Читати книгу - "Дві Вежі"

з моїх однолітків ніхто навіть не намагався наблизитися до Похмурих Гір. Відомі лише розповіді старожилів та невиразні чутки. Безсумнівно одне: перевал поблизу Мінас-Моргула стережуть лиховісні, нещадні сили. Старі люди та мудреці, що досягли глибин пізнання, бліднуть, почувши ім'я Кіріт-Унгол. Долина Моргула вже давно потрапила під владу злих сил. Навіть коли Ворог перебував у вигнанні, а Ітіліен майже цілком належав нам, звідти вже віяло погрозою. Колись там стояв прекрасний, добре укріплений замок Мінас-Ітіль, брат-близнюк нашої столиці. Але ним заволоділи розбещені, безчесні люди. Ворог упокорив їх і взяв на службу ще при своєму першому підвищенні; коли його було вигнано, вони залишилися без справи і без правителя. Говорять, нібито головували на ними нуменорці, що піддалися злу: Ворог подарував їм Персні Влади, і поступово вони перетворилися на примар, жорстоких і безжальних. Після вигнання Ворога вони оселилися в Мінас-Ітілі, розорили і замок, і долину. Здається, там тільки мертві руїни, одначе там оселився нестримний жах. Саме ці дев'ять вождів-примар потай готували повернення свого володаря, а він допоміг їм повернути колишню силу. Дев'ятка вершників виїхала із страшних воріт, і ми не змогли заступити їм дорогу… Не наближайся до їхньої твердині! Там вічно вартує сторожа, котра не відає сну. Не йди через цей перевал, прошу тебе!

— Ти не можеш вказати іншого проходу, а я повинен перевалити через гори, — зітхнув Фродо. — Я ж обіцяв на Раді Мудрих знайти шлях або загинути в пошуках. Якщо відступлю перед останнім та найважчим випробуванням, як подивлюся я в очі людям і ельфам? І чи приймете ви мене в Гондорі з цією ношею, що довела до божевілля твого брата? Які лиха накликало б це на Мінас-Тіріт? Чи не перетвориться він знову на близнюка Мінас-Моргула? [274]

— Цього дозволити не можна!

— Тоді що ж ти порадиш?

— Повір, не знаю. Ти йдеш на вірну смерть і муку. Не міг Мітрандір обрати для тебе саме цей шлях!

— Він загинув, і я змушений користуватися власним розумінням. Мені просто ніколи шукати кращого шляху!

— Тяжка тобі випала доля, безнадійна твоя справа. Ти хоча б пам'ятай мої застереження, не вір Смеагорлу! — Фарамир зітхнув. — Сплелися наші шляхи і знову розходяться, Фродо, син Дрого. Тебе не треба обманювати словами розради. Немає в нас надії зустрітися ще раз. Але з нинішнього дня я назавжди друг твій і твого народу. А тепер відпочинь ще трохи, поки приготують запаси вам на дорогу. Мені дуже цікаво, відкіля цей рибо'щ Смеагорл одержав скарб і як втратив, але я не хочу стомлювати тебе розпитуваннями. Якщо, попри все, ти повернешся у світ живих і нам доведеться перебрати минулі тривоги, сидячи десь на осонні, - тоді вже, будь ласка, розкажи мені все докладно. А поки не настав той день, чи інший, якого навіть чарівний кристал нуменорців не може показати, я нічого не запитую. Прощай!..

Фарамир підвівся з крісла, низько вклонився і вийшов, розсунувши завісу.

Розділ 7 ДО ЗАРІЧНОГО РОЗДОРІЖЖЯ

Фродо і Сем знов прилягли й останні хвилини відпочинку провели мовчки. День уже наставав, люди давно всі були на ногах. За годину гобітам принесли води для вмивання і запросили до столу, приготованого на трьох. Фарамир снідав з ними. Він за цілу ніч не стулив повік і на хвилину, але стомленим не здавався. Підводячись з-за столу після сніданку, він промовив:

— Голод вам у дорозі не дошкулятиме. Ваші запаси вичерпались, і я велів упакувати дещо незайве для блукачів. Відсутність води вам не загрожує, поки не вийдете за межі Ітіліену; не можна пити тільки зі струмків, що стікають з Імлад-Моргула, з місцевості, де панує Жива Смерть. І ось ще: мої розвідники підійшли впритул до Мораннону і принесли дивні звістки: Долина Чорної Брами [275] спорожніла, на шляху ані душі, ані звуку, Безіменний край завмер. Ми не знаємо, чого очікувати, але безсумнівно це будуть грізні події. Поспішайте, поки не пізно. Якщо ви готові, рушайте негайно. Сонце от-от зійде.

Гобітам принесли їхні торби, котрі помітно поважчали, і два міцних ціпки з гладенького дерева, з залізними наконечниками і різьбленими голівками.

— У мене немає для вас гідних дарунків на прощання, — сказав Фарамир, — візьміть ці ціпки. Вони вам стануть у пригоді. Такі ціпки роблять жителі Білих Гір. Ці два підрізали на ваш зріст і заново окували. Вони виготовлені з деревини лебетрона, улюбленого дерева наших майстрів, і мають дивовижну властивість — завжди повертатися до власника. Сподіваюся, у володіннях Тьми вони вас теж не зрадять!

Гобіти урочисто вклонилися.

— Великодушний хазяїне! — промовив Фродо. — Елронд Напівельф пророкував, що на шляху я зустріну сховану в глибинах душі і неочікувану дружбу. І він мав рацію, тому що я не міг навіть мріяти про таку зустріч. От як воно вийшло: з випадкової зустрічі виросла велика удача!

Почали збиратися. З якогось прикомірка привели Горлума; він заспокоївся, але намагався триматися ближче до Фродо й уникав поглядів Фарамира.

— Твоєму провідникові ми зав'яжемо очі, - сказав капітан, — а вам не будемо — думаю, це ні до чого.

Горлум скрипів, сичав і чіплявся за Фродо, коли підійшов солдат з пов'язкою. Фродо попросив:

— Мабуть, зав'яжіть очі нам усім трьом і почніть з мене, інакше Смеагорла не переконати, що в вас немає поганих намірів.

Так, із зав'язаними очима, вони і розпрощалися з печерами Еннет-Аннун. Знову їх повели по коридорах і сходах, знову війнуло їм в обличчя вологою та прохолодою. Спустилися ще трохи, і Фарамир дозволив зняти пов'язки.

— Тут наші шляхи остаточно розходяться, — мовив Фарамир. — Остання порада: не повертайте відразу на схід. Йдіть прямо, так вам вдасться пройти ще багато миль під прикриттям лісу. На захід звідси зустрінуться урвища, досить круті. Тримайтеся їх краю та узлісся. Спочатку можете йти і вдень. Тут поки що все спокійно, Око відвернулося від Ітіліену. Будьте здорові і поспішайте, поки не пізно! [276]

Він пригорнув до себе гобітів, за гондорським звичаєм поклав їм руки на плечі і поцілував у чоло.

— Помисли усіх, хто служить добру, будуть з вами! — мовив він тихо.

Гобіти доземно вклонилися. Фарамир відвернувся і пішов, не озираючись, до двох солдатів, що чекали віддалік. Гобіти завважили, як швидко вміють рухатися ці люди в зеленому: там, де щойно стояв Фарамир, залишився тільки зелений ліс, тихий та сумний, немов капітан Гондору привидівся уві сні. Фродо зітхнув і обернувся на південь. Горлум, виявляючи цілковите презирство до прощальних церемоній, колупав землю під корінням старого бука. «Підлизі знову хочеться їсти? — здивувався Сем. — Починається…»