Читати книгу - "Хрещений Батько"

Він ще почувався нетвердо, але здебільшого від шокуючого переляку, що скував перед тим його тіло. Незважаючи на цілу зливу тяжких ударів, Карло не мав серйозних ушкоджень. Коуч провів його за руку до підсобки кондитерської крамниці і поклав на обличчя лід: хоча відкритих ран і крові не було, але воно все набрякло від синців і садин. Страх уже минав, Карло замлоїло від пережитого сорому, і він почав блювати. Коуч нахилив голову Карло над зливальницею, підтримуючи його, неначе п'яного, а потім допоміг піднятися в квартиру і вклав на ліжко. Карло так і не помітив, що Саллі Регс кудись зник.

А Саллі Регс пішов на Третю авеню доповісти Рокко Лампоне про те, що трапилося. Рокко холодно вислухав повідомлення і своєю чергою подзвонив капореджіме Пітеру Клеменці. Той невдоволено пробурчав:

— Ох, цей мені клятий Сонні з його скаженою натурою. — Однак його палець передбачливо натиснув на вилку телефону, так що Рокко не почув тієї репліки.

Клеменца подзвонив на Лонг-Біч і розповів Томові Хейгену. Той хвильку помовчав, а потім сказав:

— Вишли негайно своїх людей на машинах на дорогу до Лонг-Біч. Про всяк випадок — ану ж Сонні попаде в пробку або в яку подорожню пригоду. Він, як роздратується, зовсім забуває про обережність. Можливо, наші друзі з протилежної сторони вже прочули, що він у місті. Треба стерегтися.

Клеменца, роздумуючи, зауважив:

— Поки я вишлю кого-небудь на дорогу, Сонні вже буде вдома, Татталья також нічого не встигнуть.

— Не знаю, — терпеливо відповів Хейген, — але як станеться щось на дорозі, то це затримає Сонні. Отже, постарайся зробити все, що можеш.

Лаючись сам до себе, Клеменца подзвонив Рокко Лампоне і наказав йому вислати кілька людей на дорогу, що веде до Лонг-Біч. А сам пішов до свого улюбленого «Кадилака» і з трьома охоронцями, яких тепер було приставлено до його дому, через міст «Атлантік-Біч-брідж» поїхав у напрямку Нью-Йорка.

Один з неазартних клієнтів, що затримався біля кондитерської крамнички, був вивідувачем «родини» Татталья і зразу ж подзвонив своїм людям. Але «родина» Татталья ще не підготувалася до ведення війни, і повідомлення довго мандрувало від зв'язкового по всіх щаблях до капореджіме, а вже той зв'язався з самим ватажком Татталья. Сонні Корлеоне щасливо дістався до батькового будинку на Лонг-Біч, якраз вчасно, щоб потрапити під батьківський гнів.

Розділ 17

Війна 1947 року між «родиною» Корлеоне і союзом п'яти інших «родин» виявилася збитковою для обох сторін. До ж її ускладнював ще й тиск з боку поліції, яка будь-що намагалася розкрити справу про вбивство капітана Маккласкі. Лише у виняткових випадках керівники департаменту поліції дозволяли собі знехтувати політичними силами, що опікували незаконні тоталізатори та інші темні підприємці на, але цього разу політичні діячі виявилися такими ж безпорадними, як генеральний штаб армії, яка вдарилась у грабунки і польові офіцери якої відмовляються виконувані накази.

Втрата протекції з боку політиків не так сильно вдарила по «родині» Корлеоне, як по інших «родинах». Угруповання Корлеоне отримувало більшість прибутків від азартних ігор, і його інтереси найбільше потерпіли в тих місцях, де люди «родини» працювали на вулиці. Вони попадалися підісланим поліцією провокаторам, обхідників хапали і приставляли в поліцію. Поліція навіть винюхала деякі з «банків» і зробила нальоти, заподіявши чималих збитків. «Банкіри», немалі тузи в своїй сфері, скаржилися капореджіме, а ці останні винесли їхні скарги на родинну раду. Але нічим можна було зарадити. «Банкірам» наказали тимчасово припинити операції. У найприбутковішому районі — Гарлемі передоручили цей бізнес «диким» негритянським агентам, перед якими поліція була майже безсила, бо вони діяли дуже розкидано й хитро.

Після смерті капітана Маккласкі деякі газети надрукували матеріали про його зв'язки з Солоццо. Опублікували докази того, що невдовзі перед загибеллю капітан отримав великі гроші готівкою. Всі ці повідомлення організував Хейген. Департамент поліції відмовився потвердити або спростувати ці повідомлення, однак вони зробили свою справу. Через поліцейських вивідувачів і тих полісменів, які щомісяця отримували платню від «родини», в поліції розпустили чутки, що Маккласкі був нечесним офіцером. Річ не в тому, що він брав гроші, чи то «чисті» хабарі, в цьому не було нічого незвичайного. Але ж він брав якнайбрудніші гроші — за покриття вбивств і за торгівлю наркотиками. А моральний кодекс поліції цього не вибачав.

Хейген знав, що полісмен по-своєму дуже дивно вірить у закон і порядок. Він вірить їм більше, ніж публіка, котрій він служить. Адже закон і порядок — це те чудо, що надає йому сили й могутності, якою він дорожить так само, як майже всі люди дорожать своєю силою. І в той же час він завжди відчуває певне невдоволення публікою, котрій служить. Адже вона водночас є і його підопічним і його здобиччю. Як підопічні, люди невдячні, вимогливі, набридливі. Як здобич — вони хитрі, небезпечні й підступні. І тільки-но хто попадає полісменові в лабети, як та сама суспільна машина, що її полісмен захищає, пускає в хід всі свої сили, щоб позбавити полісмена належної йому винагороди. Політикани залагоджують махінації, судді виносять м'які присуди, засуджують умовно найнебезпечніших злочинців. Губернатори штатів і президент США дають їм цілковите помилування, якщо тільки найшановніші адвокати не зуміли ще раніш вигородити їх. З часом полісмен набуває досвіду. А чому, власне, не брати платні, яку йому пропонують оті бандити? Адже гроші йому потрібні більше, ніж будь-кому. Чого б це його діти не мали ходити до коледжу? Чого б це його жінці не вільно було купувати собі одяг у дорогих магазинах? А хіба йому самому завадить під час зимової відпустки засмагнути у Флориді? Адже він як-не-як важить власним життям, а це вам не жарт.

Але, як правило, полісмен не хоче брати брудних хабарів. Він згодиться взяти гроші від букмекера й не боронитиме йому робити своє діло. Не відмовиться від грошей, запропонованих водієм, який не любить сплачувати штраф за порушення правил руху. За винагороду він дозволить повіям провадити своє ремесло. Це все чади, притаманні людській натурі. Але він, звичайно, не стане брати хабара у продавця наркотиків, озброєного грабіжника, ґвалтівника, убивці та інших тяжких кримінальних злочинців. На його думку, ці люди підтинають саму суть його влади — тому він не може терпіти їх.

Вбивство капітана поліції майже рівнозначне царевбивству. Та коли стало відомо, що Маккласкі наклав життям, перебуваючи в компанії з відомим розповсюджувачем наркотиків, коли