Читати книгу - "Рогнеда"

Ось тоді під час розкопок були знайдені саркофаги, що, на думку Петра Могили, належали князеві Володимиру і його жоні Анні. Незрозуміло тільки, чому з поховання було взято один лише череп князя, що був перепохований в церкві Спаса на Берестовому. Згодом череп перенесуть до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Всі інші останки були поховані в Софійському соборі. (За іншими даними, «десь зариті».) У своєму заповіті Петро Могила обіцяв тисячу злотих на відновлення святині.

Десятинну церкву так досі й не відновили. І навряд чи вона вже коли відродиться. На її місці зберігся лише церковний фундамент.

У XIII столітті під час розкопок на місці Десятинної церкви було виявлено мармурове віко від саркофагів – одне й друге. З написами грецькою мовою. І різними різьбленими прикрасами. Будівельники, які там працювали, збили ці прикраси для виготовлення фарб, а самі кришки знов закопали в землю, навіть не позначивши місця на плані.

Історик Карамзін наголосив, що це – останні дані про саркофаги Анни та Володимира. На той час це було так. Але в кінці 30-х років, коли знову проводили розкопки на місці Десятинної церкви, під підлогою був знайдений сховок з осколками біломармурових покришок. Тоді ж було встановлено, що раніше їх прикрашали хрести і барельєфи, схожі на ті, що прикрашають саркофаг Ярослава Мудрого.

Це він так, коли з ким знайомився (правда, це траплялося рідко, бо він жив самітником), відрекомендовувався: Василь Васько з Вишгорода – художник і рибалка. Принаймні так він відрекомендувався мені, коли ми вперше знайомились – гай-гай, коли то було!

Рибалкою він був затятим. Ніхто не знав так досконало життя і звички дніпрових риб, як він, тож так вправно їх ловив. «Навіть тоді, коли й кльову не було», – дивувалися інші майстри вудок. Коли він із човника свого висаджувався, всі збігалися подивитися на його улов: в’язі, краснопери, плітка, карасі, лини, щуки… З улову собі він, як правило, залишав рибину-другу, а решту роздавав – сусідам, знайомим і незнайомим. Іншого такого рибалки, як він, Василь Васько, навіть у Києві, матері городів руських, не було. Рибалка його, врешті-решт, і погубила.

Але про це потім.

Вишгород «не дотягнув» до Києва всього лише якихось 8 км.

Сьогодні – це місто районного значення Київської області, адміністративний центр Вишгородського району, що на правому березі Дніпра (від Києва – це вгору, чи то пак, вище, звідси й назва), на Київському водосховищі, що його іноді називають ще морем; населення 27 251 житель (дані за 2011 р.).

Уперше Вишгород згадується за 946 рік: «Бе бо Вишегород град Вользин (Ольжин)». Він був уділом княгині Ольги, святої і рівноапостольної, її улюбленим місцем за Києвом, на облаштування якого вона витратила багато часу.

Вишгород згадує Костянтин Багрянородний, як одне зі значних міст. Поселення виникло на високому горбі, було добре захищене і слугувало форпостом Києва з півночі – біля нього переправлялися через Дніпро, якщо йшли на Київ з боку Чернігова (або з Києва до Чернігова).

Під 980 рік зазначається, що у Вишгороді Володимир утримував 300 наложниць.

Звідтоді й аж до занепаду Київської Русі хто тільки не княжив у маленькому Вишгороді, колишній вотчині княгині Ольги: Ярослав Ізяславич, син Володимира Мономаха Мстислав, його син Всеволод, потім вельможа Тудор, за ним вокняжився Вячеслав Володимирович; Юрій Долгорукий посадив у Вишгороді сина свого Андрія. Це він того ж року поїхав із Вишгорода у Владимир-на-Клязьмі, не забувши прихопити з собою чудотворну ікону Вишгородської Богоматері із жіночого Богородичного монастиря – нині ця викрадена високопоставленим крадієм ікона зветься Владимирською Богоматір’ю. Потім княжив Мстислав, який нищівного удару завдав військам Андрія Юрійовича; з десяток літ князем Вишгорода був Давид Ростиславич, який там і помер. Хто потім урядував, невідомо, але 1218 року згадується вишгородський князь Ростислав Рюрикович. Під час самостійного удільного періоду (був і такий в історії Вишгорода), місто було оточене валами та насипами, захист його був значно зміцнений і недарма – під стінами Вишгорода клекотіло чимало битв; тричі його намагалися взяти самі тільки половці – в 1093, 1136 і 1146 роках.

Під час нашестя Батия у 1240 році місто разом з Києвом було піддане жахливим спустошенням та руйнаціям. І звідтоді припиняються його згадки в літописах. Тільки гори щебеню від кам’яних будівель та високі земляні вали і кургани-могили нагадували про колишній Вишгород.

У 1523 році на його місці було бідне і майже безлюдне селище, приписане до Межигірського монастиря. Згодом Вишгород згадують, як «замок над Бористеном», на той час воно вже захищене містечко.

На початку XX століття навколо міста почали з’являтися цегляні заводи. Під час останньої світової війни гора, на якій здіймалася церква Святого Василя, і прилеглі до неї території були окуповані фашистами, які залишили після себе мінні поля. Багато мін плавало на