Читати книгу - "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків"

Креня не знав, як і дякувати!

Потім Мінімакс довго плескався в озері, форкав носом і ляскав крильми та хвостом по теплій і лагідній, мов парне молоко, воді, а Лізка бігала берегом і, як мама, гукала:

— Максику! Далеко не запливай — небезпечно! Максику! Вилазь із води — застудишся!

А коли дракончик нарешті вибрався на берег та обтрусився, наче цуценя, Ліза насухо витерла його подолом фартушка й посадила в кишеньку — нехай зігріється після купання!

Але Мінімакс скоро почав помітно нервувати, видряпався із затишної кишеньки і забігав туди-сюди у траві, що вже бралася вечоровою росою.

— Чого ти метушишся? — спитала Лізка. — Посидів би в затишку.

— А ти поглянь на небо! — відказав Мінімакс.

Всі підвели голови й побачили, що на потемнілому серпневому небі дедалі яскравіше та яскравіше проступає Чумацький Шлях.

— Значить, тобі вже треба летіти? — похнюпилась мала.

— Ще ні, але вже, мабуть, скоро, — зітхнув дракончик. — Але ви не сумуйте за мною. Я повернусь, я неодмінно повернусь до вас!..

— Лі-і-зо!.. — луною прокотилося раптом над принишклим озером, і дівчинка впізнала голос тата. — Де-е ти-ии?!

— Ой, тато приїхав! — схопилася Лізка, і їй на очі навернулися сльози. — А ти ж як? — присіла вона коло дракончика. — Як же ми тебе проводимо?

— Пусте, — відказав той. — Попрощаємося зараз — і все. А ви мене з Олегом, як хочете, зможете побачити і з міста. У вас дома балкон є?

— Навіть два!

— Тоді, як приїдете, станьте на тому, що виходить у бік Круглика, й дивіться пильно в небо. І коли там промайне найяскравіша зірка — неодмінно помахайте їй: то буду я!

— Але ж у серпні падай так багато зірок! Як ми серед них упізнаємо тебе?

— Упізнаєте! — загадково всміхнувся Мінімакс.

— Лі-і-зо! — знову долинув голос Валяйка-старшого. — Скільки можна чекати?!

— Вже йду-у! — відгукнулась нарешті мала, взяла на руки Мінімакса і міцно притулила до гарячої вологої щоки. А він притих — навіть не ворушився і не дихав…

Так, у цілковитому мовчанні, збігла хвилина.

Зрештою Ліза випустила дракончика в зарошену траву і мовчки стрімголов помчала через луг туди, звідки долинав голос тата…

Всі, хто зостався на озері, теж деякий час мовчали.

Сумний Мінімакс сидів у траві, закривши свої райдужні очі волохатими віями, і нервово принюхувався до неба, де з кожною хвилиною прибувало зірок.

Максим, у якого на плечі сидів набурмосений Креня, дивився на чорну гладінь озера, по якій зрідка пробігали хвильки, наче озеру снилося щось цікаве, і воно всміхалося у сні.

А Рекс притулився боком до ноги нового хазяїна і застиг, наче закам’янів. Тільки хвіст, що безшумно сіпався із боку в бік короткими ривками, свідчив, що кіт нервує.

З мовчанки їх вивів Петько Психолог, що, мов на крилах, мчав через луг, зашпортуючись ногами у густій траві.

— Все!.. — випалив він, підбігаючи до куреня, і важко впав на землю.

— Що — все? — не зрозумів Максим.

— Зараз… Тільки віддихаюся трохи, — сказав Петько, хвилину помовчав і почав розповідати: — Бачили б ви Ізольду! Коли я зайшов, вона вже пакувала в ящики свої банки з грошима. Навіть на мене уваги не звернула. Ну, я їй просто від порога: «А що це ви робите?» Так вона аж підскочила: «Геть звідси! Не твоє діло!» — верещить. А я їй так спокійнесенько: «Як це — не моє? А може, я допомогти вам прийшов? Нелегко ж літній жінці отаку купу грошей самій тягнути в Товариство по охороні природи». Тут її аж заціпило!

«Яка природа?! Яке Товариство?!» — верещить. А потім: «Хто тобі сказав таку дурницю?!» А я їй: «Записочку вашу бачив, мовляв. „Заповіт“ називається». Вона — до шухляди і давай звідти викидати геть усе. Зрозуміло, папірця там вона не знайшла. Що тут почалося!.. Вона, мов риба на березі, хапала ротом повітря, махала руками, наче вітряк, а тоді коліна в неї підігнулись, і вона сіла на підлогу. Чесно кажучи, я не на жарт злякався — ще дуба вріже стара! Приніс їй склянку води. Цокаючи зубами, Ізольда зробила кілька ковтків, притихла, а потім замогильним голосом питає: «Де-е папіре-ець?..»

Я й сказав, що у Крутивуса.

Бачили б ви, як вона побивалася!

А поки вона рюмсала та ридма ридала, я, щоб затягти час до приходу Крутивуса, розказав Ізольді про яєчко з Мінімаксом.

Вона як наскочить на мене!

«Ану, повтори, вражий сину! — кричить. — Ану повтори!»

Я й повторив.