Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

— Єдина наша перешкода — це капітан Блад,~— сказав він. — Дівчина кохає його.

— Ви з глузду з'їхали? — вигукнув Бішоп.

— У вас, мабуть, є всі підстави прийти до такого висновку, — з сумом у голосі зауважив його світлість, — але я при своєму розумі і кажу так тому, що знаю про це.

— Знаєте?

— Арабелла сама призналася мені в усьому.

— Яка безсоромність! Клянуся богом, я її навчу! — Це говорив рабовласник, який звик учити за допомогою нагая.

— Не будьте дурнем, Бішоп! — Зневага, з якою його світлість вимовив ці слова, вплинула на полковника більше, ніж будь-які доводи. — Дівчину з характером Арабелли не переконаєш ніякими погрозами. І коли ви не хочете назавжди зруйнувати мої плани, то повинні тримати язик за зубами і зовсім не втручатися в цю справу.

— Не втручатися?! Боже мій, а що ж робити?

— Послухайте, чоловіче! У Арабелли твердий характер. Я певен, що ви ще не знаєте своєї племінниці. Поки буде живий Блад, вона його чекатиме.

— А якщо Блад загине, то вона схаменеться?

— Ну от, тепер ви, здається, починаєте міркувати правильно, — похвалив Бішопа лорд Джуліан. — Це перший і необхідний крок на шляху до нашої мети.

— Ми маємо повну можливість досягти її! — вигукнув Бішоп з ентузіазмом. — Війна з Францією скасовує всякі обмеження щодо Тортуги. Враховуючи держані інтереси, ми можемо напасти на Тортугу. А здобувши там перемогу, ми заслужимо подяку нового уряду.

— Гм-м! — протягнув лорд Джуліан і, замислившись, сіпнув себе за губу.

— Я бачу, вам усе ясно, — грубо розсміявся Бішоп. — Так уб'ємо двох зайців одним пострілом, га? Ми вирушимо прямо в барліг до цього негідника, перетворимо Тортугу на купу руїн і захопимо проклятого Блада під самісіньким носом у французького короля.

Через два дні, тобто місяцю через три після того, як «Арабелла» вийшла з Порт-Ройяла, вони знову вирушили полювати на капітана Блада, взявши з собою всю ескадру і кілька допоміжних кораблів. Арабеллі й іншим дали зрозуміти, що вони збираються вчинити напад на французьку частину острова Гаїті, оскільки тільки така експедиція могла виправдати полковника Бішопа, який у цей тривожний час залишає Ямайку. Почуття обов'язку, безсумнівно, повинне було б міцно утримувати його в Порт-Ройялі, та це почуття розчинилося в ненависті — найбезпліднішому і найсильнішому з усіх почуттів. Першої ж ночі губернатор у величезній каюті «Імператора» — флагманського корабля ескадри віце-адмірала Крофорда — нализався, як хлющ, утішаючись думкою про близький кінець кар'єри капітана Блада.

А приблизно за три місяці до того, як полковник Бішоп вирушив з ескадрою на Тортугу, корабель капітана Блада, гнаний сильними північними вітрами, кинув якір у оточеній високими скелями гавані Тортуги. Прибув він на два дні раніше, ніж фрегат, який перед ним вийшов із Порт-Ройяла під командуванням Вольверстона. В душі Блада клекотіло пекло.

В цій затишній стоянці Блада чекали чотири кораблі його ескадри з командою в сімсот чоловік, з якими він розлучився під час шторму біля Малих Антільських островів. Пірати почали вже серйозно турбуватися про долю Блада, тому вони з великою і щирою радістю вітали прибуття «Арабелли». На честь капітана Блада гриміли салюти з гармат, кораблі були прикрашені прапорами. Все населення міста, розбуркане шумом у гавані, висипало на мол; величезний натовп чоловіків і жінок усіх віросповідань і національностей зібрався тут, щоб привітати уславленого пірата.

Блад зійшов на берег, можливо, тільки для того, щоб задовольнити цікавість людей, які з нетерпінням чекали його появи. Що ж до нього, то він не мав ніякого бажання говорити. На його обличчі застигла невесела посмішка: як тільки прибуде Волверстон, то весь цей грім захоплення його славою перетвориться на прокляття.

Блада зустріли капітани Хагторп, Крістіан, Ібервіль і кілька сот піратів. Він обірвав їх привітання, а коли вони почали набридати йому своїми запитаннями щодо того, де він барився, Блад запропонував їм дочекатись Волверстона, який зможе повністю задовольнити їхню допитливість. Відбившись від своїх надокучливих підлеглих, Блад проштовхався крізь строкату юрбу з моряків усіх рангів, плантаторів та галасливих торговців — англійців, французів і голландців, юрбу з піратів, що були колись мисливцями на острові Гаїті, і піратів-професіоналів, лісорубів та індійців, мулатів — торговців фруктами і негрів-рабів, виряджених жінок легкої поведінки із Старого Світу та інших представників роду людського, які перетворили Кайонську набережну на свого роду Вавілон.

Насилу вибравшись із такого натовпу, капітан Блад попрямував до красивого будинку мосьє д'Ожерона, щоб засвідчити пошану своїм друзям — губернаторові і його сім'ї.

Спочатку пірати зробили поспішний висновок, що Волверстон повинен прибути вслід за Бладом з якимсь рідкісним військовим трофеєм але згодом з борту «Арабелли» почали просочуватися інші чутки, які викликали в піратів подив і збентеження. Правда, почасти з відданості до свого капітана, почасти тому, що в порушенні вірності були винні якоюсь мірою і вони, рядові моряки з екіпажу «Арабелли», які самі добре не зрозуміли, що в дійсності сталося, команда протягом двох днів до повернення Волверстона була стримана в розмовах із своїми тортузькими друзями. І все ж цієї стриманості не вистачило, щоб перешкодити поширенню тривожних чуток і дивовижних історій про ганебні (з точки зору піратів) вчинки капітана Блада.

Обстановка на березі була настільки напруженою, що коли б на цей час не нагодився Волверстон, можливо, стався б вибух. Ледве встиг корабель старого вовка кинути якір у гавані, як усі кинулися до нього за поясненнями, по які вони вже зібралися йти до Блада.

У Волверстона було тільки одне око, але й ним одним він бачив значно більше, ніж інші бачать двома. І хоч голова старого вовка, майстерно пов'язана червоно-зеленим тюрбаном, уже вкрилася сивиною, серце його було молодим, і велике місце в ньому посідала любов до Пітера Блада.

Ще коли корабель Волверстона огинав скелястий мис, на якому розташувався форт, старий вовк угледів