read-books.club » Фентезі » Дві Вежі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дві Вежі"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дві Вежі" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 83 84 85 ... 99
Перейти на сторінку:
що зобов'язаний тобі. Але ти повинен ще виправдатися переді мною. Хто ти? Звідкіля прийшов? Куди йдеш і чого шукаєш?

— Ми заблукали, — запхикав Горлум. — У нас немає імені, ми нічого не шукаємо, ми втратили скарб, нічого в [270] нас не залишилося. Тільки голод, так-так, жахливий голод. За кілька рибок, жалюгідних кощавих рибок, хочуть згубити нещасного… От вони які, от які мудрі, дуже справедливі…

— Може, мудрості нам і бракує, - обірвав його Фарамир, — але справедливості не позичати. Розв'яжи його, Фродо!

Фарамир вийняв з-за пояса ніж і подав Фродо. Горлум, зрозумівши цей жест по-своєму, заволав і впав на коліна.

— Спокійно, Смеагорле! — мовив Фродо. — Ти повинен мені вірити. Я тебе в біді не залишу. Відповідай, коли запитують, та будь ввічливішим. Тобі це піде на користь, затямив?

Фродо розрізав мотузки і підняв Горлума на ноги.

— Підійди ближче! — звелів Фарамир. — Дивись мені в очі! Ти знаєш, як називається це місце? Ти вже бував тут?

Горлум неохоче підняв повіки; його очиці згасли, помутнішали. Лише хвилину він витримував прямий, відкритий погляд світлих очей гондорця, потім відсахнувся, скорчився і припав до землі, тремтячи усім тілом.

— Ми не знаємо, не хочемо знати, — завив він. — Ми тут не були, ми сюди ніколи більше не прийдемо…

— Твоя душа — спустошений будинок, — сказав Фарамир, — двері зачинено, а за ними темні кутки. Але зараз, на своє щастя, ти сказав правду. Клянися, що ніколи сюди не повернешся і нікому ані словом, ані знаком не вкажеш дорогу, клянися так, щоб я міг повірити!

— Я заприсягнуся, пан знає — чим, — скоса зиркнувши на Фродо, пообіцяв Горлум. — Так-так, пан знає. Ми клялися пану, і він нас пожалів. Ми заприсягнемося нашою коштовністю, так-так! — він підповз до Фродо і заскиглив: — Врятуй нас, добрий пане? Смеагорл обіцяє, по-чесному обіцяє: ніколи не повернемося, нікому не скажемо! Так-так, мій дорогесенький!

— Ти вважаєш, цього досить, Фродо? — запитав Фарамир.

— Так, — кивнув Фродо. — Якщо тобі цього замало, чини за своїми законами. Нічого іншого не доб'єшся. Я заприсягся його захищати, поки він іде зі мною. Не хотілося б стати брехуном.

Фарамир глибоко задумався. [271]

— Зробимо так, — сказав він нарешті. — Віддаю тебе в руки твого пана. Нехай Фродо, син Дрого, сам вирішує, що робити з тобою.

— Але ти, шляхетний капітане, досі не сказав, що зробиш з самим Фродо! — заперечив гобіт. — Не знаючи твоєї волі, я не можу складати власні плани. Ти відклав рішення до ранку, а вже розвиднілось!

— Зараз я повідомлю тобі про своє рішення. Владою, що надав мені батько, намісник Гондору, я дозволяю тобі діяти зі своєї волі аж до найвіддаленіших окраїн старого королівства. Умова одна: ні ти, ні твої супутники не повинні без запрошення повертатися сюди, до Еннет-Ан-нун. Я даю цей дозвіл на один рік і один день, починаючи з сьогоднішнього; після закінчення терміну я не стану допомагати тобі, якщо тільки ти раніше не з'явишся до Мінас-Тіріта і не станеш перед Намісником. Тоді я буду просити батька продовжити цей привілей до кінця твоїх днів. А поки рік не минув, усякий, кого ти приймеш під свою опіку, може розраховувати на мою допомогу. Чи досить тобі цього?

