Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Олександр читав про різні секти та культи – журнал «Справжні історії сучасної Америки», що безкоштовно приходив у головний офіс, розповідав про них усе й навіть більше. Про посвячення, коли новоприбулим відрізають мізинці, та про щотижневі ритуали спарювання з тваринами, а ще – про одержимих, які ставали святими через кровопускання. Історії були моторошними, і Олександр зовсім не хотів стати героєм однієї з них. Але хоч убий – не міг пригадати, чи в його нового друга Джона всі мізинці на місці.
Тому, коли презентабельне середмістя Нью-Йорка змінилося спершу на нейтральний Даунтаун, а згодом на напівкримінальний Вів’єн-Роуд, Олександр удесяте задумався, а чому він, власне, продовжує йти за незнайомим афроамериканцем у якісь хащі? Тільки тому, що той випадково знає українську мову? Та будь-хто може знати українську мову! Коли Союз луснув, бризки розкинули українців по цілому світі. І не всі вони були білими та пухнастими. Крім того, Олександр знав, що якраз основна частина цих емігрантів розхитала свою країну й готова була розхитувати інші.
Вони зупинились перед одним із гаражів біля старих дерев’яних котеджів. Джон відкрив двері-завіси та зник усередині. Олександр застиг перед порогом. Бажання заходити всередину в нього не було. Однак цього й не знадобилося: хвилину потому Джон вийшов.
– Це тобі, – сказав він, протягнувши Олександрові розмальований лист паперу.
– Що це?
– Ти.
Чоловік у костюмі дивився з панорамного вікна на яскраві вогні нічного міста, і в блискучому склі відбивалось його задумливе обличчя. Обличчя Олександра Шипалка.
9Його звали Джон, і що більше він розказував про себе, то більше заповнювалась пустка всередині Олександра. Він раптом відчув, що з часу Бистриці в його житті так і не трапилося жодного друга. Та що там друга – за всі ці роки в Америці він так і не знайшов нікого, з ким можна було поговорити. Цією людиною міг стати батько, але той спалив перед сином усі мости. Хоча все, що було так потрібно злому на весь світ підліткові, – це озвучити свої проблеми, щоб усвідомити, що в нього немає проблем. Олександр слухав Джона, його історію і його філософію, і відчував, як щось відбувається з власною душею. Як вона стає цілісною.
Джон народився й більшу частину життя прожив у Бронксі. Батько був колишнім військовим, «вирішував проблеми» на районі. Постійно брав участь у якихось бандитських розбірках, і коли приходив додому, то малому Джону завжди приносив пістолетні гільзи, які пахли порохом. Мама – баптистка з міцним характером і принципами – часто влаштовувала сварки через такий спосіб життя. Батько помер, коли Джону виповнилося десять. Дурна куля під час не менш дурного розподілу влади.
Після цього вони переїхали у Квінс, до маминої сестри. Джон опинився в незнайомому оточенні та був змушений постійно відвідувати церковні богослужіння. Місцева школа виявилася гіршою за ту, куди хлопець ходив у Бронксі. Коли всі дізнавалися, звідки він, – одягали на нього роль забіяки, хоч він таким і не був. Але в пересічній американській школі або ти вмочаєш когось головою в унітаз, або це роблять із тобою. Дуже скоро Джон подружився з Тревісом, задиракою зі старшого класу, і вже за півроку вони пресували молодших, вибиваючи в них кишенькові гроші. Спершу Джон відчував муки совісті, але переконував себе, що це просто світ так влаштований. Зрештою, то лише дрібне хуліганство, кому від цього гірше?
Але згодом ставки виросли. Тревіс познайомив Джона зі своїм старшим братом, Стівеном, і той почав залучати малих до дрібних крадіжок. Обчищали переважно будиночки на околиці, залізаючи через вікна та щілини, куди могли втиснутися лише худі. Півроку потому Стівена зловили на продажі наркотиків, і Тревіс замінив брата. Навіть на свій вік хлопець виглядав малим, зате мав сильні руки, гострий язик і володів умінням постояти за себе. Джон же був розумним, тому з них вийшла хороша команда. Вони брали таблетки, ішли в школу та продавали їх старшокласникам. За це їм перепадало десять відсотків від прибутку.
За кілька місяців Тревіс вирішив підняти тариф до двадцяти процентів. Він зник на тиждень, повернувся весь блідий, але сказав, що про все домовився. Хлопці продовжили продавати наркотики, і справи пішли вгору. Ніхто не міг запідозрити в продажах дітвору, Джон навіть думав про те, щоб відкладати якісь гроші на коледж. А одного разу Тревіс запропонував йому «спробувати товар». Джон відмовлявся, бо бачив, якими ставали ті, кому вони продавали наркотики. Але Тревіс запевнив, що все залежить від сили волі. Він сам уже рік як сидить на таблетках і почувається відмінно. Зрештою, Джон погодився.
Наступні кілька років чоловік не любив згадувати. Його історія виявилась такою ж, як і в усіх. Після одного разу прийшов наступний, потім ще один, і ще, і ще. І ось хлопцеві вже мало таблеток, і він переходить на порошок. Потім йому в руки потрапила радянська військова аптечка, яку бозна-коли і звідки притягнув його батько. Там він знайшов препарат «Тарен» – сильний галюциноген.
Спершу хлопець уживав наркотики таємно, а потім якось закинувся й пішов «на діло». У результаті почав кричати, що небо падає, і битися в істериці. Це привернуло увагу місцевого патруля, і хлопця пов’язали. Мати відправила його в клініку, але грошей у родини не було, тож Джон відбув неповний курс. За два дні його зловили обкуреним при спробі пограбувати місцевий ювелірний магазин із бананом замість пістолета. Охорона швидко нейтралізувала горе-грабіжника та передала поліції. Мамі знову вдалося витягнути хлопця із в’язниці та записати на курси «Анонімних алкоголіків».
Ходити він мусив – мати проводила його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.