read-books.club » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 100
Перейти на сторінку:
ти пхаєшся? Шукай собі пару, а не перед курвою на цирлах!» А він: «Майя тільки мене любить! Я вам усім горлянки перегризу, як ви про мою Майю погане слово нявкнете!» Думав, стерплю? Козел! А я його пательнею по маківці — а ось тобі твоя курва! А ось тобі!

— Та годі вже про неї, куме, — попросив Петро.

— Дійсно, Миколо! Хіба нам нема про що у свята поговорити? — підтримала чоловіка Тома.

Та полковник уже хильнув чимало, заліз на коня, шаблюкою розмахує.

— Е-е-е… Ви ще мені тут! Присікуєтеся, бо правди всієї не знаєте!

— А то ти знаєш! — обурилася Тома. — Свічку тримав? Може, дійсно вона тільки те падло кульгаве любила, а воно…

Галаган на Тому глянув прикро: мовляв, що ти верзеш, жінко?

— Я тобі, кумонько, так скажу… От ти б, якби тільки Петра любила… Голою б хутором швендяла?

— Та не хутором! Хатою своєю! — встряв Реп’ях.

— А ти звідки знаєш? — спитала Тома чоловіка з підозрою.

— Кум казав! — знітився Реп’ях. — Скажи ж, куме…

— А ти де голу дівку бачив? — обурилася Галаганова Оксана.

— Цитьте! З думки не збивайте! — грюкнув Галаган. Та до Томи. — От ти б, Томо, ходила голяка? А та курва залюбки! От ти б, Томо, якби Петро зник без сліду… трахалася б наступної ночі з іншим? От зі мною, приміром!

— Тьху ти! — плюнула Тома.

— Так, куме! Гальмуй! — рознервувався Реп’ях.

— Ви ще полковникові рота не затуляли?! — Випнув груди Галаган. — А дівка та… Полкана запитайте! Чи Галю-поштарку! Ми, як ті дурні, бігаємо, Гороха шукаємо… Знайшли кінці, приїхали ж їй розповісти, а воно… спить! Нє, ви зрозуміли?! Спить собі в того Сані-жида, а Саня-жид до нас вийшов, маніриться: «Ой, ми з Майєю всю ніч не спали, ви не будіть дівчину…»

— І поселилося ж поряд із нами таке! — роздратувалася Галаганова Оксана. — Ще почне мужиків капулетцівських зводити!

— Та хай би хоч гола до нас зараз осюди прийшла! — розходився хмільний полковник. — Я б на неї і не глянув! Будьмо!

Чарку підняв, до дружини потягся, щоби тієї ж миті висловити їй свою щиру любов. Хитнувся, горілкою з чарки на шпалери — ляп!

— Сиди вже, не рипайся! — насупилася Тома.

Галаган кумові підморгнув — наливай! — нову чарку підняв.

— Що це ви все про ту видру хутірську? — спитав компанію. — Христос воскрес!

— Воістину воскрес, — буркнула Тома, бо не так їй Майка пекла, як через мокрі шпалери засмутилася.

— Ти, жінко, не хвилюйся… — Галаган закусив огірком, Оксану обійняв. — Хіба я дурний на божевільних задивлятися? Ти б її бачила! Полкан їй каже: «Гроші давай… За бензин!» А вона: «Не можу зараз! Принц до мене прискаче на олені… Гроші привезе, тоді й розплачуся з тобою за все».

— Який ще принц? — здивувалася Оксана.

— На якому ще олені? — розсміялася дурній вигадці Тома. На чоловіка зиркнула: насупився Петро, виделкою по тарілці олів’є розмазує.

— Ти чого, Петре? — спитала.

— Може, уже за своє побалакаємо… — буркнув Реп’ях. — Причепилися до тих хутірських, ніби більше нема про що!

— Давай за своє! — раптом погодився Галаган. Підвівся. Потягнув кума до майстерні. — Ходімо на «Волгу» твою подивимося… Покатаємося…

— Е, ні! — запротестувала Тома. — Куди п’яному за кермо?!

Куми клялися: триста метрів по селу — і все! Полкана із собою прихоплять, щоби ніхто інший не присікався, бо ж цікаво — врешті Реп’ях автівку відреставрував, блищить-сяє в майстерні, треба ж і ходові випробування провести, бо тільки навколо двору кілька разів проїхав ще без задніх сидінь і металевих спойлерів, а щоби з повним фаршем — жодного разу! Та Тома з Оксаною стали на порозі, як дві гори, — фіг об’їдеш.

— Ну… Тоді покуримо… — запропонував Реп’ях, щоби вже якось вийти з-за столу: пити не хотів, а кум усе сіпав — ще по одній, ще! Не розповідати ж йому, що завтра зранку Реп’ях тверезим має бути, бо з Уляною зустрітися запланував: гроші на Томин подарунок віддати, може, до Прилук довезти, як згодиться.

— Покуримо? — образився Галаган. — Тоді по хатах! Курити я і в себе вдома можу! — Кума відштовхнув. — Оксано! Ходімо…

Реп’ях поплівся проводжати Галаганів, щоби кумові вже так сильно сеча в мізки не била, Тома взялася посуд зі столу у вітальні збирати, приклала рушничок до мокрої шпалерини — а зверху під нею шурхіт. Невже миші? Засмутилася. Рукою по шпалерині… Щось є всередині — пласке, прямокутне. Ніж у шпаринку засунула, підтягнула до себе, двома пальцями вийняла — і мову відібрало. Трясця матері! Гроші! Тисяча п’ятсот баксюків!

— Ах ти ж, сучий потрох! — Звилася, хотіла було за чоловіком із тими грошима в руці бігти. При кумах його по мордяці: «Кажи правду, підла тварюко! Це що таке?! Звідки?!» Два місяці поспіль Тома Петрові кожну зароблену копійку віддає на ту кляту «Волгу» з оленем, а в нього тут…

— З оленем… — Брови звела. На порозі зупинилася. Ану, гальмуй, жінко… Щось тут не те! З оленем… — повторила ошелешено. Згадала Галаганові розпатякування і свої мордування ще взимку… Невже Петро потайки до дівчини бігає?.. Щоразу вигадує нові причини на хутір податися. Саме із зими…

Не розгубилася — надто багато раптового гніву випила. Запхала гроші назад під шпалеру, мокру шпаринку рушником притисла: ніби тримається. Тарілки на кухні миє, прислухається… Ага! Повернувся! Курить біля ґанку. Вгамувала лють, на ґанок вийшла.

— Що це ти? Ніби засмучений? — спитала обережно.

— Кум спивається, — буркнув Реп’ях. — Хіба не бачиш? Скоро й кролям наливатиме…

— О… Давай про кума! Може, за своє?

— Так теє… Протверезію до ранку, «Волгу» випробую. На трасі… Тобі нікуди не треба?

— На Київ поїду. Товар замовила. До Добриків довезеш?

— Домчу! Може, горілки гарної купиш? На день народження…

— Так горів би він, той день народження! За три дні знову пити.

— Так теє… В один день відсвяткуємо — і твій, і мій.

— А ти, дивлюся, святкувати не втомився.

Реп’ях глянув на дружину стривожено.

— Чимось засмутилася, Томо?

— Кум спивається! Хіба не бачиш?! — вигукнула роздратовано. — Кидай уже свою

1 ... 84 85 86 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"