Читати книгу - "Глибоко під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він відступив назад, виструнчився, стиснув кулаки.
— Мій син не зробив нічого поганого, — тихо сказав він. — Тож якщо ти влаштуєш неприємності для нього, дівчинко, то я влаштую неприємності тобі. Чи ти розумієш? З відсотками матимеш!
— Тату, — сказала Гелен. — Годі. Ви її лякаєте.
Він розвернувся до своєї невістки й усміхнувся.
— Я знаю, люба. Саме цього я й хочу.
Він подивився на мене і знову усміхнувся.
— Дехто з них по-іншому й не розуміє.
Джулс
Я залишила машину біля дороги, що вела до Таунсендів. Необхідності такої не було, автівку було де поставити, але в мене виникло відчуття, що краще зробити так. Це здавалося чимось на кшталт таємної місії: я наче мала захопити їх зненацька. Рудиментарна сміливість, яка з’явилася в мене, коли я говорила з моїм ґвалтівником, повернулася. Із браслетом у кишені я ввійшла в цей сонячний двір із прямою спиною і сповнена рішучості. Я прийшла від імені моєї сестри, щоб зробити все для неї. Я все для себе вирішила. Я не боялася.
Я не боялася, доки Патрік Таунсенд не відчинив мені двері з гнівно-червоним лицем і ножем у руці.
— Чого вам? — запитав він. Я на крок відступила.
— Я…
Він зібрався зачинити двері переді мною, і я була занадто налякана, щоб сказати, що мені потрібно. Він зробив це зі своєю дружиною, розповіла мені Нікі, і з твоєю сестрою теж.
— Я…
— Джулс? — почула я. — Це ви?
Сцена була ще та. Гелен із кров’ю на руках і обличчі, Ерін, яка безуспішно вдає, що контролює ситуацію. Вона зустріла мене радісною усмішкою.
— Що привело вас сюди? Ми мали зустрітись у відділку.
— Так, я знаю, я…
— Та давай уже! — буркнув Патрік. Мене кинуло в жар, я задихалася. — Ви, Ебботти! Господи, ото ще сімейка! — Крикнув він і вдарив ножем по столу. — А я вас пам’ятаю, знаєте? Ви така жирна були замолоду? — розвернувся до Гелен. — Огидна, жирна — отака вона була. А батьки! Просто жалюгідні.
Мої руки тремтіли, коли він повернувся і подивився на мене.
— Я вважаю, що матері ще можна пробачити, бо вона вмирала, але хтось же повинен був взяти їх у руки. Ви з сестричкою здичавіли обидві, еге? І подивіться, як ви добре влаштувалися! Вона психічна, а ви… ну. Що — ви? Проста?
— Цього цілком достатньо, містере Таунсенде, — сказала Ерін. — Вона взяла мене за руку. — Ходімо, їдьмо у відділок. Нам необхідно отримати свідчення Ліни.
— А, цієї дівчинки. Оця виросте точно така, як її мати, у неї є той самий брудний погляд і чорний рот, така пика, що вдарити хочеться…
— Ви проводите багато часу, думаючи про те, що робить моя юна племінниця, чи не так? — голосно сказала я. — Як ви думаєте, це доречно?
Мій гнів повернувся, і Патрік не був готовий до цього.
— Ну? Правда? Огидний стариганю!
Я розвернулася до Ерін.
— Я насправді ще не зовсім готова йти, — сказала я. — Але я рада, що ви тут, Ерін, я думаю, що це необхідно, тому я прийшла сюди говорити не з ним, — я кивнула на Патріка, — а з нею. З вами, місіс Таунсенд.
Тремтячою рукою я виловила пластиковий пакетик із кишені й поклала на стіл, поруч з ножем.
— Я б хотіла запитати вас, коли ви зняли цей браслет із зап’ястя моєї сестри?
Очі Гелен розширилися, і я зрозуміла, що вона винна.
— Звідки взявся цей браслет, Джулс? — спитала Ерін.
— Від Ліни. А вона отримала його від Марка Гендерсона. А той узяв його в Гелен. Яка, судячи з її винуватого, як сам гріх, обличчя, узяла його в моєї сестри, перш ніж убити її.
Патрік розреготався — гучно, фальшиво, наче загавкав.
— Вона взяла його в Ліни, яка взяла його в Марка, який взяв його в Гелен, якій його, їбать, фея під ялинку поклала! Вибач, любонько, — звернувся він до Гелен, — пробач на слові, але ж це повна дурня.
— Це було у вашому кабінеті, Гелен? — я подивилася на Ерін. — На ньому будуть відбитки, ДНК?
Патрік знову загигикав, але Гелен була вражена.
— Ні, я… — сказала вона нарешті, її очі бігали між мною, Ерін і свекром. — Це було… Ні, — вона зробила глибокий вдих. — Я знайшла його, — сказала вона. — Але я не знала… Я не знала, що це була її річ. Я просто… Я тримала його в себе. Збиралася повернути господарю.
— Де ви знайшли його, Гелен? — запитала Ерін. — Ви знайшли його в школі?
Гелен глянула на Патріка, потім назад на детектива, немов прикидаючи, чи спрацює брехня.
— Я думаю, що я… так. Я, е-е, я не знала, чий він, тож…
— Моя сестра носила цей браслет весь час, — сказала я. — На ньому ініціали моєї матері. Мені дещо важко повірити, що ви не зрозуміли, чиє це було, і що це було важливо.
— Я не розуміла, — сказала Гелен, але її голос став тонким і обличчя почервоніло.
— Звичайно, вона не знала! — закричав раптом Патрік. — Звичайно, вона не знала, чий він був чи звідки взявся.
Він швидко наблизився до неї, поклав руку їй на плече.
— Гелен взяла браслет, тому що я залишив його в машині. Необачно. Я збирався викинути його, хотів, але… Я став доволі забудькуватий. Я став забудькуватий, чи не так, люба?
Гелен нічого не сказав, вона не рухалася.
— Я залишив його в машині, — сказав він знову.
— Гаразд, — сказала Ерін. — А де ви його взяли?
Він прямо подивився на мене, коли відповідав їй.
— А де, ти думаєш, я взяв його, дурепо? Я зірвав його із зап’ястя цієї шльондри, перш ніж зіштовхнув її.
Патрік
Він любив її давно, найсильніше — у той момент, коли вона кинулася його захищати.
— Ні, не це сталося! — Гелен скочила на ноги. — Це не так… Не треба! Не беріть на себе відповідальності за це, тату, це не те, що насправді сталося. Ви не робили… Ви навіть не… — Патрік усміхнувся їй, простягаючи руку. Вона взяла його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.