Читати книгу - "Список Шиндлера"

сказав Зюссмут Оскарові телефоном — хіба що затримають із паперами. Але Гоффмани та інші партійці Цвіттау вже радились і виносили резолюції проти Оскарового підприємства в Моравії. Голова районного комітету партії у Цвіттау написав до Берліна, скаржачись, що єврейські в’язні з Польщі становитимуть загрозу для здоров’я моравських німців. Висипний тиф, дуже ймовірно, може з’явитись у регіоні уперше за сучасну історію, а маленький зброярський завод Оскара, цінність якого для воєнних дій сумнівна, ще й приваблюватиме бомбардувальники союзників — у результаті збитків зазнає важлива фабрика Гоффманів. Кількість єврейських злочинців у пропонованому Шиндлером таборі переважить мале добропорядне населення Брюннліца і стане раковою пухлиною на порядному суспільстві Цвіттау.

Такі протести були марними, бо йшли просто до берлінського кабінету Еріха Ланґе. Скарги до Троппау перехоплював чесний Зюссмут. Однак на стінах Оскарового рідного міста тут і там висіли плакати: «Не пустимо єврейських злочинців».

І Оскар платив. Платив Комітету з евакуації в Кракові, який допоміг прискорити отримання дозволу на перевезення обладнання. Економічний відділ у Кракові треба було стимулювати, щоб отримати потрібні дозволи. У ті дні валюта була не дуже у фаворі, тож Шиндлер платив натурою: кілограмами чаю, парами шкіряного взуття, килимами, кавою, рибними консервами. Після обіду він подовгу крутився в провулках біля краківського ринку, виторговуючи те, чого бажали бюрократи. В іншому випадку, він був певен, вони змусять його чекати, доки останнього з його євреїв не заберуть до Аушвіцу.

Саме Зюссмут сказав йому, що до Інспекції з озброєння пишуть із Цвіттау, звинувачуючи Оскара в операціях на чорному ринку.

— Коли вже вони пишуть мені, — продовжив він, — то можна закладатися, що такі самі листи йдуть до шефа моравської поліції оберштурмфюрера Отто Раша. Вам слід познайомитися з Рашем і показати, який ви симпатяга.

Оскар був знайомий із Рашем, коли той був шефом поліції в Катовицях. За щасливим збігом обставин Раш був головою «Ferrum AG» в Сосновці, компанії, у якої Оскар закуповував сталь. Але вирушаючи до Брно, щоб перешкодити намірам інформаторів, Оскар не покладався на таку нетривку матерію, як взаємна дружба. Він прихопив із собою діамант і використав його під час зустрічі. Коли коштовність перейшла на ту половину столу, де сидів Раш, то вона зміцнила брненський фронт Оскара.

Оскар пізніше оцінював витрати на організацію перевезення до Брюннліцу в сто тисяч райхсмарок (майже сорок тисяч доларів). Ті, хто пережив лихоліття завдяки йому, погоджуються з такою цифрою, хоча дехто, хитаючи головою, сумнівався: «Та ні, більше! Певне, що це більше коштувало».

Він уклав так званий підготовчий список і передав його в адміністрацію Плашува. У ньому була понад тисяча імен: і ті, хто працював у таборі при «Емалії», і нові люди. У ньому вже з’явилася Гелена Гірш, і Амон був далеко й заперечувати не міг.

І список би ще побільшав, коли б Мадріч погодився переїхати з Оскаром до Моравії. Тож Оскар далі обробляв на цей предмет Тіча, свого спільника, який міг би вмовити Мадріча. Ті в’язні з Мадрічевої фабрики, які були наближені до Тіча, знали, що список укладається, що вони могли б туди потрапити. Тіч їм сказав прямо: «Вам необхідно туди потрапити. У всьому морі паперів Плашува певне майбутнє є тільки в тих, хто буде на десятку сторінок Оскарового списку».

Але Мадріч усе ніяк не наважувався, чи хоче він об’єднатися з Оскаром, чи додаватиме до загальної кількості людей три тисячі своїх.

І знов-таки, датування Оскарового списку оповите туманом, тож навколо нього можливі легенди. Хоча самого існування списку туман не стосується: екземпляр цього документа можна побачити сьогодні в архівах «Яд Вашем».

Немає ніяких сумнівів щодо імен, які Оскар і Тіч згадали в останній момент і внесли в офіційний папір. Імена в списку є безсумнівними. Але обставини породжують легенди. Проблема в тому, що список згадують настільки активно, що він від цього немовби розпливається. Список — це абсолютне добро. Список — це життя. Але за його пом’ятими краями лежить провалля.

Деякі, чиї імена з’явились у списку, кажуть, що на віллі Ґьота була вечірка, зустріч есесівців і підприємців, де вони згадували весь той час, який із приємністю провели разом. Дехто навіть вважає, що в ній брав участь і сам Ґьот, але, оскільки його під заставу не випустили, то такого бути не могло. Інші гадають, що гуляли у квартирі Оскара над його фабрикою. Оскар понад два роки влаштовував там чудові бенкети. Один із в’язнів «Емалії» пам’ятає, як тоді в 1944 році стояв на нічній вахті, а о першій ночі з квартири вийшов Оскар — відпочити від галасу нагорі, — і приніс йому два тістечка і двісті цигарок, іще й пляшку його товаришу по вахті.

На «прощальному вечорі» Плашува, хоч би де він відбувався, серед гостей були доктор Бланке, Франц Бош і, дехто каже, оберфюрер Юліан Шернер, який узяв відпустку зі своїх партизанських ловів. Були там також Мадріч і Тіч. Тіч потім скаже, що там Мадріч уперше скаже Оскару, що не поїде з ним у Моравію. «Я зробив для євреїв усе, що міг», — сказав Мадріч. Це було обдумане рішення; Тіч цілими днями бував у нього, але переконати так і не зміг.

Мадріч був людиною чесною і справедливою. Пізніше його за це вшанують. Він просто не вірив, що моравський план щось дасть. А якби повірив, то, за всіма ознаками, долучився б.

Ще про цей вечір відомо, що в ньому був певний елемент терміновості: списку Шиндлера треба було дати хід того вечора. Цей елемент є в усіх версіях історії, яку розповідають ті, хто вижив.

Вони можуть переказувати і доповнювати цю історію лише в тому разі, коли спочатку чули її від Оскара, який міг зі смаком дещо прикрасити. Але на початку 1960-х років Тіч сам визнав правдивість цієї версії. Можливо, новий тимчасовий комендант Плашува гауптштурмфюрер Бюхер сказав Оскару: «Годі вже тягти кота за хвіст, Оскаре! Треба нарешті закінчити формальності і взятися до перевезення». Може, якийсь інший останній строк виставила залізниця, з огляду на доступність транспорту.

У кінці списку Оскара Тіч тепер додав над офіційними підписами прізвища працівників Мадріча. Додалося майже сімдесят імен, які вписав Тіч зі своєї та Оскарової пам’яті. Серед них була і сім’я Файґенбаумів — дочка-підліток із невиліковним раком кісток, юний син Лютек із такими-сякими навичками ремонту швацьких машин. Тепер під пером Тіча вони всі перетворилися на кваліфікованих працівників зброярського відділу. У квартирі співали, голосно розмовляли, сміялися, дим від цигарок затуманював усе,