Читати книгу - "Рогнеда"

І вони дали Ярославу військо.

І почалася боротьба Ярослава – часом і кривава – з братами за владу.

Під час міжусобиці були вбиті сини Володимира княжичі Борис та Гліб.

За ними настала черга Святослава. Як записав Нестор, «Святополк же окаянний і злий убив Святослава… І став думати: «Коли переб’ю всіх братів своїх, буду один володіти Руською землею».

Святополк, за повідомленням літопису, за рік 1018 – умовив свого тестя, польського короля, виступити проти Ярослава, який на той час вже було посів великокнязівське крісло. Ярослав виступив назустріч нападникам і зустрів їх на Західному Бузі. Але йому в тій битві не пощастило, він зазнав поразки і з невеликим загоном дружинників утік до Новгорода.

Святополк з польським військом увійшов до Києва.

Ярославу виповнилося приблизно десь сорок років, і він, усе зваживши, вирішив почати заново боротьбу за верховну владу, за батьків престол.

В останні місяці 1018 року все склалося ніби на користь Ярослава. Принаймні Святополк Окаянний полаявся з тестем, Болеслав зі своїм військом подався до Польщі. Ярослав вирішив з цього скористатися, швидко зібрав у Новгороді достатню силу і взимку 1018–1019 року, як повідомив Нестор, «пішов на Святополка, і втік Святополк до печенігів». По весні 1019 року, зібравши орду печенігів, Окаянний востаннє напав на Київ.

Нестор:

«Ярослав зібрав силу воїнів і пішов йому назустріч. На сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного, рубились і сходились тричі, так що низинами текла кров. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг». «Ярослав же, – урочисто підсумував свою розповідь Нестор, – сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий».

І буде врочисто записано до літописів:

«Ярослав же сів у Києві на столі отчім».

Русь була розорена чотирирічною братовбивчою війною між нащадками Володимира. До всього ж Київ зазнав лиха від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярослав відбудував країну і Київ у першу чергу, зміцнив західні рубежі країни, відвоював у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, відбив агресивних ятвязьких князьків.

За Ярослава було покінчено з печенізькими ордами. Року 1036-го печеніги обступили Київ, Ярослав дав їм вирішальну битву. Нестор писав: «Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали, куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають невідомо де, до нинішнього дня».

Звідтоді печеніги назавжди відкотилися від руського порубіжжя і більше на Русь не нападали.

«Коли спробувати уявою історика відтворити неповторний образ Києва часів Ярослава Мудрого, то перед нами постане величне місто з прекрасними будовами: пишними княжими палацами, просторими боярськими хоромами, чепурними будинками городян, над якими височіли розкішні храми – Десятинна церква, Софійський собор, монастирі Георгія та Ірини, церква Василя та ін. Стольний град Русі був оточений велетенськими укріпленнями, у яких було прорізано кілька вражаючих уяву воріт: Золоті з церквою Богородиці на вершечку, а також Софійські, Лядські, Печерські. Слава Києва тієї пори лунала не лише на Русі, а й на Заході. Знаменитий германський хроніст XI ст. Адам Бременський назвав Київ окрасою Русі й навіть суперником самого Константинополя» (М. Ф. Котляр. Історія України в особах. Давньоруська держава).

Правління Ярослава Мудрого вже в наші дні буде визнано за один з найблискучіших періодів в історії Київської Русі. «Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження Давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, – пишуть автори праці «100 найвідоміших українців» (Київ, 2002) – метою Ольги і Володимира – прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці.

Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов’янських народів протягом усіх наступних століть.

За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи».

(Про те, як син Володимира і Рогнеди Ярослав на прізвисько Кульгавий, ставши Мудрим, виводив Русь з-поміж передових держав Європи, – наступний роман автора. Друга частина дилогії про славні часи Київської Русі.)

Наприкінці 1240 року дикі орди хана Батия, захопивши Київ, зруйнують Десятинну церкву, під руїнами якої назавжди залишаться багато киян, останніх захисників стольного граду Русі. Починаючи з XVII століття, вестимуться розкопки на руїнах Десятинної – впродовж століть і століть. Біля неї розкопають руїни княжих палаців та жител бояр, ремісничі майстерні, численні поховання IX–X століть.

Перші розкопки руїн храму були проведені у 1635–1636 роках за ініціативою митрополита Петра Могили, який і збудував над південно-західним краєм прадавнього храму невелику церковку