Звук [и] переходить в [і] в префіксі ви (віносити - замість виносити) та інколи після шиплячих (шірокий - замість широкий), так само часом після шиплячих пишеться і замість а.

3. Приголосний [ч] і взагалі шиплячі мають тенденцію пом’якшуватись: Анничька, віночьок, чюла, Чюрей, душя.

4. Звуки [ц] і [с] у позиціях, де вони мають пом’якшуватись, часто звучать твердо. Звідси такі написання, як данец (танець), палец, мужицкий, руский.

Морфологічні:

1. В іменниках і займенниках замість відмінкових закінчень -ою,-ею, даються -ов,-ев: за нев (за нею), з тобов (з тобою), газдинов (газдинею), ногов (ногою), шаблев (шаблею).

2. Дуже часто зустрічаються скорочені слова: дє (дєдю), Васи (Василю), Іва (Іване), Ю (Юро), Іла (Ілашу), Дзе (Дзельмане), хло (хлопче).

3. Прикметники, що належать до м’яких груп, у гуцульському говорі мають тверді закінчення: синий, сина, сине (зам. синій, синя, синє). Те саме стосується й числівника третій, наприклад: за третою горою гримлять гармати.

4. Поряд з вказівними займенниками цей, ця, це, той, та, те вживаються ще й форми цес, цеся, цесе і тот, тота, тоте (тото).

5. Широко вживаються скорочені форми в деяких відмінках займенників: ми (мені), мні, мнов; ти, тя, тьи (ті), тобов; єго, йго, йму, му; єї, ї.

6. В дієсловах у дійсному способі третьої особи теперішнього і майбутнього часу, а також у наказовому способі другої особи множини маємо тверде т замість м’якого: сидит, говорит, робит, погниют, ззирают; сидіт, говоріт, робіт.

7. Деякі дієслова в третій особі множини замість -ать, -ять мають закінчення -ут (дрожут, лишут, лежут).

8. В майбутньому часі дієслівні закінчення -му, -ме, -меш і под. дуже часто ставляться перед дієсловом: не ме йому казати, ме співати, мемо робити, не ме ходити.

9. У дієсловах минулого часу часто маємо допоміжні особові форми: сми, смо - для першої особи однини й множини; єс (с), сте - для другої (колишні особові форми дієслова бути: єсмь, єси, єсть, єсмо, єсте, суть): пригнала-сми тобі волів, поцулував-сми, ув’яв-єс, бодай же-сте поломили, чули-сми.

10. В умовному способі поряд із часткою би зустрічаються архаїчні форми би-м і бих: купила би-м корову, воліла бих тя утопити, перезула бих ті.

11. В дієсловах наказового способу вживається частка ко: спіши-ко си, подиви-ко си.

У авторській мові зроблено окремі виправлення, стосовні графічного відтворення слів, що жодною мірою не порушують структури мови письменника:

1. Не передається графічно пом’якшення в середині і в кінці слів: сьвіт - світ, сьвято - свято, усьмішка - усмішка, сьпіванка - співанка.

2. Наближаються до літературних норм особливості чергування приголосних: в’яска - в’язка, саджа - сажа, дужше - дужче, близше - ближче.

Крім того, для полегшення розуміння тексту деякі вузько діалектні форми замінено загальнолітературними; це стосується:

1. Відмінкових закінчень іменників другої і третьої відмін: злости - злості, чоловікови - чоловікові, в печи - в печі, ночи - ночі, грудий - грудей, сіний - сіней, дітий - дітей, житє - життя, життям.

2. Написання прикметників м’якої групи і вищого ступеня: осінний - осінній, сусідний - сусідній, прудкійший - прудкіший, скорійший - скоріший.

3. Написання займенників єї, єго, єму, него, всьо - її, його, йому, нього, все.

4. Форм дієслів першої дієвідміни у третій особі однини: підоймаєся - підоймається, обмахуєся - обмахується, минаєся - минається.

5. Написання окремих слів: фіртка - хвіртка, филя - хвиля, певностію - певністю, злостію - злістю, ратівник - рятівник, замісць - замість, слюб - шлюб, мрака - мряка, сонішний - сонячний, шуфляда - шухляда та под.

Лексика письменника залишилась недоторканою. Пунктуація подається за нормами сучасної літературної мови.

Кожен твір супроводжується текстологічним і реальним коментарем. Зокрема вказується наявність автографа, відомості про першодрук, по можливості історія творчого задуму і його реалізація, оцінка в дожовтневій літературній критиці, за яким джерелом друкується твір.

Малозрозумілі слова пояснюються в кінці книги.

 

 

НОВЕЛИ

 

КАРБИ

 

Збірка оповідань Марка Черемшини «Карби. Новели з гуцульського життя» вийшла 1901 р. в Чернівцях. Всі 15 оповідань, з яких складалася книжка, вже раніше друкувались в ЛНВ, «Буковині» і «Громадському голосі». Протягом першої половини 1901 р. газета «Буковина» ще раз вмістила