Читати книгу - "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків"

— Ну хіба мені потрібні оті гроші, що я у вас виманюю? Та нізащо в світі! Але батько — ви ж знаєте! — ніяк не кине пити, от і ганяє мене на всякі заробітки, щоб йому гроші добував, — Петько опустив голову й гірко схлипнув.

— А ти не давай! — вихопилося в Мінімакса.

— Еге ж, не давай! Так він тоді мені я-ак дасть!

— Треба поговорити з Крутивусом, — запропонувала Лізка. — Нехай побалакає з твоїм батьком.

— Уже балакав, — махнув рукою Петько. — Батько весь час обіцяє кинути, а потім знов починає… Ну що, берете мене до своєї компанії? Я таке знаю про Ізольду, таке-е!

— Без тебе знають, — стріпнув крилами Креня.

— Може, й знають, та не все, — заперечив Петько. — От, скажімо, про банки: що там у неї?

— Гроші, — кинув зневажливо Креня.

— А синуля її чим займається?

— Дурить людей!

— А от і не тільки! — зрадів Петько. — Він постачає матусі яйця — сотнями!

— Ну то й що? — не зрозумів Креня.

— Ага, я ж казав, — не знаєте! — переможно усміхнувся Петько Психолог. — А я все вистежив, поки тинявся без діла. Так-от, щоб знали: ніякі в неї не свіжі яйця, а звичайні магазинні. У неї весь холодильник ними забитий: Бобчик привозить, коли по квіти приїздить. Ночами вона змиває з них нашатирем штампи, підігріває трохи, а тоді продає, як щойно знесені, тепленькі, уп’ятеро дорожче! А назбирає пачку грошей — і в банку!

— Про банки ми вже чули, — перебив Креня. — А таке ти бачив? — Птах видобув з-під крила пом’ятий папірець і поклав його перед Петьком.

Друзі схилилися над папірцем, і Олег вголос прочитав… заповіт Ізольди!

— Звідки це? — здивувався Олег.

— Я роздобув! — гордо повідомив Креня.

— Стривайте, — раптом перервав розмову Мінімакс, який досі мовчав і про щось зосереджено думав. — Здається, я зрозумів, як потрапив до вас!

Всі обернулися до нього.

— Мабуть, яйце, в яке перетворився мій попередник, потрапило разом з іншими яйцями до Ізольди, а вона й продала його вам!

— Точно! — підскочив Олег, та враз спохопився: — Але ж на шкаралупі зоставався штамп. Чому вона його не змила?

— Дивак, — усміхнувся Мінімакс, — ти ж бачив, що штамп не змився навіть в окропі! Мабуть, Ізольда подумала, що ви не помітите, — от і підсунула вам яєчко із штампом! Не пропадати ж добру.

Олегові стало трохи прикро, що його так ошукали. Але ж завдяки цьому випадку вони зустрілися з Мінімаксом! Заради цього можна знехтувати образою.

Раптом Креня спитав:

— А як же твоє яйце попало до Ізольди?

Всі знов глянули на дракончика.

— Сам не знаю, — розвів передніми лапками Максик, та враз ляснув себе хвостом. — Здогадався! Мій попередник приземлився десь поблизу, а коли відчув, що починає ставати яйцем, почав шукати затишок — і набрів на курник Ізольди.

— Так, напевне, й було, — погодилися всі, бо інших пояснень не знайшлося.

— А що робити з оцим? — показав Петько на заповіт.

— Треба поспішати, — заметушився Креня. — Ізольда може помітити, що папірець зник: я його витяг крізь задню стінку шухляди, яка відвалилась, — і переховає гроші в інше місце.

— Я її затримаю, — запропонував Петько, — а ви біжіть до Крутивуса.

— Домовились! — кинув Олег. — І ти, Креню, з нами.

— Нізащо! — жахнувся птах. — Тільки не я! — Він усе ще побоювався міліції.

— Тоді я з Кренею гайну до озера, — запропонувала Лізка. — Познайомлю його з Максимом та й Максика скупаю: онде він весь у пилюці. А Олег нехай біжить до Крутивуса.

Всі погодилися з малою, і вже за мить кожен мчав у своїх справах.

Над озером стояла вечірня тиша. На Лізку, Креню та Мінімакса війнули духмяні пахощі лугових трав. Вода в озері ледь сріблилася, і раз по раз у маленьких чорних, наче полакованих, хвильках спалахували відблиски перших зірок, що вже засвічувались на небі.

Ліза підбігла до Максимового куреня.

— Оце так гості! — вийшов з куреня аспірант-сторож разом із щасливим Рексом, який уже встиг полюбити нового хазяїна. — Ну, що новенького?

Перебиваючи один одного, друзі розказали Максимові про все, що сталося в селі.

— Діла-а! — тільки й мовив Максим, вислухавши їх. — Що ж, я з радістю залишу в себе Креню. Гадаю, ми з ним