Читати книгу - "Демократія"

«Я саме збирався вступати до коледжу, — розповідав він, — а що мені давалися мови й Китаю це було потрібно, то отримав дозвіл». «Щовечора до гуртожитку приходили червоногвардійці й змушували нас промовляти гасла. Ми все виголосили, й вони пішли, — вів він далі. — Але іноді когось забирали з собою, аби довести, що можуть це робити. Більше ми цього студента не бачили».

Далі мій друг пояснив, що сестри були старші за нього, і режим узяв їх під підозру. Їм не дозволили закінчити коледж. Натомість змусили працювати на фабриках, аби вони перейнялися пролетарським духом. «Вони краще вчилися за мене, — сказав він. — Нині вони все ще працюють на фабриках, бо так і не одержали освіти».

Свою розповідь він завершив поясненням того, що здібності до мов дозволили йому працювати на посаді в Африці, де Китай заходився створювати дипломатичний плацдарм. Там він перечекав Культурну революцію, аж можна вже було спокійно повернутися до міністерства закордонних справ.

Інший колега розповів відмінну, але не менш цікаву історію. Він знав, що я вивчала Росію, і тому спитав: «Вам більше Достоєвський подобається чи Толстой? Ви читали „Війну і мир“ російською?»

Я відповіла, що Достоєвський і що читала. А тоді спитала його: «Чому ви зацікавилися російською літературою?»

«Ну, — відповів він, — у мене в селі під час Культурної революції було багато часу. Росія була нашим другом». Останнє слово зависло в повітрі. «Тому дозволялося вчити мову й літературу», — закінчив він. Я про себе подумала, що це був розумний спосіб пережити ту велику національну травму.

Багато китайців зазнали більшого приниження, аніж ці чоловіки; багато хто втратив усе, в тому числі батьків, братів і сестер, яких повбивали. Як сказав мені один китайський друг: «Ми цінуємо лад, бо не хочемо ще одного національного нервового зриву».

Китайці цінують стабільність, особливо ті, хто зростав під час Культурної революції або бачив придушення протестів на майдані Тяньаньмень, і багато хто ладен підтримати її, навіть за рахунок особистих свобод. Проте все ж існує тиск на цей тонкий розподіл між політикою й рештою життя. Перші напруження з'явилися внаслідок бажання режиму впустити до економіки ринкові сили. Успішна економічна модель Китаю спирається на постачання дешевої робочої сили для міжнародної системи. Це привабило з усього світу капітал для наукоємного виробництва й допомогло створити експортний джагернавт[137]. Тепер китайський прибуток швидко збільшується, що є ще одним прикладом налаштованості уряду задовольняти очікування, які зростають. Справді, коли виникали хвилювання серед працівників, уряд реагував швидко й рішуче, часто збільшуючи зарплатню. Через це збільшуються виробничі витрати й виробництво перетікає до Південно-Східної Азії.

Ще одним рушієм зростання стали урядові інвестиції в інфраструктурний розвиток і створення нових міст для облаштування життя людей із найбільшої в історії міграції з села до міста — досі це 250 млн душ. Сьогодні надто багато регіональних аеропортів і шосейних доріг хронічно недовантажені. Нарешті будівництво житла почало випереджати попит. Багато провінцій, які брали великі кредити на цей бум, стали боржниками й разом із державними підприємствами мають нездоровий баланс. Потенційна китайська бульбашка почала завдавати клопоту режиму й міжнародній економіці.

Спадна модель економічного зростання видихалася. Новий рушій спиратиметься переважно на вивільнення ринкових сил. Це означає, що контроль має перейти до рук багатьох акторів, що геть не влаштовує режим. Оголошені на останньому пленумі партії економічні реформи здійснювалися з ривка й штовхана. Просуваються вперед лише централізовані реформи, як-от пенсійна, охорони здоров'я і взаємодії з довкіллям. Проте уряд турбує швидке закриття неефективних державних підприємств через масові звільнення працівників. Нетривалий експеримент із заохоченням пересічних людей до інвестування у фондовий ринок призвів до серйозної кризи. Ринок може не тільки зростати, але й спадати. Режим нібито хотів втрутитися й скасувати цей закон, але ситуація тільки погіршилася. Люди й досі протестують під китайською версією Комісії з цінних паперів і бірж.

Нова модель також передбачає збільшення людьми витрат і розвиток сектора надання послуг. Старшими громадянами здебільшого опікувалися їхні чималі родини. Мобільність робочої сили поламала цю схему, бо діти переїздили до міста й залишали батьків у селі. У старій моделі люди накопичували свої заощадження й неохоче їх витрачали. А тепер уряд хоче, аби вони витрачали гроші, проте населення не хоче цього робити, доки не назбирає гроші на старість — на пенсію.

Чоловік, який відповідав за створення пенсійної системи для понад мільярда людей, сказав, що вони розглядають усі можливі моделі. «Нам подобається чилійська модель», — сказав він. «Ви маєте на увазі приватний пенсійний фонд, куди робітники платять, а гроші потім інвестуються?» — спитала я. Він хитнув головою. Попри обвал фондового ринку в 2015 році китайська влада запровадила реформи, які вимагали, аби працівники державних підприємств і установ перший час платили в систему. Багато людей, зокрема держслужбовці, тепер самі накопичують собі пенсії, принаймні частково. Це починає змінювати стосунки між громадянами та їхніми керівниками, зменшується залежність від уряду й збільшується особиста відповідальність.

Зростає також тиск, аби приборкати свавілля держави. Брак нормальних судів і культури верховенства права уповільнює розвиток приватного сектора. Проблема очевидна: активи людей не захищені. Громадяни дивляться, як розробники й місцеве партійне керівництво експропріюють їхню землю. Не маючи юридичних важелів упливу, вони бунтують. За даними одного професора з Університету Цінхуа, у Китаї щороку зчиняється 180 000 протестів[138]. 2011 року селяни з рибальського села Вукан показали, як відсутність надійної правової системи впливає на соціальну стабільність. Протести проти корупційного захоплення землі переросли в масове повстання, коли селяни забарикадували дороги й повиганяли місцеву поліцію й партійних діячів. Порядок нарешті поновили за допомогою угоди, яка дозволила селянам проголосувати за нових місцевих керівників на, либонь, найвільніших китайських місцевих виборах. Але цей досвід виявився прикрим для влади. Китайські посадовці тепер охоче визнають, що потрібна надійна судова система, котра викликатиме довіру. Чи з'явиться тепер незалежна судова гілка влади?

У країні також зростає соціальна нерівність: багатії стають багатшими, а шанси на підвищення соціального статусу для бідних зменшуються. Через це керівництво узялося за непристойне багатство, особливо за дітей партійної еліти.

Один молодий чоловік став «героєм новин», коли розбив свій чорний «Феррарі» після вечірки в Пекіні. Його батько був високопосадовцем. Відтоді членам партії наказали триматися подалі від модних ресторанів і одягатися скромно. У наративі соціалістичної рівності «червона знать» перетворилася на проблему.

Але попри всі старання уряду приборкати багатіїв люди знаходять способи витрачати гроші й одержувати привілеї. Під час останньої поїздки я