Читати книгу - "Том 6"

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1900, т. 11, кн. 9, стор. 344—358.

У листі до В. Гнатюка 18.V 1900 р. Леся Українка писала: «Посилаю оце для «Вісника» два свої віршики, написані ще зимою, та чомусь досі затримані дома. Згодом пришлю свій переклад одноактової драми Метерлінка «L’intruse». Хотілось би мені дуже, щоб наша публіка русько-українська познайомилась би з сим новітнім драматургом в його найкращих творах, а до того ж в українськім перекладі. Нехай ваша хвальна редакція поборе відому мені свою нехіть до «модерністів» і прочитає мій переклад, я певна, що ся оригінальна і тонко написана річ не може не звернути на себе уваги навіть «пристороннього читача». Я не абсолютна (далеко ні!) поклонниця Метерлінка і взагалі «модерни», але в трьох драмах сього автора я справді бачу нові елементи штуки, скомбіновані з великим таланом. Одну з таких драм оце, власне, маю подати».

Отже, роботу над перекладом слід віднести до першої половини 1900 р.

Автограф — ф. 2, № 902. В автографі переставлено і неправильно пропагіновано кілька сторінок. Тому в першодруці після слів: «Д і д... Я з*наю, що ви б мепі правду сказали, якби їх не було коло вас!.. А врешті...» йде уривок від слів: «Дядько. Я так думаю, що ми всі надто вже довго сиділи замкнені» до слів: «Д і д (здригнувся від якого особливого жаху). Хто се встав?», а після нього —уривок від слів: «Дід... Я певен, що вони і вас дурять...» до слів: «Старша дочка відчиняє вікно». У першодруці є й інші помилки та відхилення від автографа.

Подається за автографом.

Метерлінк Моріс (1862—1949) — бельгійський письменник, один з основоположників символізму в європейській драматургії. Найпопулярніший його твір —драма «Синій птах» (1908).

П’єсу «L’intruse», перекладену Лесею Українкою. М. Метерлінк створив у 1890 р. В ній людина стає жертвою таємничої сили (смерті), ця таємнича сила і люди, знеособлені, абстрактні, є голими символами.

П’єса відома в російських перекладах під назвою «Непрошен-ная».

Г н а т ю к Володимир Михайлович (1871—1926) — видатний учений-фольклорист, етнограф і мовознавець, один із редакторів «Літературно-наукового вісника».

Герхарт Гауптман

ТКАЧИ

Вперше надруковано окремим виданням: Г. Гауптман. Ткачи. Драма из сорокових годов в 5-ти действиях. Перевод с неме-цкого Л. К. Издание Н. Парамонова «Донская речь» в Ростове-на-Дону. Дозволено цензурою 29 июня 1905 г. Ростов-на-Дону. Типо-графия Бусселя, СПб., Мытнинская наб., 9. 96 с. 193 X 139 мм.

З драмою «Ткачі» Леся Українка познайомилася, очевидно, з українського перекладу М. Павлика (Львів, 1898), який з’явився раніше, ніж переклад російською мовою. Твір захопив поетесу. У незавершеній статті «Новейшая общественпая драма», написаній в кінці 1900 — на самому початку 1901 року, Леся Українка відзначала: «В драме «Ткачи» сказывается веяние новоромантизма с его стремлением к освобождению личности. Старый романтизм стремился освободить личность,— но только исключительиую, ге-роическую,— от толгіьі; натурализм считал ее безнадежно подчи-ненной толпе, которая управляется законом необходимости и теміт, кто лучше всего умеет извлекать себе пользу из этого закоиа, т. е. опять-таки толпой в виде класса буржуазии; новороматітизм стре-мится освободить личность в самой толпе, расширить ее права, дать ей возможность находить себе подобиых или, если она исключи-тельна и при том активна, дать ей случай возвышать к своєму уровню других, а не понижаться до их уровня, не быть в альтерна-тиве вечного нравственного одиночества или нравственной казар-мы. В драме «Ткачи» это веяние сказывается в том, что личность в толпе освобождается отвлеченпым образом, т. е. признаются ее права в литературе; личность, какова бы она ни была и какую бы скромную роль ни играла, не стоит уже в новейшей общественной драме на степени аксессуара, бутафорской принадлежности или декоративного эффекта; как бы ни была она связана окружаюіци-ми условиями и зависима от других личиостей, она все же наделе-на своим, личным характером и имеет интерес сама по себе; ей не надо ни ходуль, ни магниева света, чтобы быть заметной; таким образом уничтожается т о л п а как стихия и на место ее стано-вится о б щ е с т в о, т. е. союз самостоятельиых личностей. С этого момента пачинается общественная драма в полном смысле этого слова.

Драма «Ткачи» послужила не только эрой, но и, до значитель-ной степени, прямым образцом для большипства новейших общест-венньїх драм».

Враження від твору було настільки сильним, що Леся Українка вирішила перекласти його і негайно ж почала роботу. Оскільки на той час українською мовою видати переклад було неможливо, а російського перекладу ще не існувало, то, треба гадати, поетеса почала перекладати «Ткачі» російською мовою. На це наштовхує ще й той факт, що статтю «Новейшая общественная драма» Леся Українка спочатку написала російською мовою для журналу «легальних марксистів» «Жизнь», що виходив у 1897—1901 pp. в Петербурзі (1902 р.— у Лондоні та Женеві), а пізніше хотіла перекласти її українською мовою (переклад залишився невикінченим). Очевидно, так само і драму Г. Гауптмана Леся Українка спочатку переклала по-російськи, а потім працювала над українським її перекладом, який, на жаль, також не відомий нам у повному обсязі. Що чому передувало — робота над статтею чи над перекладом,— сказати поки що важко, але відомо, що під час перебування в Чернівцях навесні 1901 року Леся Українка залишила «Ткачі» українською мовою для надрукування Ользі Кобплянській.

У спогадах про Лесю Українку К. Квітка відзначає: «Взагалі ж завжди, як Л[еся] жила в Києві, до неї вдавалися люди з різних гуртів з просьбами написати те або друге для практичного вжитку. Часто настоювали дуже, приводячи різні моральні аргументи. Се, власне, люди спочатку з радикальних гуртів, потім з марксистських. ...З усього того, до чого її призводили маркси-стичні гурти, вона з найбільшою охотою взялася до перекладу «Ткачів» Г[ауптмана]. Се було ще в ті часи, коли не можна було й думати, щоб цензура їх дозволила, здається, 1900 року, отже, ті гурти дивилися на сю річ більш як на прокламацію, ніж як на художній твір, і тому, власне, настоювали на сьому, заміряючи таки його видати і ширити» 12.

У видавництві «Донская речь» вийшло в перекладі Лесі Українки російською мовою кілька оповідань І. Франка: «Сам виноват» (під криптонімом Л. У.), «Хороший заработок» (переврд Л. Укра-инки), «К свету!» (під криптонімом Л. К.). Всі ці переклади належать до 1903—1904 pp.

Автограф перекладу невідомий.

Подається за першодруком.

Гауптман Гергарт (1862—1946) — видатний німецький драматург і прозаїк. «Ткачі» (1892) — його найвизначніший твір, присвячений