Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

як його батько, милий старий добродій з залізним характером і твердою волею, вигнав сина в двадцятирічному віці з дому, не давши ні цента на дорогу, і навіть викреслив його ім’я з родинної Біблії. Після чого безпутний син подався до Каліфорнії під час золотої лихоманки 1849 року, а звідти до Південної Америки й Куби, і те, чим він там промишляв, теж не додавало йому честі. Бійки через жінок, кілька поєдинків, контрабандне постачання зброї повстанцям у Центральній Америці - все це були складові частини його кар’єри, та найдужче з усього того вжахнуло атлантців, що він став ще й професійним картярем.

На всю Джорджію навряд чи знайшлася б хоч одна родина, серед членів якої не було, на превелику прикрість, картяра, котрий міг просадити в карти всі гроші, будинок, землю й рабів. Але то була зовсім інша річ. Чоловік міг програтися до руб’я на плечах і все-таки залишався джентльменом, а от професійний гравець - цей завжди був чимось чужорідним у південському товаристві.

І якби не війна, коли пішло шкереберть багато яких раніше усталених понять, і не послуги Рета урядові Конфедерації, в Атланті його не пускали б навіть на поріг. Але тепер і найморальніші ригористи відчували, що в ім’я патріотизму вони мусять стати більш терпимі. Люди сентиментальнішого складу схилялися до думки, що паршива вівця з Батлерової родини розкаялась у непутящому минулому й пробує спокутувати свої колишні гріхи. І надто жінки вважали за свій обов’язок підтримувати цей погляд, тим паче що йшлося про такого хороброго проривни- ка блокади. Тепер-бо вже всі розуміли, що від уміння мореплавців пробиватися крізь блокаду доля Конфедерації залежить не меншою мірою, ніж від мужності солдатів на фронті.

Оповідали, що капітан Батлер - один з найкращих лоцманів на Півдні, що він безоглядно сміливий і має залізні нерви. Зроду чарлстонець, він знав кожну затоку й вузину, кожну обмілину й скелю на узбережжі Кароліни біля Чарлстона і так само вільно почувався у водах Вілмінг- тонського порту. Він ні разу не втратив судна й не був змушений викинути вантаж за борт. На початку війни він з’явився невідомо звідки, маючи досить грошей, щоб придбати невелике швидкохідне суденце, а тепер, коли доставка товарів крізь блокаду давала прибуток у дві тисячі відсотків, став власником уже чотирьох суден. Він мав досвідчених лоцманів, платив їм добре, і вони, під прикриттям ночі вивівши судна з Чарлстона й Вілмінгтона, везли бавовну до Нассау, до Англії чи Канади. Текстильні фабрики в Англії стояли без роботи й робітники терпіли голод, тож кожен, хто прорвався крізь блокаду північанського флоту, міг правити яку завгодно ціну в Ліверпулі. А Батле- ровим суднам навдивовижу щастило - і тоді, коли вони вивозили бавовну Конфедерації і коли приставляли військове спорядження, якого Південь так гостро потребував. Тож атлантське жіноцтво мало підстави багато що забути й простити такому сміливцеві.

Та й зовні він був примітною постаттю, і, побачивши його, люди навіть оглядалися. Тринькав він гроші, не рахуючи, їздив верхи на норовистому огирі й носив наймод- ніше вбрання від найкращих кравців. Уже цього останнього вистачало, щоб його вирізняти, бо на той час уніформи військових були добряче-таки приношені й обстріпані, та й цивільний одяг, не виключаючи святкового, мав сліди лагодження, хоч і як непомітно намагалися це робити, і світив латками. Скарлет здавалося, що вона ні в кого ще не бачила таких елегантних штанів, як у Батлера - ясно- брунатного кольору, картатих, у чорну й білу клітинку. Жилети його теж були невимовно гарні, надто ж один - білий, муаровий, розшитий дрібненькими пуп’янками троянд. І ходив він у цьому вбранні з елегантною недбалістю, наче зовсім не усвідомлюючи, яке воно ошатне.

Мало хто з дам міг протистояти його чарам, коли він до них вдавався, і кінець кінцем навіть місіс Меррівезер склала зброю і запросила Рета Батлера на обід у неділю.

Мейбел Меррівезер мала взяти шлюб зі своїм маленьким зуавом, коли той приїде в найближчу відпустку, і щоразу на думку про це гірко плакала, бо ж намріяла собі, що на весіллі буде доконче в сукні з білого атласу, тоді як дістати цієї тканини неможливо було в усій Конфедерації. Та й позичити сукню з білого атласу не було де - всі вони давно пішли на бойові стяги. Марні були патріотичні зусилля місіс Меррівезер, яка пробувала переконати дочку, що домоткана сукня - найвідповідніша для нареченої конфедерата. Мейбел затялася мати атласну. В ім’я священної Справи вона ладна була, і навіть охоче, відмовитись від шпильок для волосся, й гудзиків, і модних черевичків, і тістечок, і чаю, але тільки не від атласної весільної сукні.

Почувши про це від Мелані, Рет Батлер привіз з Англії скількись там ярдів блискучого білого атласу разом з мереживною вуалькою і вручив Мейбел як весільний подарунок. Здійснив він цю процедуру в такий спосіб, що годі було й думати про якусь оплату, а Мейбел атлас так врадував, що вона мало не цмокнула дарувальника у щоку. Місіс Меррівезер розуміла: приймати такий коштовний подарунок, та ще й у вигляді тканини на сукню, цілком суперечить правилам доброго тону, але не знайшлась як відмовити, коли Рет у вельми квітчастих висловах запевнив її, що хоч би й яке було вбрання, воно не досить гарне для нареченої “одного з наших воїнів-героїв”. Отож місіс Меррівезер запросила Рета Батлера на обід, подумки вирішивши собі, що така поступка більш ніж покриває вартість дарунка.

Але Батлер не тільки забезпечив Мейбел атласом на сукню, а й дав кілька цінних порад щодо того, як її пошити. Він пояснив, що цього сезону в Парижі модні криноліни ширші, ніж раніше, а спідниці - коротші, і поділ у них без оборок, а має зубчасті фестончики, з-під .яких проступають оторочені нижні спідниці. Крім того, він зазначив, що зовсім не помічав на вулицях панталонів, отже, можливо, вони вже “вийшли з ужитку”. Згодом місіс Меррівезер звірилася місіс Елсінг міркуванням, що якби вона підтримала ту розмову, він би, чого доброго, розписав і те, яка у парижанок білизна.

Якби не безперечно мужня постава капітана Батлера, то його здатність запам’ятовувати найменші деталі жіночих суконь, капелюшків і зачісок засудили б як гідну жалю жіночність. Дами завжди почували себе якось незручно, коли засипали його розпитами про останню моду, але ж і вибору вони не мали. Як моряки, викинуті аварією на безлюдний острів, стають відірваними від світу, так і жінки були відірвані від світу моди,