Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та годі вже про неї, куме, — попросив Петро.
— Дійсно, Миколо! Хіба нам нема про що у свята поговорити? — підтримала чоловіка Тома.
Та полковник уже хильнув чимало, заліз на коня, шаблюкою розмахує.
— Е-е-е… Ви ще мені тут! Присікуєтеся, бо правди всієї не знаєте!
— А то ти знаєш! — обурилася Тома. — Свічку тримав? Може, дійсно вона тільки те падло кульгаве любила, а воно…
Галаган на Тому глянув прикро: мовляв, що ти верзеш, жінко?
— Я тобі, кумонько, так скажу… От ти б, якби тільки Петра любила… Голою б хутором швендяла?
— Та не хутором! Хатою своєю! — встряв Реп’ях.
— А ти звідки знаєш? — спитала Тома чоловіка з підозрою.
— Кум казав! — знітився Реп’ях. — Скажи ж, куме…
— А ти де голу дівку бачив? — обурилася Галаганова Оксана.
— Цитьте! З думки не збивайте! — грюкнув Галаган. Та до Томи. — От ти б, Томо, ходила голяка? А та курва залюбки! От ти б, Томо, якби Петро зник без сліду… трахалася б наступної ночі з іншим? От зі мною, приміром!
— Тьху ти! — плюнула Тома.
— Так, куме! Гальмуй! — рознервувався Реп’ях.
— Ви ще полковникові рота не затуляли?! — Випнув груди Галаган. — А дівка та… Полкана запитайте! Чи Галю-поштарку! Ми, як ті дурні, бігаємо, Гороха шукаємо… Знайшли кінці, приїхали ж їй розповісти, а воно… спить! Нє, ви зрозуміли?! Спить собі в того Сані-жида, а Саня-жид до нас вийшов, маніриться: «Ой, ми з Майєю всю ніч не спали, ви не будіть дівчину…»
— І поселилося ж поряд із нами таке! — роздратувалася Галаганова Оксана. — Ще почне мужиків капулетцівських зводити!
— Та хай би хоч гола до нас зараз осюди прийшла! — розходився хмільний полковник. — Я б на неї і не глянув! Будьмо!
Чарку підняв, до дружини потягся, щоби тієї ж миті висловити їй свою щиру любов. Хитнувся, горілкою з чарки на шпалери — ляп!
— Сиди вже, не рипайся! — насупилася Тома.
Галаган кумові підморгнув — наливай! — нову чарку підняв.
— Що це ви все про ту видру хутірську? — спитав компанію. — Христос воскрес!
— Воістину воскрес, — буркнула Тома, бо не так їй Майка пекла, як через мокрі шпалери засмутилася.
— Ти, жінко, не хвилюйся… — Галаган закусив огірком, Оксану обійняв. — Хіба я дурний на божевільних задивлятися? Ти б її бачила! Полкан їй каже: «Гроші давай… За бензин!» А вона: «Не можу зараз! Принц до мене прискаче на олені… Гроші привезе, тоді й розплачуся з тобою за все».
— Який ще принц? — здивувалася Оксана.
— На якому ще олені? — розсміялася дурній вигадці Тома. На чоловіка зиркнула: насупився Петро, виделкою по тарілці олів’є розмазує.
— Ти чого, Петре? — спитала.
— Може, уже за своє побалакаємо… — буркнув Реп’ях. — Причепилися до тих хутірських, ніби більше нема про що!
— Давай за своє! — раптом погодився Галаган. Підвівся. Потягнув кума до майстерні. — Ходімо на «Волгу» твою подивимося… Покатаємося…
— Е, ні! — запротестувала Тома. — Куди п’яному за кермо?!
Куми клялися: триста метрів по селу — і все! Полкана із собою прихоплять, щоби ніхто інший не присікався, бо ж цікаво — врешті Реп’ях автівку відреставрував, блищить-сяє в майстерні, треба ж і ходові випробування провести, бо тільки навколо двору кілька разів проїхав ще без задніх сидінь і металевих спойлерів, а щоби з повним фаршем — жодного разу! Та Тома з Оксаною стали на порозі, як дві гори, — фіг об’їдеш.
— Ну… Тоді покуримо… — запропонував Реп’ях, щоби вже якось вийти з-за столу: пити не хотів, а кум усе сіпав — ще по одній, ще! Не розповідати ж йому, що завтра зранку Реп’ях тверезим має бути, бо з Уляною зустрітися запланував: гроші на Томин подарунок віддати, може, до Прилук довезти, як згодиться.
— Покуримо? — образився Галаган. — Тоді по хатах! Курити я і в себе вдома можу! — Кума відштовхнув. — Оксано! Ходімо…
Реп’ях поплівся проводжати Галаганів, щоби кумові вже так сильно сеча в мізки не била, Тома взялася посуд зі столу у вітальні збирати, приклала рушничок до мокрої шпалерини — а зверху під нею шурхіт. Невже миші? Засмутилася. Рукою по шпалерині… Щось є всередині — пласке, прямокутне. Ніж у шпаринку засунула, підтягнула до себе, двома пальцями вийняла — і мову відібрало. Трясця матері! Гроші! Тисяча п’ятсот баксюків!
— Ах ти ж, сучий потрох! — Звилася, хотіла було за чоловіком із тими грошима в руці бігти. При кумах його по мордяці: «Кажи правду, підла тварюко! Це що таке?! Звідки?!» Два місяці поспіль Тома Петрові кожну зароблену копійку віддає на ту кляту «Волгу» з оленем, а в нього тут…
— З оленем… — Брови звела. На порозі зупинилася. Ану, гальмуй, жінко… Щось тут не те! З оленем… — повторила ошелешено. Згадала Галаганові розпатякування і свої мордування ще взимку… Невже Петро потайки до дівчини бігає?.. Щоразу вигадує нові причини на хутір податися. Саме із зими…
Не розгубилася — надто багато раптового гніву випила. Запхала гроші назад під шпалеру, мокру шпаринку рушником притисла: ніби тримається. Тарілки на кухні миє, прислухається… Ага! Повернувся! Курить біля ґанку. Вгамувала лють, на ґанок вийшла.
— Що це ти? Ніби засмучений? — спитала обережно.
— Кум спивається, — буркнув Реп’ях. — Хіба не бачиш? Скоро й кролям наливатиме…
— О… Давай про кума! Може, за своє?
— Так теє… Протверезію до ранку, «Волгу» випробую. На трасі… Тобі нікуди не треба?
— На Київ поїду. Товар замовила. До Добриків довезеш?
— Домчу! Може, горілки гарної купиш? На день народження…
— Так горів би він, той день народження! За три дні знову пити.
— Так теє… В один день відсвяткуємо — і твій, і мій.
— А ти, дивлюся, святкувати не втомився.
Реп’ях глянув на дружину стривожено.
— Чимось засмутилася, Томо?
— Кум спивається! Хіба не бачиш?! — вигукнула роздратовано. — Кидай уже свою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.