Фродо знову низько вклонився.

— Дякую і у свою чергу обіцяю зробити все, на що може спромогтися гобіт для відважного лицаря!

— Твоя допомога буде безцінна. А тепер скажи: чи береш під свою руку ось цього Смеагорла?

— Беру, — сказав Фродо. Сем сумно зітхнув — зовсім не від того, що обмін люб'язностями стомив його; як і всякий гобіт, Сем цінував церемонії. За подібних обставин у Гобітанії в хід пішло б набагато більше слів та уклонів.

— Тоді слухай, — звернувся Фарамир до Горлума. — Над тобою тяжіє смертний вирок, але поки ти йдеш за Фродо, жодна волосина не упаде з твоєї голови, принаймні від наших рук. Але якщо хтось з моїх солдатів зустріне тебе самого, вони здійснять вирок, у межах Гондора чи поза ними. Отже, Фродо узяв тебе провідником. Куди ж ти збираєшся вести його?

Горлум промовчав.

— Я повинен знати, — наполягав Фарамир. — Відповідай, або я передумаю!

Горлум затято мовчав. [272]

— Я відповім, — мовив Фродо. — На мою вимогу він привів мене до Чорної Брами, але здолати її не пощастило.

— У Безіменній Землі немає відкритих шляхів!

— Тому ми вирішили пройти з півдня. Поблизу Мінас-Ітіля нібито є, чи був, чи може бути прохід.

— Нині це Мінас-Моргул, — поправив Фарамир.

— Я точно не запам'ятав, — відповів Фродо. — Начебто є стежка на північному схилі, повз якусь стару фортецю. Вона підіймається до перевалу і веде… веде в долину за горами.

— А назва цієї місцевості тобі відома?

— Ні…

— Вона називається Кіріт-Унгол.

Горлум смикнувся і просичав щось незрозуміле.

— Я назвав правильно? — запитав Фарамир.

— Ні! — верескнув Горлум так, начебто його вкололи. — Так-так, ми чули колись цю назву, але вона нам нічого не говорить! Пан хотів пройти за гори, а іншої дороги немає, зовсім немає!

— Відкіля ти знаєш? Хіба ти дослідив усі межі володінь Тьми? — Фарамир із сумнівом подивився на Горлума і додав: — Забери полоненого, Анборне. Поводься з ним чемно, але очей не спускай. А ти, Смеагорле, не здумай стрибати у водоспад — там скелі гостріші драконячих зубів, пропадеш. Йди і не забудь свою рибу.

Анборн вийшов, підштовхуючи Горлума, бо той пручався. Вхід до ніші закрили фіранкою.

— Мені здається, Фродо, ти поводишся нерозумно, — сказав Фарамир. — Не можна покладатися на цю підлу душу!

— Вона підла не наскрізь, — заперечив Фродо.

— Так чи інакше, зло пустило в ній корені і розростається. Він призведе тебе до загибелі. Залиш його тут. Я обіцяю цілим доставити його до кордонів Гондору, а потім хай іде куди побажає.

— Він сам на це не погодиться. Йому один шлях — за мною. І потім я заприсягався піклуватися про нього. Чи не радиш ти мені порушити клятву?

— Зрозуміло, ні. Та в мене на душі неспокійно. Одна річ самому дотримувати слова, зовсім інша — якщо друг зв'язаний словом собі на лихо! Ну, роби як знаєш. Доведеться [273] тобі терпіти цю поторочу і далі. Але я зовсім не впевнений, що так уже й потрібно йти через Кіріт-Унгол. Судячи з кривлянь твого провідника, він сказав про цей перевал не все, що знав. Не йди через Кіріт-Унгол!

— А куди ж іти? Знову до Чорної Брами? Чому тебе так турбує ця назва?

— До пуття ми нічого не знаємо, — відповів Фара-мир. — На схід від тракту гондорці не заходять,

1 ... 83 84 85 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дві Вежі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дві Вежі"