read-books.club » Сучасна проза » Таємниця. Замість роману 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця. Замість роману"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця. Замість роману" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 95
Перейти на сторінку:
коли її дуже хочеш.

А я гадаю — тоді, коли її так багато, що ти її просто не зауважуєш.

Теж цікава думка! Нам униз? Тепер уже тільки ти ведеш — я ж не знаю, де в біса крутиться твій ділер.

Так, униз — і потім по Фрідріхштрассе ліворуч.

До Оранієнбурґерштрассе? Може, ми ще й до Тахелеса зайдемо?

Це приблизно там. Я покажу тобі місце, де ти на мене почекаєш.

* * *

Що, мавпа не показалася?

Це якась незрозуміла мені ідіома.

У часи моєї львівської студентської юності це означало «нічого не вийшло?».

Ах, ну так. Тоді так і є. Мавпа не показалася. Іноді він зникає, цей темний асирієць. Але існує ще один варіант. Інший ділер. Щоправда, для цього треба поїхати аж на Осткройц.

Паломництво на Схід?

Саме так. Усе логічно. Манівцями Степового Вовка.

Ти знаєш, яка фраза у Гессе подобається мені найбільше? «З лісу він більше не виходив».

Назавжди розчинитись у чомусь великому? У лісі?

У пралісі. Праліс — це теж океан. Колись я знав одного білоруського поета, його звали Анатоль Сис, він носив бандюцьку стрижку і золотий ланцюг на грудях. Його фани, студенти з Мінська, їздили за ним на всі його виступи. Так, ніби він якась футбольна команда. У нього був такий рядок — «Лес гэта больша, чэм лес».

Добре сказано. Я пропоную йти вперед до Гакешер Маркт.

Так ми і зробимо, старенький.

Тим часом я й далі буду розпитувати тебе про Європу.

А що це таке?

От і перше запитання — що це таке?

Це такий відросток від Азії, щось на кшталт півострова, який вважає себе континентом. При цьому його все важче обмежити: якщо з його західним берегом фактично все зрозуміло, то відносно східного існує страшенно багато всіляких ідіотських концепцій. А запитання де закінчується Європа? автоматично не стає запитанням де починається Азія?.

І де вона по-твоєму, ця східна межа?

На правому березі Райну. Бо так казав Конрад Аденауер. За огорожею Меттерніхового саду. Бо так казав князь Меттерніх. Або — східніше уявного берлінського муру. Хоч і не такий він уявний, як нам це може здаватися.

Тобто зараз ми в Азії?

Так. Ми йдемо цією Оранієнбурґерштрассе, ніби пустелею Гобі. Відчуваєш це скрипіння піску на зубах?

Існують ще інші варіанти зі східною межею?

Ще б пак! Скільки завгодно. Скажімо, це західний кордон колишнього есесесер. Або — межиріччя Дунаю й Дону. Пардон, Дніпра і Дністра. У будь-якому разі це якесь межиріччя, Месопотамія. Якщо ж брати до уваги Уральський хребет, то важко судити, чи вона проходить перед, а чи вже за ним. Бо тоді можливо, що ця межа є узбережжям Тихого океану. Європа від Сан-Франциско до Владивостоку, можеш собі уявити?

Не можу. Але ми покуримо — і мені вдасться.

Будемо сподіватися. На мій погляд, Європа всюди там, де місцеві мешканці вважають, що вони в Європі. Кращої дефініції тобі не знайти. Навіть після того, як ми покуримо.

Це якась дуже проста дефініція.

Тому вона правильна. У Китаї ніхто не вважає себе Європою, в Саудівській Аравії чи Венесуелі, напевно, теж. Але в Арґентині трохи так. Або в Іст Вілидж на Мангеттені. Міхаель — той, котрий живе із Сузанною — каже, що в Арґентині всі ненавидять танґо, і таксисти кривлячись вмикають його у своїх тачках винятково для дебілуватих іноземців. А самі слухають Баха, кантати й сюїти. Слухай, давно хочу кого-небудь запитати. Чому ця синаґоґа зоветься Новою? Існувала якась попередня — стара?

Ця Нова насправді не нова, їй десь так зі 150 років. Але її щойно недавно відновили після погрому у 38-му. Чому ти запитуєш?

У своєму новому романі я спробую написати сцену, як двоє приятелів ідуть Берліном по Оранієнбурґерштрассе. Вони мусять про щось говорити. Іти попри Нову синаґоґу і не заговорити про неї, певно, неможливо. Тобто можливо, але читачі матимуть претензії. Як можна було повз неї йти і про неї не заговорити?

Ти вже маєш назву для цього нового роману?

Таємниця. Змінюй тему.

З чим би ти міг порівняти Європу?

Наприклад, зі спільним домом. Хтось уже називав її так, правда ж?

Горбі.

Отож-то. Цей дім має досить вигадливу архітектуру, це справжня суміш епох і стилів, що її спроектувати як цілість міг лише який-небудь маньякальний Супер-Ґауді: безліч рівнів, ярусів і закамарків, а також фліґелів, мансард, виступів, балконів, терас і ґалерей. З півдня він повитий диким виноградом і лавром, але іноді все це замітає червоним африканським піском. З півночі натомість він майже вічно засипаний лапландським снігом. На дахах і ринвах — мільйони бурульок. Північні приміщення в ньому опалюються теплом ґейзерів.

А як щодо заходу і сходу?

Його західна половина переважно щільно обжита й доглянута, коридори, зали й покої аж блищать після чергового євроремонту. Але в той же час у ній настільки стерильно, що страшенно хочеться влаштувати пияцький дебош. Східна ж половина являє собою радше руїну з повибиваними вікнами й позриваними з петель дверима. По ній гуляють протяги і смерчі, носиться перекотиполе. У ній погано з опаленням і водопостачанням, а на кухнях гидко пахне вареною капустою та самогоном. Обидві половини по-своєму прекрасні.

Прекрасні? Отже, Європу можна любити? За що?

Питаєш, як Муму в Герасима! Та хоч би й за те, що вона досі розмовляє настільки багатьма мовами. Тобто вона була й залишається розсадником фонетичних, синтаксичних, ідіоматичних, акустичних, а значить і поетичних можливостей цього світу. Це більше ніж бібліотека, це Ресурс, це людські історії, розказані тисячею діалектів. Хоч самих історій є всього тільки чотири. Так казав почесний європеєць Борхес. І зовсім не обов’язково розуміти їхній зміст — значно важливіше відчувати цей шум, це гудіння й нашіптування, немовкнуче звукове тло. Слухай, давай повернемось назад! Тут недалеко. Я вдарив би по якійсь каві в кафе «Оранж».

Будь-яка твоя примха.

Це не примха. Відколи в жовтні 2003-го я привів сюди ОК, я вже не можу просто так пройти повз це місце. Потім я півдня помирав.

Помирав?

Мене тої осені просто накрило. Я жив від одного серцевого нападу до іншого. Ми з ОК гуляли Берліном, майже не розплітаючи рук. У цьому було щось цілком пронизливе.

Хто це така — ОК?

Для тебе це не повинно мати значення. Скажімо так: у її товаристві я задовільняв свої частково батьківські, а частково братівські інстинкти. Це був трохи фільм, а трохи сон.

І тому серце не витримало?

У

1 ... 84 85 86 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця. Замість роману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця. Замість роману"